Розділ «Частина VI. Індивідуально-психологічні особливості людини»

1) сукупність чинників, що підтримують і направляють, тобто такі, що визначають поведінку (К. Мадсен, 1959);

2) сукупність мотивів (К. К. Платонов, 1986);

3) спонукання, що викликає активність організму, і що визначає її спрямованість;

4) процес психічної регуляції конкретної діяльності (М. Ш. Магомед-Емінов, 1998);

5) процес дії мотиву;

6) механізм, що визначає виникнення, напрям і способи здійснення конкретних форм діяльності (І. А. Джи-дарьян, 1976);

7) сукупна система процесів, що відповідають за спонукання і діяльність (в. К. вілюнас, 1990);

8) метод самокерованості особистості через систему стійких спонукань, тобто через мотиви (К. Е. Ігошев, 1974);

9) процес формування мотиву поведінки (в. Д. Филимонов, 1981);

10) сукупність мотивів, як складна і суперечлива, мінлива динамічна система (Н. Ф. Кузнецова, 1975);

11) динамічний процес формування мотиву як підстави вчинку (Є. П Ільїн).

У питанні про місце мотивації в дослідженні й поясненні поведінки думки психологів розходяться. Одні вважають поняття мотивації зайвим і приреченим рано чи пізно зникнути із словника експериментальної психології. Інші ж, навпаки, сприймають мотивацію як центральний фокус психології і ключ до розуміння поведінки. За цією суперечкою стоїть різноманіття точок зору, що робить поняття мотивації дуже заплутаним.

Історія теоретичного осмислення і спроб емпіричного вивчення мотивації свідчить про те, що тривалий час психологи до цього явища відносилися зневажливо (Ж. Нюттен, 2004). відомі такі спроби замінити мотиваційні процеси альтернативними поняттями і моделями (тобто фактично піти від використання самого поняття мотивації):

1) мотивація як стимул і розрядка енергії;

2) мотивація як вивчені асоціації;

3) мотивація як фізіологічний стан організму;

4) мотивація як сенсибілізатор;

5) мотивація як активатор поведінки організму;

6) мотивація як чинник адаптації на основі дії гомеостатичних механізмів;

7) мотивація як наслідки, що передбачаються.