Розділ «Частина VI. Індивідуально-психологічні особливості людини»

Психологія. Підручник

Мотивація як стимул і розрядка енергії. Поведінка описується у рамках теоретичної моделі руху. вважається, що подібно до того, як необхідно аналізувати динаміку фізичного руху, необхідно виявити силу, яка спонукає організм перейти з пасивного стану в активний. З фізики запозичені і збережені в незмінному вигляді такі поняття, як сила, інерція, робоча потужність або енергія (у психології ці терміни, звичайно, мають метафоричне значення — на відміну від фізики, де вони означають точно визначені поняття).

Прототип поведінки — рефлекс: поведінка розуміється як прямий перехід від аферентного стимулу до моторної реакції. Ця модель функціонування поведінки дала психології одне з її найбільш популярних мотиваційних понять — поняття розрядки енергії. Його можна знайти не тільки в психоаналізі З. Фрейда, але і в етологічній теорії К. Лоренца, і в законі обумовлення І. П. Павлова і К. Халла. вважається, що мотивація виникає у відповідь на потреби тканин організму. Стан дефіциту переживається як неприємний, і організм прагне від нього позбавитися. Деякі психологи заходили так далеко, що намагалися зв’язати мотивацію з конкретними хімічними речовинами їжі, яку поглинув цей організм.

Мотивація як вивчені асоціації. Причини психічних подій розглядаються за допомогою поняття асоціації. Первісно основна увага приділялася зв’язкам між образами й ідеями (асоціаціонізм), потім — між стимулами й відповідями на них (конекціонізм). Поведінка трактується тут не стільки як розрядка енергії, скільки як асоціативна відповідь на стимул. Стимул ініціює реакцію, що веде до іншого стимулу (наприклад, до їжі), який підкріплює — позитивно або негативно — встановлену асоціацію. Стимул, як наслідок і підкріплення реакції, є нічим іншим, як об’єктом, що служить метою цілеспрямованої поведінки. Стимул — це щось таке, що ініціює поведінку. Разом з підкріплюваною асоціацією він виконує роль мотивації. У експериментах на обу-мовлення, щоб уникнути використання сумнівного поняття «мотивація», їжа визначалася в термінах підкріплення, а не мотивації. У деяких теоріях (наприклад, у Б. Ф. Скінера), мотивація навіть зводиться до тривалості періоду позбавлення їжі, що передувало проведенню експерименту.

Мотивація як фізіологічний стан організму. Мотивація зводиться до таких фізіологічних чинників, як голод, спрага, сексуальні імпульси, киснева недостатність, недосипання і т. ін. Тут вивчається вплив фізіологічних дефіцитів на поведінку організму. Мотивація вважається дуже загальним ненауковим поняттям, яке означає не більше, ніж вплив різних фізіологічних станів на поведінку. Стверджується, що у міру прогресу психофізіологічних досліджень термін «мотивація» повинен буде зникнути.

Мотивація як сенсибілізатор. Було виявлено, що простою дією стимулу не завжди можна пояснити причини поведінки: в одних випадках він викликає поведінку, а в інших — ні (наприклад, пробіжка лабіринтом голодного і ситого щура). Фізіологічні стани (голод, сексуальний потяг та ін.) знижують поріг реагування індивіда на визначені стимули. Мотиваційні стани тут описуються мовою порогів збудливості організмів. якщо виникає стан потреби, поріг реагування на певні стимули знижується, і це можна виміряти об’єктивно.

Мотивація як активатор поведінки. Поняття мотивації використовується для того, щоб пояснити, чому організм переходить з пасивного стану в активний. Припускається, що мотивація має здатність мобілізувати енергію. Це положення узгоджується з тією концепцією руху, яка домінує у фізиці. Згідно з нею для того, щоб стався рух об’єкта, до нього треба прикласти якусь «силу». Проте вже біологічні дослідження показали неправомірність такого допущення. Так, за даними Д. Хебба, нейрон зовсім не обов’язково потребує зовнішньої стимуляції для того, щоб генерувати імпульс; він не є фізіологічно інертним. Мотивація просто відбиває стан збудження або неспання організму, опосередковане ретикулярною активуючою системою.

Мотивація як чинник адаптації на основі дії гомеостатичних механізмів. Основа цього підходу — дарвінівське поняття адаптації: вважається, що для постійного функціонування організму необхідна його початкова співвіднесеність з оточенням. Жива істота чуйна до дій оточення, і навпаки. Індивід переробляє те, що входить в нього ззовні, за допомогою вже наявних у нього схем. якщо це йому не вдається, він пристосовує до вимог оточення самого себе (наприклад, як це передбачається в теорії Ж. Піаже). Бути мотивованим — це результат виявлення дефіциту, тобто розбіжності між тим, що є й тим, що треба. Діяльність, мотивована таким чином, — це повернення до рівноваги, заповнення дефіциту, пристосування. Проте ця модель адаптації непридатна до творчих форм мотивації, метою яких є зміна реальності, вихід за межі рамок статус-кво, порушення рівноваги.

Мотивація як наслідки, що передбачаються. Мотивація замінюється пізнавальними процесами типу передбачення і очікування. Вона описується в термінах наслідків, що передбачаються. З цієї точки зору мотивація розглядається як процес, за допомогою якого поведінка визначається її наслідками, тобто результатами, що припускаються. Проте не вдається пояснити, чому індивід прагне до одних результатів й уникає інших. А це, врешті, і є ключове питання мотивації.

Мотивація — це сукупність психологічних утворень і процесів, які спонукають поведінку, направляють її на життєво важливі умови і предмети, визначають упередженість, вибірковість і цілеспрямованість психічного віддзеркалення, завдяки чому воно може бути регулювальником активності.

Мотивація визначає те, для чого людина що-небудь робить. Для мотивації характерне існування рівня віддаленіших цілей, заради яких здійснюється конкретна дія. так, безпосереднім спонукачем читання студентом книги може бути необхідність підготовки до заняття. Підготовка до заняття, у свою чергу, може бути проявом бажання успішно освоїти відповідну навчальну дисципліну, а її освоєння — частина більшого плану студента, що пов’язаний з опануванням майбутньою професією і т. ін.

Деякі психологи (наприклад, В. Г. Асєєв) підкреслюють, що у філогенезі мотивація з’являється порівняно пізно і про неї можна говорити лише стосовно ссавців. Проте необхідно визнати, що у тварин вона теж є. Мотивація тварин є біологічною, досвідомою. Вона не має «віддалених цілей», реалізується в безпосередніх спонуканнях, в різноманітних формах активного, небайдужого ставлення тварин до окремих дій, предметів, умов існування, власних станів, актів життєдіяльності (В. К. Вілюнас).

Через мотивацію людина як би вплетена в контекст дійсності. Це детермінація, що реалізовується через психіку (С. Л. Рубінштейн). Вона присутня в усіх компонентах структури особистості. Так, усі три параметри темпераменту, виділені В. Д. Небиліциним (загальна психічна активність, моторика й емоційність) визначають енергетико-динаміч-ну складову мотивації. Загальна психічна активність — це тенденція особистості до самовираження, до освоєння дійсності; моторика — це засіб вираження внутрішньої психічної динаміки зовні, а емоційність — це відгуки на емоціогенні (тобто небайдужі для людини) стимули.

Багато якостей характеру — це «генералізовані мотиви» (С. Л. Рубінштейн), стійкі спонукання, що склалися, перетворилися на властивості. Прикладом можуть бути допитливість, товариськість, відповідальність, наполегливість та ін.

Зв’язок мотивації зі здібностями двосторонній: зацікавлена в якій-небудь галузі діяльності людина розвиває відповідні задатки і здібності. З іншого боку, наявність здібностей до чого-небудь робить людину особливо успішною саме у цій сфері, а значить і мотивованою до відповідних видів занять.

Мотивація тісно пов’язана з емоціями і почуттями. Емоції «мітять» потреби (О. М. Леонтьєв): наші мотиви суб’єк-тивно відкриваються нам у вигляді «афективного» хвилювання, тобто емоційного переживання. Почуття як настроєність на переживання певної емоції, відбиває стійкі домінуючі мотиви людини, що входять в структуру спрямованості його особистості.

Р. вудвортс для того, щоб чіткіше обкреслити сферу мотивації, пропонував розрізняти 1) «механізми» поведінки, тобто чинники, що визначають, як здійснюється поведінка (пізнавальні процеси, інтелект, здібності, уміння, навички і т. ін.) і 2) чинники, від яких залежить «приведення цих механізмів в дію» (мотиви); їх вивчення допомагає зрозуміти, чому людина діє саме так, а не інакше.

Ж. Нюттен виділив такі чотири аспекти поведінки, що мають безпосереднє відношення до мотивації:

1. Перевага (вибірковість) у ставленнні до об’єктів, ситуацій, подій (одні з них виявляються бажанішими, інші відкидаються).

2. Потреба в об’єктах, ситуаціях, які відсутні в ситуації (суб’єкт прагне до того, що тут, і зараз відсутнє).

3. Побоювання, викликані у суб’єкта тими або іншими об’єктами, ситуаціями.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина VI. Індивідуально-психологічні особливості людини“ на сторінці 3. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи