Розділ «Частина V. Психічна регуляція поведінки і діяльності»

в «інформаційно-компенсаторних» теоріях причиною виникнення емоцій вважається відсутність інформації в людини про значущі умови діяльності. так, П. в. Симонов вважав, що емоція — це відповідь на відсутність або надлишок інформації, необхідної для задоволення актуальної потреби. ця концепція виражається «структурною формулою емоцій», яку запропонував цей автор:

E = f [П, (IH -1,),...],

де Е — емоція, її міра, якість і знак; f — знак функції; П — сила і якість актуальної потреби; (Ін — І) — оцінка вірогідності (можливості) задоволення потреби на основі природженого й онтогенетичного досвіду; Ін — необхідна інформація про засоби задоволення потреби; Іі — існуюча інформація про засоби, які має суб’єкт в даний момент; ... — крапки, що означають ряд чинників (відомих і невідомих), здатних вплинути на конкретні значення параметрів (силу, знак, якість) емоції; це можуть бути типологічні особливості суб’єкта, час, який є в запасі на ухвалення рішення, якісні особливості потреби та ін.

За П. в. Симоновим, необхідними і достатніми для виникнення емоцій є два чинники — потреба і вірогідність (можливість) її задоволення.

Спрощений варіант формули емоцій виглядає таким чином:

E = П (I, - Ін)

З цієї формули випливає, що при П = 0 (тобто за відсутності актуальної потреби) Е = 0 (відсутня і відповідна емоція). При І = Ін (суб’єкт має в розпорядженні всю необхідну інформацію для задоволення цієї потреби) емоція не переживається. При І > Ін (суб’єкт знає більше ніж необхідно для задоволення потреби) емоція позитивна, а при І < Ін (знання недостатні) емоція негативна.

Ця концепція пояснює лише вузьке коло короткочасних афектоподібних емоційних переживань, що помітно порушують хід діяльності. «Інформаційно-компенсаторний» підхід відрізняється лінійністю й одновимірністю в аналізі причин актуалізації емоцій.

Акт розумового зіставлення різних видів інформації, різних моделей дійсності вважається найважливішою умовою для актуалізації емоцій у так званих «порівняльних» теоріях емоцій. так, Д. Хебб, спостерігаючи за людиноподібними мавпами, виявив дуже ефективний активатор сильної негативної емоції (страху) — розбіжність актуального перцептивного образу з когнітивними структурами довготривалої пам’яті, що заздалегідь склалися. Шимпанзе реагували сильним переляком на опудало мавпи — перевдягненого працівника зоопарку, який входив до них у клітку.

У теорії когнітивного дисонансу Л. Фестінгера емоції виникають як наслідок зіставлення різних когнітивних елементів, які має в розпорядженні індивід. Дисонансні стосунки когнітивних елементів (наприклад, читання статті про шкоду куріння людиною, що палить) породжують негативні почуття й емоції, консонансні (наприклад, наше ставлення до людини, світоглядні установки якої збігаються з нашими) — позитивні.

За В. М. Орловим, усі основні емоції (страх, гнів, провина, образа, заздрість та ін.) виникають унаслідок актів зіставлення різних психічних моделей зовнішньої та внутрішньої дійсності. Так, почуття образи на когось виникає у людини через зіставлення очікувань відносно цього когось, і реальної поведінки цього іншого. За умови неспівпадання очікуваного з дійсним суб’єкт почуває себе скривдженим. Відчуття провини виникає при виявленні суб’єктом розбіжності між тим, яким вона має бути «тут і тепер», і тим, яким вона є насправді і т. ін.

В «оцінних» теоріях виникненню емоції передує низка подій у психіці, що мають когнітивну природу — сприйняття і оцінки об’єкта емоції.

М. Арнольд — авторка однієї з перших оцінних теорій, використовувала висловлене ще Арістотелем припущення про те, що тварини і люди можуть давати чуттєві оцінки речам як «хорошим», так і «поганим», і що ці оцінки можуть викликати емоції задоволення і незадоволення. При сприйнятті об’єкта відбувається його «розуміння», при оцінюванні — кваліфікація його як «хорошого» або «поганого» особисто для суб’єкта. На основі оцінок виникає власне емоція як неусвідомлений потяг до об’єкта або його відторгнення, як тенденція до дії. Інтуїтивна оцінка й емоційний відгук проявляють тенденцію до постійності, так що об’єкт або ситуація певним чином оцінені й емоційно пережиті, кожен раз викликають цю ж оцінку або емоцію.

Інший варіант оцінної теорії емоцій запропонував С. Шех-тер. вона дістала назву «двофакторної» теорії. Знак емоції, її інтенсивність, якість, причина виникнення і результат багато в чому залежать від: 1) фізіологічного збудження людини, а також 2) того, яким чином, у яких поняттях суб’єкт пояснює самому собі це збудження. Характер інтерпретації збудження залежить від досвіду самого суб’єкта (його знань, запасу слів) і від того, у якій ситуації суб’єкт знаходиться, що його оточує (небезпечні, або, навпаки, привабливі об’єкти тощо).

Р. Лазарус запропонував «мультиоцінну» теорію емоцій. На відміну від М. Арнольд, яка наполягала на тому, що оцінки мають чуттєво-інтуїтивну природу, Р. Лазарус вважає, що вони за природою раціональні, хоча і можуть здійснюватися майже миттєво, вислизаючи від рефлексії суб’єкта. На відміну від С. Шехтера, Р. Лазарус підкреслював, що оцінки спрямовані, передусім, на зовнішні стимули, на середовище та його елементи; при цьому оцінювання розгортається в оперативній пам’яті суб’єкта як багатоетапний дослідницький процес визначення значення стимулу. Емоція — це так званий синдром, що включає оцінку ситуації, суб’єктивне переживання, фізіологічні зміни в організмі і моторні імпульси до дій, оцінку своїх можливостей діяти в цій ситуації. Негативна емоція виникне в тому випадку, якщо: 1) ситуацію оцінено як загрозливу і 2) власні можливості пристосуватися до цієї ситуації оцінені як недостатні. Гнів виникає, якщо ситуація буде оцінена як не дуже небезпечна, але при цьому перешкоджаюча задоволенню яких-небудь потреб. Страх переживається за умови позначення ситуації як дуже загрозливої надзвичайно. У разі, коли суб’єкт робить висновок, що нічого не може зробити із загрозою (ні напасти, ні втекти), то, найімовірніше, буде актуалізована емоція печалі. Загрозлива ситуація буде пережита беземоціональ-но, якщо власні можливості її подолання оцінюються високо. Процес оцінки включає безліч переоцінок, що змінюють і коригують перші враження і міняють підсумкову емоцію.

Когнітивні психологи створюють списки критеріїв, які суб’єкт використовує для оцінки подій, що передують емоції (новизна або передбачуваність події, її приємність, допомагає вона досягненню цілей чи перешкоджає, наскільки людина здатна впоратися з наслідками події та ін.). Інтеграційний, «зважений» результат цих численних оцінок події з використанням безлічі критеріїв і визначає конкретну емоційну реакцію людини.

Тісно приєднується до когнітивних теорій концепція диференціальних емоцій С. С. томкінса—К. Ізарда. На думку цих учених, емоційна сфера людини складається з якісно своєрідних емоцій, що не зводяться одна до іншої. Найважливіші з них називаються базовими (фундаментальними). ця позиція різко відрізняється від поглядів в. вундта, який розглядав емоційну сферу як гедонічний простір, у якому одна емоція легко трансформується в іншу.

Базові емоції регулюються природженими програмами і мають відносно диференційовану форму вже до моменту народження дитини. Кожна емоція мотивує, організує і спрямовує сприйняття, мислення і дії людини. У процесі онтогенезу індивід набуває емоційного досвіду, що складається з «афективно-когнітивних структур».

Прихильники соціально-конструктивістського підходу до емоцій підкреслюють, що емоція, її вираження можуть набувати будь-якої форми залежно від особливостей соціалізації особи в конкретних культурно-історичних умовах. При цьому роль біологічних природжених програм або трактується як вторинна, або взагалі ігнорується. так, К. Оттлі підкреслює, що емоція актуалізується, коли мозок пізнає релевантні цілі ситуації, наприклад такі, як досягнення бажаного, втрата надії, конфлікт інтересів, з використанням знання про те, що вважати бажаним, втратою надії, конфліктом, або про те, яка саме ситуація викликала емоцію та ін. це знання може значною мірою визначатися культурою і бути сформульовано у використовуваних термінах, що описують емоції. Для Дж. Аверілла емоції — це, фактично, вираження певних соціальних ролей, які засвоюються індивідом у цій культурі.

А. Ортоні, Дж. Клоур і А. Коллінз вважають, що людина свої емоції конструює когнітивно (у поняттях особистіс-ного і міжособистісного опису ситуацій), а фізіологічні, поведінкові і експресивні аспекти емоції визначаються попереднім когнітивним етапом.