Розділ «Частина VI. Індивідуально-психологічні особливості людини»

4. Спрямованість і організованість діяльності суб’єкта; яка-небудь поведінка триває до тих пір, поки не буде досягнутий результат.

Таким чином, суть мотивації — це активна, тривала й виборча спрямованість поведінки. Поняття «мотивація» використовується в усіх областях психології, що досліджують причини й механізми цілеспрямованої поведінки й діяльності людини, а також доцільної поведінки тварин.

Прийнято виділяти зовнішню і внутрішню мотивацію. У західній психології у зв’язку з цим говорять про екстрин-сивну (обумовлену зовнішніми умовами і обставинами) та інтринсивну (внутрішню, пов’язану з особистісними диспозиціями, — потребами, установками, інтересами, потягами, бажаннями) мотивацію. Як відмічає Є. П. Ільїн, екстрин-сивна мотивація може бути обумовлена різними видами залежності — референтною (наслідування референтної групи), інформаційною (підпорядкування більш інформованим людям) і владною (як наслідок тиску з боку тих, хто має владу). У цих випадках мотивація набуває зовнішньоорганізованого характеру. У чистому вигляді екстринсивна та інтринсивна мотивація не існує, оскільки мотив — це завжди внутрішнє утворення. Доцільніше, за Є. П. Ільїним, говорити про зо-внішньоорганізовану і внутрішньоорганізовану мотивацію.

Мотивація може супроводжуватися як позитивними, так і негативними емоціями, тому виділяють також позитивну і негативну мотивацію.

в. К. Вілюнас підкреслює, що структурно мотивація складається з безлічі упереджених, зацікавлених, небайдужих ставлень суб’єкта до усього, що відбивається в його психіці. він виділяє такі групи «мотиваційних ставлень».

1. Актуальні мотиви — те, що спонукає реально здійснювану активність: узагальнені й конкретніші життєві цілі, заради яких людина вчиться, працює, виховує дітей, захоплюється подорожами — словом, досягненню яких вона присвячує своє життя. Усе, здійснюване людиною, — як різні види систематичної діяльності, так і безліч заздалегідь не планованих і залежних від обставин щоденних дій, — має свої мотиваційні підстави. К. Обухівський, наприклад, визначає мотив як вербалізацію мети і програми, що дає можливість цій особистості почати певну діяльність. X. Хекхаузен пропонує розуміти мотивацію як те, що пояснює, з якою метою хтось здійснює ту або іншу дію.

2. Потенційні мотиви — великий круг явищ, які актуально діяльності не спонукають, але можуть її спонукати. Причини існування і прояву потенційної мотивації:

— суспільний розподіл праці робить для людини мотиваційно значущими продукти діяльності інших людей; багато необхідних для людини умов і блага, наприклад, обігрів квартири, навчання дітей, правовий захист створюються організацією суспільства й іншими людьми; такого роду блага мотиваційно значущі, але через суспільного розподілу праці сама людина їх не створює;

— екс-мотиви, тобто продукти діяльності людини у минулому, як професійні досягнення, власні якості, дорослі діти та ін.; життєві цілі, що колись активно переслідувала людина і які були досягнуті; вони часто слугують предметом інтенсивних спогадів і внутрішніх стосунків (гордості, невдоволення);

— мотиви, для досягнення яких людина не має можливості; причини такої неможливості — 1) неприпустимість бажань через їх невідповідність законам, традиціям, писаним і неписаним правилам; 2) нестача впевненості в успіху; людина думає, що їй не вистачить здібностей, енергії, старанності, здоров’я і т. ін.; 3) необхідність зробити вибір, щоб присвятити себе деякій справі, а це часто автоматично унеможливлює заняття іншими справами.

Потенційною мотивацією визначаються резервні варіанти життя. У сталих умовах життя така мотивація грає важливу роль у розвитку марень і мріяння, може впливати на художні смаки або творчість.

На думку в. К. вілюнаса, мотивація людини, віднесена до пунктів 1 і 2, виражає упереджене і небайдуже ставлення до кола явищ, що безпосередньо стосуються її життя.

3. Об’єкти і події, що безпосередньо людини не стосуються, теж мають мотиваційну значущість. Унаслідок співпереживання іншим людям, розуміння складного комплексу причин, від яких залежить їхнє життя, мотиваційного значення набувають узагальнені соціальні цінності, система переконань і моральних норм, завдяки яким людину можуть глибоко хвилювати події, що відбуваються на іншому боці планети, тобто такі, що не мають прямого відношення до її життя. Спорт, політика, розвиток техніки, охорона природи — приклади співпереживання людини діяльності інших людей.

Зазвичай мотивами у психологічній літературі називаються внутрішні чинники, що спонукають реальну діяльність. Потенційні мотиви зазвичай називають цінностями, інтересами, стосунками, смислами, ідеалами, установками, нормами, переконаннями.

Мотиваційне значення багатьох предметів є супідрядним, взаємообумовленим: матеріали, інструменти, знання, допомога інших людей потрібні людині не самі по собі, а для того, наприклад, щоб побудувати будинок, який, у свою чергу, потрібний для того, щоб у ньому було зручно жити, і т. ін. Тому необхідно розрізняти: 1) абсолютно, незалежно, автономно значущі мотиваційні явища, тобто такі, що виступають як кінцева мета діяльності і 2) мотиваційні явища, які мають лише тимчасове, ситуативне, інструментальне значення і виступають засобами, умовами, проміжними цілями діяльності.

21.3. Потреби

Потреба — це особлива форма прояву психіки людини і тварини, під впливом якої живий організм спонукається до здійснення діяльності, необхідної для збереження і розвитку як його самого, так і виду, до якого він належить.

Первинною біологічною формою потреби є нужда. Мати потребу — це означає мати нужду в чому-небудь (у об’єкті, ситуації, інформації тощо). У багатьох визначеннях потреби, запропонованих психологами, соціологами, філософами підкреслюється, що наявність потреби переживається як стан нужди людини (тварини) в певних умовах, які їй потрібні для нормального існування, розвитку. У цьому стані діалектично поєднуються два моменти (елементи) —

1) пасивне страждання, залежність від чогось, що знаходиться поза суб’єктом і 2) тенденція до дії, до прояву активності, спрямованої на пошук і опанування предметом потреби. Організм потребує «чого-небудь», що є в зовнішньому середовищі, і що необхідне для підтримки гомеостазу і життєдіяльності, а особистості (чи групі) — для підтримки соціального статусу і нормальної діяльності.

Усяка потреба має двосторонній, суб’єктивно-об’єктивний характер. Вона суб’єктивна в тому сенсі, що належить суб’єктові, виступає, зрештою, продуктом обмінних процесів в організмі, глибоко вкорінена в його фізіології. Але вона ж і об’єктивна, оскільки може бути задоволена за допомогою діяльності у зовнішньому об’єктивному світі. Тому всяка потреба — це єдність напруги організму (імпульсу, «запиту до світу») і обумовленого зовнішньою реальністю образу об’єкта, що йде ззовні. Образи об’єктів, які відповідають нужді і можуть її задовольнити, поступово формуються в процесі усвідомлення й опредмечування потреби, тобто перетворення її на мотив. Мотив — це потреба, що пройшла «когнітивну розробку» (Ж. Нюттен), опредмечу-вана потреба (О. М. Леонтьєв), тобто нужда, що знайшла «свій предмет» і міцно з ним зв’язалася.