Розділ «Частина VI. Індивідуально-психологічні особливості людини»

У кожній потребі необхідно розрізняти ядро, а в ньому — дві його частини:

1) генератор збудження (групу клітин гіпоталамуса, здатних виробляти нервові імпульси, що поширюються на інші відділи ЦНС; так виражається дефіцит чого-небудь у внутрішньому середовищі організму);

2) модель потрібного результату (образ бажаного стану задоволення).

Якщо параметри досягнутого стану задоволення відповідають моделі потрібного результату, то генератор збудження «заспокоюється» потребове збудження не виникає.

Потреба — це особлива форма зв’язку організму (особистості) і середовища. Це такий зв’язок живого об’єкта (істоти) з навколишнім світом, який виражає необхідність і робить можливим для нього отримання речовин, енергії, інформації з навколишнього простору і дає йому можливості самозбереження (Д. В. Колесов). Потребовий зв’язок робить можливим пошук і знаходження об’єкта, здатного задовольнити потребу. За межами потреб у істот нічого немає: їхнє життя наповнене потребовими зв’язками і взаємодіями.

Будь-яка потреба реалізується послідовністю потребо-вих циклів, що мають початок і кінець (завершення, «замикання»). Етапи циклу:

1. Виникання в істоти стану дефіциту речовини, енергії, інформації внаслідок витрат їх на життєві процеси.

2. Дефіцит стимулює пошукову активність істоти, вона знаходить відповідний для себе об’єкт і виробляє дію, спрямовану на нього. Це — процес задоволення потреби.

3. Результатом активності є стан задоволення істоти — тимчасова відсутність в організмі дефіциту, незважаючи на витрати, що тривають.

Мати потребу — це означає знаходитися в особливому, потребовому стані. Потребовий стан — це наявність усередині організму дефіциту життєвих ресурсів для підтримки себе як живого. Потребовий стан характеризується трьома особливостями:

1) неприємним почуттям незадоволення;

2) властивістю активувати організм (він ніби підштовхує організм ізсередини до дії, приводить його в стан підвищеної збудливості; ці «поштовхи» не припиняються до тих пір, поки нужда не зникне);

3) властивістю примушувати організм реагувати вибірково, тобто саме на те, що відповідає предмету потреби.

Потребове збудження забарвлене негативними емоціями (тобто є неприємним для суб’єкта). Це особливий «внутрішній голос», який попереджає нас заздалегідь про можливу (чи таку, що вже настала) нестачу харчових речовин, повітря, тепла, енергії, інформації, пошани з боку оточення і т. ін. Виникнення емоції в такій її функції («внутрішнього голосу») — головне досягнення еволюції (Д. В. Колесов). Завдяки цьому «внутрішньому голосу» ми знаємо, що ми живі, ми маємо свою визначеність, власну якість, стан.

Задоволення потреби можна розуміти як тимчасове усунення дефіциту ресурсів живої істоти і тимчасове згасання його потребнісного збудження. Людина задовольняє свої потреби безпосередньо або використовуючи результати діяльності інших людей, а також за їх допомогою. Вона їх просить, наймає, примушує, умовляє, притягає, організує, співпрацює з ними, конкурує, надає їм і отримує від них допомогу. Звідси — складні взаємини у співтоваристві, і вони завжди мають саме потребнісний характер. Суспільна потреба — це узагальнена і синхронізована потреба безлічі індивідів, причому задоволення громадської потреби виступає як умова задоволення індивідних потреб.

Задоволення потреби відбувається в процесі здійснення гедонічних дій. За словами, якими ми позначаємо свої потреби, стоять дії, в результаті яких відповідна потреба задовольняється (Ю. М. Орлов) — гедонічні дії. У цьому можна переконатися, просто подумавши про яку-небудь свою потребу. Думка про потребу, зазвичай, виражається у формі дієслова в неозначеній формі з додаванням слова «хочу» (хочу їсти, хочу читати, хочу танцювати тощо). Гедонічні дії можуть бути розумовими (наприклад, обдумування умов завдання при задоволенні пізнавальної потреби), перцептив-ними (наприклад, розгляд картини в музеї при задоволенні естетичної потреби), руховими (наприклад, при задоволенні потреби в хорошому самопочутті й високому життєвому тонусі за допомогою фіззарядки) і т. ін. Гедонічні дії — це техніка задоволення потреби. У процесі самопізнання можна легко зрозуміти свої потреби, якщо спробувати описати техніку їх задоволення.

Стан задоволення фіксується особливим, гедонічним, механізмом; у його основі — відчуття приємного. Будь-яка істота завдяки цьому механізму завжди «знає», задоволена вона чи ні. Це знання може бути як автоматично-видовим, так й індивідуалізованим (у вигляді усвідомлюваного емоційного переживання); в останньому випадку мова йде тільки про людину — вона здатна оцінювати всі риси (деталі, відтінки) задоволеності, співвідносити їх із характером своїх дій.

Історія розвитку особистості пов’язана з історією розвитку потреб. Усі потреби людини історичні, оскільки предмети, за допомогою яких вони задовольняються, створені людьми. Створення предметів потреб несе на собі відбиток тієї або іншої історичної епохи, обумовлено ходом історичного розвитку людей (О. М. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн). Діяльність, виробляючи нові предмети, «створює» і нові потреби, які виходять далеко за межі органічного життя, і аналога яким у тваринному світі немає в принципі (наприклад, потреби в музиці, читанні літератури і т. ін.).

Як істота мисляча, людина здатна виробляти ідею потреби, тобто вона усвідомлює свої потреби, називає їх (Ю. М. Орлов). Ідея потреби — це результат усвідомлення і катетеризації людиною досвіду переживання потребових циклів (тобто виникнення дефіцитів ^ виникнення потребового збудження і здійснення дій, спрямованих на задоволення потреби ^ задоволення). Виробивши ідею потреби, людина може: 1) поставитися певним чином до своєї потреби, зробити її об’єктом самоспостереження, аналізу, 2) повідомити про свою потребу іншим людям, 3) краще відрізнити цю потребу від інших своїх потреб, а також від потреб інших людей, 4) контролювати свої потреби («мати до них доступ», тобто тимчасово послабляти гостроту їх переживання, переносити момент їх задоволення).

Вербалізована (тобто позначена словом) ідея потреби фіксується в досвіді людини, зв’язується з іншими елементами досвіду (наприклад, із словами, що означають ситуації, у яких можна задовольнити цю потребу, із словами, що означають ті дії, якими ця потреба задовольняється і т. ін.). Набуття такого досвіду в процесі виховання означає формування культури задоволення потреб.