Розділ «Частина VII. Прикладні аспекти психології»

— за методикою організації процесу навчання: як учити? (методика викладання кожної дисципліни, різні методи та засоби, прийоми, що забезпечують ефективність процесу).

Усі чотири аспекти можна розглядати як із позиції учня, так і з позиції вчителя. Ці аспекти характеризують навчання з погляду його цілей, функцій, цілісності, послідовності, динамічності та гнучкості. Ефективним процес навчання буде за умови не просто узгодження всіх сторін та дотримання умов реалізації кожної з них, а й при забезпеченні високого рівня динамічності та гнучкості, розвитку та вдосконалення.

• Можна розглядати два основних шляхи навчання:

— індуктивний, що будується від часткового до загального, від попередньої обробки фрагментів діяльності, операцій, окремих дій до засвоєння в цілому;

— дедуктивний, спрямований від загального до часткового, від засвоєння в цілому головного з подальшою деталізацією, диференціацією.

До шляхів навчання можна віднести й такий шлях, як навчання за аналогією.

• Навчання має бути процесом творчим. творчий характер процесу навчання може бути забезпечений лише активною позицією як учителя, так і учня, а також за умови його побудови як дослідницької діяльності. важливу роль у забезпеченні творчого характеру навчання відіграють проблемність, самостійність при розумному контролі та допомозі учню.

• Навчання має носити розвиваючий, виховний характер. в основі розвиваючого навчання — ідея Л. С. вигот-ського про «зону найближчого розвитку».

Розвиваюче навчання спрямоване на досягнення учнем високої ефективності розвитку. За Л. в. Занковим, можна виділити такі принципи розвиваючого навчання:

— провідна роль теоретичних знань у змісті навчання, що в жодному разі не принижує значення практичних умінь і навичок, але вони повинні засвоюватися на основі загального розвитку та усвідомлення;

— спрямованість навчання на кожного учня, засвоєння та усвідомлення учнями всіх ланок процесу навчання;

— забезпечення високого рівня складності у навчанні; ступінь складності регулюється можливостями дитини (знаходження в «зоні найближчого розвитку» дитини);

— швидкий темп просування вперед, уникнення однотипних повторень, вправ.

У сучасній педагогічній практиці актуальним залишається принцип завданнєвого підходу в навчанні (Г. О. Балл). Дійсно, навчання має завданнєвий характер, діяльність учня проектується на систему навчальних завдань. такий підхід може забезпечувати цілісність, структурність та послідовність навчання, але за умови, що кожне навчальне завдання знайде своє конкретне, обґрунтоване місце в його структурі.

Особливості організації процесу навчання, у тому числі розв’язання навчальних завдань, залежать від типу навчання. У психології розглядаються три типи навчання, виходячи з ідеї діяльнісного підходу і у зв’язку з виділенням того, що виступає прямим продуктом навчання, як частина способу дії.

До першого типу відносять навчання, спрямоване на виконавчу частину способу дії. Основою такого навчання є зразок (готового результату, дії та способу розв’язання навчального завдання). Мета такого навчання — це оволодіння учнем саме його виконавчою частиною, способом дії. На жаль, орієнтувальна частина не завжди може бути засвоєна в результаті такого навчання. Перший тип навчання вимагає поопераційного контролю, постійної допомоги з боку вчителя. Рівень самостійності учня при цьому досить низький, як і розвиток рефлексії. Неможливо говорити про творчий характер діяльності учня. Однак обійтися без першого типу навчання неможливо, оскільки є навчальні дії, без засвоєння виконавчої частини яких неможливе подальше навчання (читання, письмо, рахування тощо).

Другий тип — це навчання, спрямоване на орієнтацію у виконавчих діях. Цей тип навчання передбачає засвоєння учнями алгоритму вирішення типових завдань. Учнем засвоюється не тільки система операцій, дій, що входять до виконавчої частини, а й орієнтація на виконавчу частину способу дії. При цьому спосіб дії засвоюється стосовно конкретного типу завдань, що не може забезпечити творчий характер навчальної діяльності й обмежує самостійність учня, діяльність учня має репродуктивний характер.

Подолання шаблонності, репродуктивності, відсутності гнучкості, надання учінню творчого характеру можливе при третьому типі навчання, спрямованому на власну орієнтацію учня в умовах навчального завдання. Власна орієнтація в умові задваня вимагає високого рівня його аналізу. При такому навчанні учень повинен самостійно визначити ту галузь знань, умінь і навичок, що необхідна для розв’язання завдання, висунути гіпотезу, спланувати дії, використати додаткові можливості. До такого типу навчання можна віднести проблемне. Третій тип навчання, безумовно, розширює можливості самостійності, творчості, самоконтролю та самооцінки в навчанні, але слід розуміти, що він неможливий без двох попередніх.

25.3. Навчальна діяльність, її структура та форми організації 

У загальній теорії навчання досить неоднозначним залишається поняття навчальної діяльності. Пріоритет у науковій розробці теорії навчальної діяльності, безумовно, належить Росії й пов’язаний із такими видатними вченими, як Л. С. Виготський, Д. Б. Ельконін, В. В. Давидов, П. Я. Галь-перін, Н. Ф. Тализіна та ін. У трактуванні Д. Б. Ельконіна та В. В. Давидова, навчальну діяльність можна розглядати як діяльність учнів, що спрямована на засвоєння ними теоретичних знань, умінь і навичок у різних сферах суспільної свідомості шляхом діалогів і дискусій. Учіння, як оволодіння учнями системою знань, способами дій, уміннями та навичками в процесі навчальної діяльності, вказує на те, що це діяльність самого учня, результатом якої є розвиток його здібностей, зміни самої особистості.