Розділ «Частина VI. Індивідуально-психологічні особливості людини»

Ідеї потреб дозволяють розпізнавати потреби у себе й інших людей. ця здатність є однією з основних у структурі соціального інтелекту (Д. В. Ушаков). Наявністю ідей потреб людина відрізняється від тварин. в ідеї потреби міститься свобода людини від диктату потреби. Через ідею потреби суспільство може впливати на потреби окремих людей, а окрема людина — на свої потреби. Якщо тварина приходить у стан потребового збудження під впливом реальної нужди, то людина може прийти в той же стан під впливом однієї лише ідеї. На цьому заснована дієвість реклами, еротичних матеріалів, пропаганди в політиці тощо.

Будь-яка потреба може бути охарактеризована за такими параметрами: 1) сили (гостроти переживання), 2) періодичності виникнення, 3) способів задоволення і 4) предметного змісту (тобто об’єкти, які стали предметом цієї потреби).

Потреби за сферою життєдіяльності людини поділяються на матеріальні, соціальні і духовні (П. В. Симонов). Матеріальні потреби лежать в основі життєдіяльності людини. Це потреби в їжі, безпеці, житлі, одязі, продовженні роду і т. ін. їх задоволення, безумовно, потрібне для підтримки життя індивіда як біологічної істоти. Соціальні потреби — це потреби у взаємодії з іншими людьми у спілкуванні, у праці, у громадській діяльності. До групи соціальних належить потреба у володінні статусом у групі. Потреба у спілкуванні стимулює розвиток особистості, пізнання людиною інших людей і себе, опанування досвіду соціального життя.

Духовні потреби — основа духовного життя людини. До цієї групи належать потреби в пізнанні, естетичній насолоді, у творчості, в отриманні сенсу життя і т. ін.

Також існують інші класифікації потреб, що будуються на різних підставах. За походженням потреби поділяться на біогенні і соціогенні. За циклами життєдіяльності — добові, тижневі, місячні, річні і т. ін. За можливістю задоволення — реальні й нереальні, за мірою усвідомленості — усвідомлювані й неусвідомлювані. За актуалізованістю — актуальні, латентні, фонові. За значимістю для суб’єкта — домінуючі, другорядні. За субординацією — первинні, вторинні (це потреби в засобах і умовах задоволення первинних потреб), третинні (потреби в умовах і засобах задоволення вторинних потреб) і т. ін. Особливим варіантом субординаційної класифікації потреб є відома «піраміда потреб А. Маслоу. За специфікою «предмета» — потреби в речовині, енергії, інформації.

Залежно від орієнтації людини на процес або результат діяльності виділяють предметні та функціональні потреби. Прикладом функціональної може бути потреба у грі (особливо в тому вигляді, у якому вона проявляється у дітей). За часовою характеристикою виділяють короткочасні, стійкі та періодично виникаючі потреби.

21.4. Мотиви 

Потреба не може бути безпосередньою причиною поведінки. Вона отримує свою психологічну визначеність через мотив і саме через мотив вона може впливати на поведінку. Мотив (від латин. moveo — рухаю) — це матеріальний або ідеальний предмет потреби, заради якого здійснюється діяльність.

Формування мотиву відбувається в процесі «когнітив-ної розробки потреби», тобто в міру того, як людина враховує, оцінює, зважує обставини, у яких вона знаходиться і які пов’язані, передусім, із соціальними взаєминами (Ж. Нюттен). У ході такої когнітивної розробки потреби відбувається її зустріч із предметом, який може її задовольнити, тобто опредметнення (О. М. Леонтьєв). Опред-метнена потреба стає мотивом. Для В. І. Ковальова ког-нітивна розробка потреби — це, передусім, її усвідомлення, на його думку, мотив — це усвідомлена потреба. На думку С. Л. Рубінштейна, що акцентував на спонукаль-ності мотиву, при когнітивній розробці потреба трансформується: потяг перетворюється на бажання, а потім — у хотіння.

Мотив розвивається з потреби, але при цьому він є відносно самостійним явищем. Мотив не можна ототожнювати з іншими, близькими до нього явищами, а саме:

• із потягами, бажаннями; потяги і бажання — це не види мотивів, а ранні, початкові етапи становлення мотиву;

• із психічними станами; мотиви — це спонукання до діяльності, які можуть залишатися постійними при зміні станів; мотиви триваліші, ніж стани;

• зі ставленнями; ставлення до чого-небудь — це наслідок мотиву, його вираження; мотив — це спонукання, причина ставлення;

• з емоціями; емоції забарвлюють мотиви; вони менш тривалі, ніж мотиви; емоції, звичайно, можуть впливати на мотив, але головним чином на його енергетичну, а не на змістовну складову;

• з установками; деякі психологи вважають установку однією з форм мотивів, проте установка — це зайнята особистістю позиція, а мотив — спонукання до діяльності.

Розвиваючись із потреби, мотив, проте, відрізняється від неї тим, що:

1) у нього інша роль в мотивації; потреба грає роль внутрішнього поштовху, а мотив ніби «притягує зовні», тобто з боку предмета потреби, виявленого суб’єктом у оточуючому світі;

2) потреба переважно виступає як джерело енергії для поведінки, діяльності, а мотив — як направляючий і фор-моутворюючий чинник;

3) потреба переживається в основному неусвідомле-но — у вигляді емоції; мотив представлений у свідомості у вигляді образу об’єкта як мета, на яку спрямовані дії людини (це може бути не лише кінцевий об’єкт, але й об’єкти проміжні, досягнення яких є умовою досягнення загального результату);

4) потреба меншою мірою, ніж мотив, пов’язана з пізнавальними процесами; мотив — це «системний ефект» спільного функціонування мотиваційної, емоційної і когнітивної сфер психіки; у його формуванні велика роль сприйняття, мислення, уваги, пам’яті, уяви, мови, свідомісті в цілому);