Розділ «Частина VII. Прикладні аспекти психології»

Працездатність оператора залежить від важкості і напруженості праці. важкість праці оператора визначається мірою навантаження на його м’язову систему. вона впливає на розвиток у людини стану стомлення, що негативно відбивається на результатах її трудової діяльності. Напруженість праці характеризується навантаженням на організм під час праці, яка вимагає інтенсивної роботи мозку щодо отримання, аналізу інформації та ухвалення рішення. її можна охарактеризувати такими показниками: увага (кількість одночасно спостережуваних об’єктів); час зосередженого спостереження; час активних дій; щільність повідомлень; змінність; напруженість аналізаторів слуху; інтелектуальна напруженість; монотонність; емоційна напруга.

Під функціональним станом (ФС) оператора розуміють інтегральний комплекс характеристик тих властивостей, функцій і якостей його організму, які прямо або опосередковано обумовлюють здійснення ним заданої професійної діяльності (А. Б. Леонова, В. І. Медведєв, 1981). Для різних станів характерні зміни в психічних процесах: сприйнятті, пам’яті, мисленні, увазі. Багато станів супроводжуються комплексом суб’єктивних переживань: утома, млявість, безсилля — при стомленні; нудьга, апатія, сонливість — при монотонії; тривога, нервозність — при підвищеній емоційній напруженості.

Кожен стан проходить основні етапи поступового розгортання в часі й формується від початкових фаз до «вершини» максимального прояву і далі йде до спаду, зникнення, заміни новим станом, з яким він у тій або іншій формі вступає у взаємодію. Розвиток ФС є динамічним процесом, що проходить через ряд фаз, детально описаних Є. П. Ільїним (2005):

1) прихована фаза (латентна) пов’язана з подоланням інерції попереднього стану і формуванням (розвитком) домінанти нового стану; тривалість цієї фази залежить від багатьох чинників і може тривати від часток секунди до декількох годин і визначається індивідуальною стійкістю людини до дії чинника, що змінює стан;

2) видима реакція (тобто та, що фіксується) на дію чинника, фаза «капітуляції» організму — порушення координації роботи функціональних систем організму у відповідь на діючий чинник;

3) мобілізаційна фаза (протитечія), протягом якої організм прагне нейтралізувати відхилення від гомеостазу або заданого режиму роботи; у цей період створюється основа для переходу до наступної стадії;

4) стійка (резистентна) фаза в роботі функціональних систем організму;

5) виснаження енергетичного потенціалу внаслідок тривалої некомпенсованої дії чинника.

Існують різні класифікації функціональних станів. Для інженерної психології і психології праці найбільш важлива класифікація станів за рівнем напруги, оскільки саме ця ознака найбільш суттєва з точки зору впливу на ефективність діяльності. так з урахуванням міри напруги регуляторних механізмів гомеостазу виділяють нормальні, патологічні й суміжні ФС. Під гомеостазом розуміють сукупність узгоджених реакцій, що забезпечують підтримку або відновлення постійності внутрішнього середовища. До нормальних ФС відносять ті, при яких зберігається заданий рівень якості (надійності) діяльності, а її психофізіологічна ціна не перевищує можливостей гомеостазу. При патологічних ФС необхідна надійність професійної діяльності не забезпечується, а її ціна перевищує можливості гомеостазу. Суміжні ФС характеризуються зниженням надійності професійної діяльності операторів або неадекватністю її ціни параметрам гомеостазу. ці стани є за своєю суттю перехідними (передхворобливими). в основі формування й розвитку суміжних ФС лежать порушення функціонування регуляторних механізмів, надмірна напруга яких у деяких операторів дуже тривалий час може не позначатися на здоров’ї і працездатності. У зв’язку з цим суміжні ФС можуть бути допустимими і неприпустимими. Якщо працездатність оператора знижується в невеликих межах, а ціна його професійної діяльності адекватна па-раметрам гомеостазу, то такий ФС уважається допустимим. ФС, при якому надійність професійної діяльності оператора виявляється неприпустимо низькою або її психофізіологічна ціна неадекватна параметрам гомеостазу, є неприпустимим.

Оскільки розвиток неприпустимих ФС у оператора в професійній діяльності може вести до її зриву, розроблено низку методів оцінки функціонального стану. Залежно від критерію, що застосовується, їх можна розділити на фізіологічні і психологічні методи (рис. 28.5). Існує велика кількість психологічних тестів і психодіагностичних програм. як приклади можна назвати: тест САН (самопочуття, активність, настрій), психогеометричний тест, тест Стре-ляу, метод Шульте, коректурну пробу та ін. також можуть визначати стан центральної нервової системи і використовувати фізіологічні параметри: зміну частоти пульсу, дихання, величини артеріального тиску, електропровідності біологічно активних точок шкіри, співвідношення періодів вдиху та видиху тощо. Стан центральної нервової системи визначають реєстрацією біопотенціалів головного мозку. Додаткові відомості про функціональний стан центральної нервової системи можна отримати на основі додаткових методик, зокрема: визначення часу сенсомоторної реакції, реєстрації критичної частоти злиття мигтінь та ін.

Рис. 28.5. Методи оцінки функціонального стану людини-оператора

Для підтримки ФС оператора на необхідному рівні в процесі діяльності використовується система нормалізації стану людини-оператора, що включає ряд організаційних та методичних заходів: застосування архітектурно-будівельних елементів, керування станом повітряного середовища; емоційні впливи, засновані на використанні дизайну, інтер’єру, кольорів, музики; методи із застосуванням медикаментів та парафармацевтиків; фізіотерапевтичні та рефлекторні методи; психосоматична регуляція; дозовані навантаження; термічні впливи; аудіовізуальні методи; регуляторні методи зі зворотним зв’язком.

Головною умовою безпечного виконання будь-якої роботи є функціональний стан оператора, який залежить від стану робочого середовища, надійності й ергономічності машини, а також від рівня тяжкості й напруженості праці. Тому оцінка функціонального стану оператора перед початком роботи і в процесі її виконання, а також застосування відповідних методів його корекції є найважливішими умовами безпеки професійної діяльності.

---

28.4. Професійна придатність операторів 

---

28.4.1. Професійний відбір

Як тільки людина стала використовувати в процесі праці складну техніку (паровози, автомобілі, літальні апарати, телефонні станції), відразу ж виникла проблема оцінки професіоналів і прогнозування професійної придатності учнів. Уже в дослідженнях, проведених більше ста років тому, було виявлено, що індивідуальні психологічні, фізіологічні особливості, професійна підготовленість та інші характеристики пов’язані з показниками продуктивності й безпеки праці. Завдання підбору першокласних працівників на науковій основі було вперше сформульоване Ф. Тейлором (США) на початку XX століття. Широке практичне впровадження профвідбору в Європі проводилося Г. Мюнстербергом, який розробив його принципи й практично застосував для підбору телефоністок, водіїв трамваїв, капітанів морських суден. Дослідження Г. Мюнстерберга будувалися по трьох напрямах: вивчення за допомогою методів диференціальної психології окремих психологічних функцій (уваги, пам’яті й мислення) і міри участі цих функцій у тій або іншій діяльності; дослідження нервово-психічної напруги в процесі діяльності; створення адекватних моделей трудового процесу й проведення експериментального обстеження кандидатів.

Нині актуальність профвідбору обумовлена як подальшим ускладненням техніки і зростанням ціни помилок (приклад цього ЧАЕС), так і особливою увагою до певних видів професійної діяльності. У 80—90 роки XX століття підбір персоналу і його систематична оцінка стали органічною складовою концепції тотального управління якістю виробництва й продажу товарів і послуг (Total Quality Management). При цьому економічна вигода від прийому найбільш відповідних співробітників у виробничу організацію може скласти 6—20% від наявного рівня ефективності виробництва. Психологічний відбір у військовій авіації США дозволив зменшити відсів курсантів через непридатність з 75 до 36%, при цьому було заощаджено близько 1 млн дол. на кожні 100 військових льотчиків (Н. І. Майзель та ін., 1964), що успішно закінчили навчання. Психологічний відбір кандидатів на деякі операторські військові спеціальності зменшив відсів непридатних з 28 до 7%, при цьому знижена аварійність технічних систем через помилки операторів на 40—70%, зменшені витрати на навчання фахівців на 30—40% (в. М. Машков, 1996).

Психологічний профвідбір — спеціалізована процедура, спрямована на визначення стану, міри розвитку сукупності психологічних якостей особистості, які визначаються вимогами конкретної професії або спеціальності і сприяють успішному оволодінню й наступному ефективному виконанню трудової діяльності. Інакше кажучи, психологічний профвідбір — це технологія, спрямована на виявлення рівня психологічної відповідності кандидата певній професії.

При проведенні конкретної процедури профвідбору досліджуються не всі індивідуальні психологічні якості, а лише ті з них, які входять до групи професійно важливих. Професійно важливі якості (Пвя) — це якості, що впливають на ефективність діяльності й на успішність її освоєння. З поняттям Пвя тісно пов’язане поняття професійної придатності. Основна мета будь-якого виду профвідбору (медичного, педагогічного або психологічного) — визначення придатності до професії. Профпридатність — це відповідність індивідуальних якостей людини вимогам професії, здатність працівника ефективно здійснювати діяльність. виділяють такі ступені професійної придатності: придатний; умовно (відносно) придатний; непридатний. також профпридатність буває абсолютною і відносною. Абсолютна профпридатність характеризується певними природними особливостями, які важко піддаються формуванню. ці особливості залежать, передусім, від особливостей нервової системи. Відносна профпридатність включає якості, які піддаються формуванню, тренінгу за відповідних умов і бажання (мотивації) людини. Даючи висновок про профпридатність, психологи спираються на інформацію, отриману під час процедури профвідбору.

Система професійного відбору створюється для конкретного виду професійної діяльності і включає такі етапи:

1. Психологічне вивчення діяльності. це необхідно для виявлення вимог конкретної діяльності до психологічних особливостей людини. У результаті подібного дослідження психологи складають психограму — систему психологічних якостей і властивостей, що диференціюють людей за ефективністю їхньої праці. Інакше кажучи, психогра-ма — це перелік Пвя.