Розділ «Частина V. Психічна регуляція поведінки і діяльності»

Сигнальні емоціогенні чинники — це конкретні предмети і явища довкілля, конкретні люди й їхні дії, що активують емоційні переживання у суб’єкта. Спочатку ці чинники були нейтральними, але згодом придбали властивість активувати емоції. Існують три механізми перетворення нейтрального подразника в емоціогенний чинник: 1) утворення емоційного умовного рефлексу: 2) генералізація (узагальнення) емоції: 3) оцінювання подразника як емоціогенного, тобто здатного викликати емоцію.

Емоційний умовний рефлекс утворюється, якщо нейтральний подразник (наприклад, телефонний дзвінок, вираз обличчя і голос людини, мелодія, пейзаж, гавкання собаки, грім і блискавка, внутрішнє вбрання приміщення і т. ін.) супроводжує (чи ненадовго випереджає) яка-не-будь емоція, викликана натуральним емоціогенним чинником. Уперше емоційний умовний рефлекс в лабораторних умовах виробив Дж. Уотсон в експерименті з одним досліджуваним — одинадцятимісячним хлопчиком на ім’я Альберт. Дитині показали білого пацюка і в той момент, коли вона спробувала його погладити, ударили в гонг. Гучний і різкий звук злякав дитину. Процедуру повторили кілька разів, після чого Альберт став реагувати переляком і страхом щоразу, коли йому показували пацюка. Можливо, багато страхів (боязнь собак, виступу перед великою аудиторією, страх висоти, польоту на літаку тощо) виникають у свідомості конкретної людини саме таким чином. Так само формуються умовні емоціогенні чинники, що викликають позитивні емоції (харчові пристрасті, куріння, вибір певних місць, музичні смаки та ін.).

Емоційне навчання відбувається в основному за тими ж законами, що і моторне. Проте є чотири відмінності емоційного умовного рефлексу від рухового умовного рефлексу. По-перше, покарання по-різному діє на засвоєння емоційних і моторних реакцій; караний рух слабшає (гальмується), а караний страх, навпаки, посилюється. По-друге, нові моторні акти і навички закріплюються в тому випадку, коли вони допомагають досягти певної мети. Для виникнення нової емоційної реакції на який-небудь предмет (чи ситуацію) досить лише збігу у часі сприйняття цього предмета (ситуації) і емоції. По-третє, моторні умовні рефлекси швидко згасають, якщо суб’єкт не повторює відповідні дії; емоційний умовний рефлекс, навпаки, дуже міцний і не потребує повторень. По-четверте, якщо моторна реакція чітко диференційована і пов’язана зі специфічним подразником, то емоційний умовний рефлекс — це реакція не на окремий подразник, а на комплекс подразників, на ситуацію загалом. Емоція з великими труднощами піддається диференціюванню, часто відрізняється ірраціональністю. Емоціогенними можуть стати сторонні, випадкові, нейтральні подразники. Це можливо завдяки генералізації емоції.

Генералізація емоції — це другий механізм перетворення нейтрального подразника в емоціогенний чинник. вона полягає в поширенні властивості активувати емоцію з емоціогенного подразника на нейтральний. Генералізація емоції виразно проявилася в експерименті Дж. Уотсона з хлопчиком Альбертом, який демонстрував страх не лише побачивши пацюка, але і при сприйманні будь-якого хутряного предмета (коміра пальта, маски Санта-Клауса тощо). внаслідок генералізації індивід починає емоційно реагувати на предмети і ситуації, які він сприймає уперше, але які виявилися в чомусь схожими на ті предмети (і ситуації), які були реально пов’язані з емоціями.

У функціонуванні третього механізму перетворення нейтрального подразника в емоціогенний чинник, — оцінювання значення об’єкта (ситуації), — велику роль відіграють когнітивні процеси (пам’ять, уява, мислення) і мова. Сприймаючи який-небудь об’єкт, потрапляючи в певну ситуацію, людина намагається їх пояснити, інтерпретувати, зрозуміти сенс. Когнітивні психологи (Р. Лазарус, Б. Вайнер, Дж. Форгас та ін.) помітили, що деякі способи осмислення ситуації суттєво підвищують вірогідність актуалізації деяких емоцій. Так, опинившись у ситуації небезпеки, людина може інтерпретувати загрозу, що міститься в ній, як «дуже велику». Такий варіант оцінювання ситуації стимулює появу емоції страху. Коли б ця людина в тій самій ситуації зосередилася не на «великих розмірах» загрози, а на тому, що вона є перешкодою на шляху до її мети, то інтенсивність страху була б набагато менша. Зате з’явився б гнів, спрямований на перешкоду. Якби та сама ситуація була сприйнята людиною як така, у якій «неможливі ні напад, ні втеча», то домінуючим переживанням стала б печаль. Можливий і четвертий варіант сприйняття й інтерпретації цієї ситуації як такої, «за допомогою якої я зумію виявити мої сили і можливості, що постійно збільшуються». Вона перетворюється на чинник суперництва, радості подолання, азарту. Таким чином, емоція не є автоматичним наслідком дії емоціоген-ного чинника на психіку людини. Емоція — це синдром переживань, що активно конструюється самим суб’єктом. У цьому процесі велика роль мови і мовлення, запасу знань і досвіду, а також культурного контексту.

Порівняльні емоціогенні чинники не засновані на природжених механізмах емоцій і не утворюються в процесі емоційного навчання. їх дія заснована на розумовій операції зіставлення когнітивних структур (перцептивних і інте-лектуальних установок, схем і очікувань), що вже сформувалися в психіці, з новою інформацією про об’єкт (ситуацію), що отримує суб’єкт у процесі діяльності. Так, наприклад, почуття заздрості виникає в той момент, коли суб’єкт порівнює себе з іншою людиною, рівною за статусом, і виявляє його перевагу над собою в чому-небудь (здібностях, зовнішності, майні тощо). Відчуття провини генерується порівнянням того, що людина робить з тим, що, на її думку, від неї чекає інша (значуща) людина. Сором — результат виявлення невідповідності між реальним та ідеальним «Я».

Емоції є й у тварин. Емоційне життя людини й емоційні реакції тварин з генетичної точки зору мають єдину біологічну природу. Проте між емоціями людини і тварин є низка принципових відмінностей. Вони обумовлені, передусім, творчою і соціальною природою людської діяльності. Емоції людей — це переживання особистості, що розвивається в умовах певної культури, в постійному діалозі з іншими людьми і з собою.

Можна виділити такі відмінності між емоціями людей і тварин. По-перше, емоції людини «обслуговують» значно більше потреб, ніж у тварин. Ідеться, насамперед, про потреби соціально сформовані, духовні. Зберігаючи природну тональність, емоції людини набули іншої предметної спрямованості, іншого смислового змісту. Навіть ті емоції, які сигналізують про органічні потреби, відбиваються у людини в знакових формах, усвідомлюються і забарвлюють діяльність, що соціальна за природою. По-друге, емоції людини тісно пов’язані із словами і думками (це думки, забарвлені переживаннями, «афективно-когнітивні комплекси», своєрідні синтези емоцій і думок). По-третє, емоції людини часто об’єднуються в складні структури, які включають безліч елементарних емоцій (наприклад, муки совісті, любов, почуття обов’язку тощо). Актуалізація цих структур визначається програмними емоційними установками особи — особливими психічними структурами, які формуються за життя під впливом культури. По-четверте, емоції людини мають особистісний характер. Звичайно, не в усіх емоціях «звучить» особистість, особливо якщо йдеться про ситуативні переживання, або емоції, обумовлені органічними потребами. Проте багато почуттів інтеграційно відбивають особистість в цілому, її спрямованість і риси характеру. По-п’яте, емоції людини спонукають переважно внутрішню (спогади, уява, роздуми) діяльність, тоді як емоції тварин — зовнішню (у формі негайної афективної розрядки). тому поняття «емоційне життя», «емоційний світ» стосуються тільки людини. Емоції не визначають у людини зовнішні дії так однозначно, як у тварин. вони співвідносяться з «голосом совісті» й «аргументами розуму».

18.2. Функції емоцій 

Емоції — давнє еволюційне надбання тварин. вони доцільні і потрібні для успішного пристосування до середовища. Емоції виконують у психіці безліч функцій, які в сукупності визначають загальну функцію емоційної сфери в психіці, а саме реактивне регулювання.

Емоційне регулювання проявляється на всіх рівнях системної організації людини — на рівнях індивіда (психофізіологічному), суб’єкта діяльності (психологічному) і особистості (соціально-психологічному).

На першому, психофізіологічному, рівні емоція виконує мобілізаційну (активаційну) функцію. У стані емоційного збудження відбувається активація нервових центрів, яка здійснювана неспецифічними структурами стовбура мозку. Саме цим забезпечується оптимальний рівень збудження ЦНС й окремих її підструктур. Активація ЦНС і особливо її вегетативного відділу призводять до численних змін у внутрішніх органах і в організмі в цілому: змінюється артеріальний тиск, частішають пульс і дихання, зволожуються долоні, збільшується м’язова напруга, у крові збільшується утримування адреналіну, прискорюються обмінні процеси. При цьому мобілізуються органи дії, енергетичні ресурси і захисні процеси, або, за сприятливих умов, відбувається демобілізація організму. Усе це необхідно для активізації усіх сил організму, спрямованих на наступну інтенсивну м’язову діяльність (боротьбу, втечу, переслідування).

На другому, психологічному, рівні головною функцією емоцій виступає оцінна (відбивна, або відбивно-оцінна функція). Емоція мовою суб’єктивного переживання оцінює значущість об’єктів, явищ, ситуацій і подій з точки зору потреб, мотивів і цілей людини. Механізм такої оцінки — зіставлення відбитої мозком дійсності зі збереженими в ньому ж постійними або тимчасовими програмами життєдіяльності організму і особистості (Б. І. Додонов). В емоціях акумулюється віддзеркалення найбільш загальних, корисних і шкідливих чинників об’єктивної реальності, що часто зустрічаються, ознак, з якими людина систематично стикається. При емоційному оцінюванні нова, «свіжа» емоційна реакція на об’єкт зіставляється з «емоційними узагальненнями» — слідами емоцій, пережитих раніше, при зустрічі людини з подібними об’єктами. Ці «емоційні узагальнення» зберігаються в емоційній пам’яті. Людина швидко приймає нехай попереднє, але швидке рішення про значення нового сигналу. Оцінка зводиться до «загально-біологічного знаменника»: корисно—шкідливо, небезпечно—безпечно. На основі цієї інтегральної оцінки швидко приймаються рішення про спосіб подальшої поведінки. Емоційна оцінка може бути включеною до процесу раціонального (словесно-логічного) зіставлення інформації, забарвлюючи в позитивні або негативні тони ту або іншу інформацію про об’єкт, і тим самим надаючи їй більшої або меншої ваги.

Окрім оцінної функції, емоції виконують на психологічному рівні ряд функцій, що забезпечують регуляцію діяльності суб’єкта (її спонукання, регуляцію процесу її протікання, завершення). У зв’язку з цим виділяють спонукальну функцію, в якій виражається участь емоцій у мотиваційному процесі. У слідоутворюючої, передбачаючої, евристичної і компенсаторної функціях, а також у функції синтезу перцептивного образу простежується участь емоцій в окремих пізнавальних процесах і в пізнавальній діяльності в цілому. У санкціонуючої, регулюючої, організуючої (і дезорганізуючої) функціях, а також у функції аварійного розв’язання критичної ситуації проявляється роль емоцій у керуванні поведінкою і діяльністю суб’єкта.

Спонукальна функція емоцій полягає в тому, що емоції присутні на всіх стадіях мотиваційного процесу. Людина і тварина прагнуть уникати подій, що породжують негативні емоції, і охоче включаються в події, що породжують позитивні переживання. У мотиваційних концепціях емоцій стверджується, що емоції мотивують поведінку. Питання про те, чи можна ототожнювати емоцію і потребу (мотив) в психології ще остаточно не вирішене. Найбільш обґрунтованою є точка зору С. Л. Рубінштейна, який вважав, що емоції є суб’єктивною формою існування потреб. Емоція в собі самій містить потяг, бажання, прагнення, спрямоване до предмета або від нього, так само як потяг, бажання, прагнення завжди більш чи менш емоціональні. Мотивація відкривається суб’єктові у вигляді емоцій. Вони сигналізують йому про потребнісну значущість об’єктів і спонукають спрямувати на них діяльність. виникаючи в діяльності су-б’єкта, емоції або потреби, що переживаються у вигляді емоцій, є в той-таки час спонуканнями до діяльності.

У слідоутворюючої функції простежується участь емоцій у процесах пам’яті суб’єкта. Емоція залишає сліди в пам’яті, закріплює ті дії, що її збудили, а також форми активності, які ведуть до успіху (або невдачі). Саме тому емоція виступає як важливий компонент навчання. Вона підкріплює знання, які виявилися життєво значущими для людини. Емоції потрібні для закріплення, стабілізації раціональної поведінки тварин і людини (П. К. Анохін). Позитивні емоції, що виникають при досягненні мети, запам’ятовуються і при відповідній ситуації можуть витягатися з пам’яті для отримання такого ж корисного результату. Негативні емоції, актуалізовані з пам’яті, навпаки, попереджають від повторного здійснення помилок. Таким чином, емоції беруть участь у формуванні особистого досвіду людини.

Передбачаюча (прогностична) функція проявляється в здатності емоції сигналізувати людині про можливий приємний або неприємний результат подій, які ще не почалися (чи тільки починаються). Актуалізація емоційних слідів у пам’яті суб’єкта зазвичай випереджає розвиток подій. Включаючись у процес імовірнісного прогнозування, емоції допомагають оцінювати майбутні події (передчуття задоволення, коли людина йде в театр, або очікування неприємних переживань після іспиту, коли студент не встиг до нього як слід підготуватися), тобто є засобом прогнозу того, що буде в майбутньому.

В евристичній функції виражається зв’язок емоцій з мисленням. Ця функція проявляється, коли людина прагне вибрати з безлічі можливих рішень одне правильне. Емоція скорочує до мінімуму кількість можливих рішень проблеми тим, що особливим чином «позначає» правильне рішення. Аналізуючи саме це рішення, суб’єкт випробовує особливі переживання, що підштовхують до його прийняття. Людина діє за принципом «гаряче—холодне».

Емоції перебувають у тісному зв’язку з перцептивними процесами. Вони виконують функцію синтезу психічного образу, виступають його синтезуючою основою. Уперше про цю функцію емоцій писав В. Вундт. Він вважав, що безліч діючих подразників (відчуттів) організовуються в цілісну структуру (образ сприйняття) завдяки синтезу їх емоційних тонів. Через таке злиття почуттів людина сприймає не набір плям чи звуків, а пейзаж або мелодію, не окремі інтероцептивні відчуття, а своє тіло. Емоційні синтези утворюються і в пам’яті (афективні комплекси, описані З. Фрейдом, К. Г. Юнгом).

Емоційні явища включаються не лише в окремі пізнавальні процеси (сприйняття, пам’ять, мислення і прогнозування), але й впливають на переробку інформації суб’єктом у цілому. Відмічаючи цю закономірність, П. В. Сімонов писав про компенсаторну функцію. Емоція заповнює дефіцит інформації про об’єкт, надає йому відповідного «забарвлення» (подобається/не подобається, поганий/хороший) у зв’язку з його схожістю з об’єктами, що раніше зустрічалися. Хоча за допомогою емоції людина виносить узагальнену і не завжди обґрунтовану оцінку об’єкта і ситуації, вона все ж допомагає вийти з безвиході, коли людина не знає, що в цій ситуації їй робити. Проте, необхідно зазначити що емоції зовсім не поповнюють відомостей щодо реальних ознак загрози і можливостей її усунення. Ліквідація дефіциту інформації відбувається в процесі пошукових дій і навчання. Роль емоцій полягає в екстреному заміщенні, компенсації знань, яких не вистачає в даний момент.