Розділ «Частина V. Психічна регуляція поведінки і діяльності»

Трактування емоцій у вітчизняній психології здійснювалося в основному з позицій діяльнісного підходу. так,

С. Л. Рубінштейн вважав, що емоція детермінована ходом і результатом діяльності суб’єкта. Емоційним є також і процес засвоєння діяльності. Емоції, що закріпилися в пам’яті, відбивають будову особистості. Емоції і почуття відповідають не окремим потребам людини, а їх фіксова-ному співвідношенню, їх місцю в загальній структурі особистості.

У концепції О. в. Запорожця емоція приводить загальну спрямованість і динаміку діяльності у відповідність зі смислом ситуації для суб’єкта. У ході розв’язання смислових завдань людина переживає емоції, які беруть участь у керуванні активацією відповідно до мотиваційно-спонукальних, і, особливо, моральних структур особистості. Виникнення емоційних ставлень дітей до явищ дійсності є ключовим елементом процесу виховання. в експерименті зі старшими дошкільниками була показана роль «емоційної корекції» соціально значущої трудової діяльності. Моральні емоції давали дітям заздалегідь відчути суть майбутніх трудових дій, їх значення для інших людей. Емоція — це особливий внутрішній різновид орієнтовно-дослідницької діяльності.

Для П. Я. Гальперіна емоція — це особливий різновид дій, спрямованих на розв’язання «завдань емоційного порядку». Емоційне завдання від інтелектуального відрізняється двома особливостями. По-перше, його умови «не речові, а моральні» (підтримка авторитету, втрата обличчя, прагнення зберегти стосунки, бути зрозумілим тощо). Подруге, суб’єкт повністю занурений у систему емоційного завдання, «не може з нього вирватися».

У гуманістичній психології емоції розглядаються в тісному зв’язку з самоактуалізацією особистості. Причиною позитивних емоцій (щастя, радощі та ін.), за А. Маслоу, є зростання, розвиток, життя в згоді зі своєю внутрішньою природою, уміння її слухати. Негативні емоції — наслідок слухання не себе, а інших — «тата, мами, політичного лідера, істеблішменту». Для руху до людяності суб’єкта потрібне «інстинктоїдне знання» своєї внутрішньої біології, потреб і метапотреб. Саме емоції і є цим знанням, даним суб’єктові зсередини. Невроз полягає в нездатності суб’єкта отримувати ці внутрішні емоційні сигнали.

Екзистенціальний напрям у психології виводить на передній план особливості існування особистості, її буття як «індивідуально унікального патерну можливостей». Емоції і почуття тут розуміються як один із багатьох способів актуалізації можливостей буття людини.

За Л. Бінсвангером, людині властивий стан буття-у-сві-ті, перебування в ньому (Dasein). Буття-у-світі має особливу конфігурацію, що формується в дитинстві. Становлення Dasein конкретної людини відбувається відповідно до її світо-проекту — системи способів індивідуального буття-у-світі. Світо-проект — це спосіб самовираження Dasein, у тому числі і емоційного. Емоційне страждання при неврозах і психозах (тривога, депресія і тому подібне) — вираження вузьких, стислих світо-проектів, що позбавляють людину автентичного буття-у-світі. У вузькому світо-проек-ті бачення світу обмежується, людина втрачає багато інших можливостей буття-у-світі. Така людина не може співвідносити своє приватне існування з «основами буття»: вона втрачає справжне буття, що виражається в нездатності бути щасливим, у хронічному емоційному неблагополуччі (екзистенціальній тривозі, провині, страху, депресії).

Ж.-П. Сартр вважає, що емоція є деяким способом розуміння світу. Вона переживається при зіткненні людини з труднощами реального світу, через нездатність діяти реалістичними способами (за допомогою мислення, практичної дії). Переживаючи емоцію, людина магічно змінює світ: емоційна поведінка нічого не міняє в структурі об’єкта, але при цьому вона все ж повідомляє за допомогою себе цьому об’єктові іншу якість, наприклад, менше існування, або меншу присутність (чи більше існування, більшу присутність). Улюблена людина здається красивішою. Про неї частіше думають, мріють про зустріч з нею і т. ін. Значення неприємного завдання применшується, щоб легше можна було його відкласти на майбутнє, забути про нього. Актуалізація емоції — це конструювання зміненого (і тому більш прийнятного) світу за допомогою тіла суб’єкта як «засобу чаклунства».

Емоції вивчаються в психології також з позицій системного підходу. Елементи системного аналізу емоцій проявилися ще в концепції домінанти О. О. Ухтомського. Фізіологічно домінанта — це «загальний принцип роботи нервових центрів», їх сукупність (констеляція), об’єднана єдністю дії. відповідно до тієї або іншої домінанти організм (особистість) активно відбирає з безлічі чинників середовища лише мотиваційно й емоційно значущі компоненти.

Спочатку гомогенне середовище ніби подрібнюється на об’єкти (ситуації), до того ж таке розчленовування має емоційну основу. Сигнали зовнішнього середовища під впливом домінанти об’єднуються в особливого роду синтези — внутрішньо упереджені «інтегральні образи», які спрямовують діяльність людини, її думки і почуття на розв’язання тієї або іншої життєвої проблеми.

Відповідно до «біологічної» теорії емоцій П. К. Анохіна, яка також заснована на системному принципі, емоція надзвичайно важлива для моментальної інтеграції всіх функцій організму з метою виживання, утримання життєвого процесу в оптимальних межах. Емоція об’єднує різні структури і процеси організму й особистості в єдину функціональну систему. Формування і перетворення функціональної системи залежить від корисності або шкідливості об’єкта для організму. «Корисність» і «шкідливість» — це параметри оцінки об’єкта, що відкриваються суб’єктові мовою емоцій. У функціональну систему можуть об’єднуватися по-різному локалізовані структури і процеси, сприяючи досягненню кінцевого пристосувального ефекту. Компоненти функціональної системи є гетерогенними (тобто різними за походженням, за функціями) і гетерохронними (різночасовими). Проте за рахунок «спільного емоційного знаменника» функціональна система характеризується впорядкованістю і спрямованістю на результат. Доки система «зцементована» загальною емоційною основою, вона продовжує існувати.

Положення, дуже близькі до ідей П. К. Анохіна, висловлюють американські психологи К. Р. Шерер, Т. Делг-ліш та ін. Вони вважають, що емоція охоплює всі підсистеми організму, які синхронізуються протягом емоційного епізоду для того, щоб об’єднати всі ресурси організму в його адаптаційних зусиллях.

Виникнення емоції, за П. К. Анохіним, відбувається дуже швидко, задовго до того, як будуть визначені інші параметри зовнішньої дії. Умовою виникнення емоції є зіставлення еферентного і аферентного інтегралів (інформації, що прогнозується за допомогою акцептора результатів дії і сигналів про результати реально здійснюваної дії). Збіг (чи близькість) інтегралів суб’єктивно переживається як задоволення, що сприяє запам’ятовуванню відповідної дії (її підкріпленню). Розбіжність прогнозу і результатів дії переживається як дискомфорт і стимулює подальші спроби пристосування.

18.4. Класифікації емоцій 

Емоції класифікуються за різними підставами. У найбільш простих — дихотомічних — класифікаціях виділяють пару протилежних у якомусь сенсі емоцій, що є полюсами деякого континууму, у якому можна розмістити безліч проміжних різновидів переживань. так, за ступенем усвідом-леності виділяють усвідомлювані і неусвідомлювані емоції, за можливістю регулювання — такі, що піддаються регулюванню з боку суб’єкта і некеровані. За ступенем генералізації (поширеності) — локальні, прив’язані до якогось конкретного об’єкта, і глобальні, тобто такі, що поширюються на великі області життя, класи об’єктів. За інтенсивністю і характером протікання виділяють емоції уповільнені й афектоподібні (вибухові). За умовами виникнення — такі, що виникають під впливом зовнішніх (ситуаційних) чинників і такі, що виникають у результаті дії внутрішніх чинників (думки, інші емоції, внутрішньоособистісні конфлікти). Виділяються також два види емоційних переживань залежно від їх структури: однорідні (тобто такі, що складаються з однієї емоції) і складені (поєднання декількох емоцій). За параметром динамічності виділяють емоції, які легко змінюються іншими, і емоції, що «застряють».

За характером впливу на організм виділяються стенічні й астенічні емоції. Стенічні емоції (від грецьк. «стенос» — збудження) підвищують життєдіяльність організму, а астенічні, навпаки, знижують. Стенічними емоціями є радість, інтерес, гнів та ін. Горе, смуток — приклади астенічних емоцій. Не зважаючи на те, що астенічні емоції перешкоджають повноцінному спілкуванню, знижують мотивацію, вони потрібні для регуляції діяльності (оберігають організм від перенапруження).

Зовніспрямовані емоції є емоційними оцінками окремих об’єктів та їх властивостей, подій, ситуацій у цілому. Емоції, спрямовані всередину особистості, відносяться до «Я» суб’єкта, до його внутрішнього світу (наприклад, самопочуття). Вони утворюють афективний компонент самооцінки («афект, спрямований на себе») і, закріплюючись в емоційній пам’яті, утворюють фундамент самоставлення особистості.

Залежно від того, чи може суб’єкт виразити свою емоцію в слові, або ж навпаки, не має у своєму словесному запасі позначення для неї, виділяють емоції, що вербалізуються, та емоції, що не вербалізуються (емоції-інстинкти). Про емоції, що легко піддаються вербалізації, одна людина легко може повідомити іншу за допомогою мови і отримати відповідний відгук (засудження, співчуття та ін.). Вербалізовані емоції легко стають об’єктами внутрішнього діалогу, піддаються саморегуляції і самоврядуванню. Це можливо за рахунок включення такої емоції в систему знань людини про світ і саму себе. Емоції, що не вербалізуються, властиві «алекситимич-ній» особистості, яка відрізняється такими особливостями когнітивно-афективної сфери: 1) утруднення у визначенні (ідентифікації) і описі власних переживань; 2) складність у проведенні відмінностей між почуттями і тілесними відчуттями; 3) зниження здатності до символізування, бідність уяви і фантазії; 4) фокусування більшою мірою на зовнішніх подіях, ніж на внутрішніх переживаннях. Емоції, що не вер-балізуються, виражаються через кінесику, фонацію і психосоматичні феномени.

Виділяють «нижчі» і «вищі» емоції. Перші пов’язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб організму і підтримкою гомеостазу. «Вищі» емоції — результат специфічно людського культурно-історичного розвитку особистості, становлення духовності, системи моральних цінностей і естетичних пріоритетів і канонів.

За модальністю переживання виділяються позитивні, негативні і амбівалентні емоції (тобто такі, що поєднують у собі елементи задоволення і страждання). Безпосереднє переживання позитивних емоцій приємне і приносить задоволення, а переживання негативних — неприємне. Позитивні емоції сигналізують про те, що необхідно зберегти існуючий стан речей, а негативні настійно вимагають його зміни. Позитивна емоція є позитивною оцінкою об’єкта, ситуації. Негативна емоція — це негативна оцінка. Погляд, відповідно до якого позитивні емоції вважаються безумовно корисними для організму, особистості, а негативні — виключно шкідливими, слід визнати помилковим. Позитивні емоції, звичайно, абсолютно потрібні для конструктивного спілкування людей, нормального розвитку дитини, створення робочого настрою, для повноцінного відпочинку й ефективної навчальної діяльності. Вони свідчать про успіх у діяльності, про підтвердження очікувань і збіг поглядів учасників спілкування. Проте, пролонговані позитивні емоції, тобто емоції, що «застоялися», можуть «приспати пильність» людини. Суб’єкт може пропустити момент, коли ситуація міняється і стає критичною, коли реальність перестає відповідати його очікуванням, а способи його діяльності перестають бути ефективними. Негативні емоції є особливою цінністю саме тому, що сигналізують людині про необхідність змінюватися (удосконалювати способи діяльності, ставити перед собою нові цілі і завдання, міняти звичне ставлення до різних сторін дійсності).