Розділ «Частина V. Психічна регуляція поведінки і діяльності»

При вирішеннні питання про те, як з первинних емоцій утворюються вторинні (небазові), багато авторів дотримуються комбінаторної точки зору. Наприклад, Р. Плутчік говорить про «змішані стани», про «діади» і «тріади» первинних емоцій. Невелике число первинних або чистих емоцій може змішуватися. Дж. Р. Аверілл висловлюється на користь складених емоцій, заснованих на більш елементарних.

Існують розбіжності відносно природи і кількості базових емоцій (див. табл. 18.2).

Таблиця 18.2. Класифікації базових емоцій деяких зарубіжних і вітчизняних дослідників

Прізвища авторів і дати	Видибазових емоцій	Підстава для класифікації
В. Джеймс, 1984	Страх, горе, любов, лють	Фізичне відчуття
В. Макдауголл, 1926	Гнів, відраза, піднятий настрій, страх, пригніченість, емоція ніжності, здивування	Зв’язок з інстинктами
Дж. Уотсон, 1930	Страх, любов, лють	Уродженість
О. Х. Морер, 1960	Біль, задоволення	Неможливість звикання до даних емоційних станів
М. Б. Арнольд, 1960	Гнів, відраза, мужність, пригніченість, бажання, розпач, страх, ненависть, надія, любов, сум	Відношення до спонукальних тенденцій дії
А. Сімон, 1961	Збудження, гнів, депресія	Легкість установлення соматичних і пове-дінкових корелятів
К. Ізард, 1972	Гнів, презирство, відраза, страждання, страх, провина, інтерес, радість, сором, подив	Уродженість
Р. Плутчік, 1980	Схвалення, гнів, передчуття, відраза, радість, страх, сум, подив	Відношення до адаптивних біологічних процесів
Дж. Панксеп, 1982	Очікування, страх, лють, паніка	Уродженість
П. Екман, 1982	Гнів, відраза, страх, радість, сум, подив	Універсальні способи мімічного вираження
Дж. Грей, 1982	Лють, жах, занепокоєння, радість	Уродженість
С. С. томкінс, 1984	Гнів, інтерес, зневага, відраза, страх, радість, сором, подив	Щільність нейрон-ної активності
Б. вайнер, 1984	Щастя, сум	Незалежність від атрибутивних процесів
Н. Фріжда, 1987	Бажання, радість, гордість, подив, страждання, гнів, відраза, презирство, страх, сором	Форми готовності до дії
К. Оттлі,П. Н. Джонсон-Лерд, 1987	Гнів, відраза, страх, щастя, сум	Внутрішня несуперечність
А. Е. Ольшанні-кова, 1978	Задоволення (радість), гнів, страх	Відповідають основним формам взаємодії людини з навколишнім світом
Л. М. Аболін, 1987	Радість, сум, гнів, страх	Відповідають основним формам взаємодії людини з навколишнім світом
А. т. Злобін, 1991	Страх, смуток, гнів, сором, радість, безстрашність	Відповідають ієрархії потреб

На думку А. Є. Ольшаннікової, фундаментальні первинні емоції виступають по відношенню до окремих емоційних переживань як родові початкові характеристики. Узагальнена й абстрагована від частковостей характеристика ставлення суб’єкта до зовнішньої дії може виражати або прийняття об’єкта (радість), або прагнення від нього позбавитися. Останнє може бути пасивним (страх) і виражатися в прагненні уникнути зустрічі з об’єктом, або активним (гнів), пов’язаним з протидією емоціогенному стимулу. Модифікації і поєднання цих трьох базових емоцій забезпечують різноманітність людських переживань.

---

18.5. Основні форми емоційних переживань 

---

Емоційний світ особи динамічний, процесуальний. Емоційні явища репрезентовані в психіці в таких основних формах: 1) емоційний тон відчуттів і вражень, 2) окремі ситуативні емоції (емоційні епізоди), що за інтенсивністю варіюють від ледве помітних до дуже сильних (афекти), 3) фонові емоційні стани (настрій), 4) пристрасті, 5) почуття.

Емоційний тон виникає як реакція на відчуття і враження, що виникають в процесі сприйняття, уявлення, спогаду, мислення і дії.

Емоційний тон відчуттів — це переживання задоволення або незадоволення в процесі відчуття. Він не може виникнути самостійно: обов’язковою умовою його актуалізації є відчуття, до якого він спочатку прив’язаний. Емоційний тон проявляється при реагуванні на окремі властивості об’єктів і явищ. Характеризується розпливчатістю, не має ясної структури; при спробах зосередитися на ньому в самоспостереженні він не робиться яснішим, слабшає і навіть зникає.

Філогенетично це стародавня емоційна реакція. Можливості довільної регуляції емоційного тону відчуттів дуже невеликі: якщо процес відчуття почався, то виникає й емоційний тон, якому не можна запобігти негайно; його можна тільки поступово послабити або посилити. Емоційний тон відчуттів виконує низку важливих функцій: 1) орієнтовну (забезпечує мозок сигналами про небезпеку або безпеку тих або інших дій); 2) забезпечує організм зворотним зв’язком у процесі виникнення і задоволення органічних потреб; 3) зберігає емоційний досвід у вигляді найбільш загальних ознак корисних і шкідливих чинників, що часто зустрічаються і діють упродовж мільйонів років природного відбору.

Емоційний тон задоволення або незадоволення мають не лише відчуття, але і враження людини від процесу сприйняття, уявлення, інтелектуальної і практичної діяльності, спілкування і навіть переживання емоцій. якщо емоційний тон відчуттів — це фізичне задоволення/неза-доволення, то емоційний тон вражень — естетичне задо-волення/незадоволення. Постава партнера за спілкуванням може сприйматися як урочиста, сприйняття пейзажу супроводжується переживанням благоговіння, фантазія або сновидіння — страхом, інтелектуальна активність — задоволенням, а фізична активність на свіжому повітрі — радістю. Емоційний тон вражень не зводиться до конкретної емоції. Наприклад, страх у певних ситуаціях може викликати позитивні емоції.

Емоційний тон вражень має властивість узагальненості, оскільки це — емоційний відгук не на окреме відчуття, а на цілісну психічну структуру (перцептивний образ, уявлення, думку, дію, почуття). Крім того, він може бути «безконтактним», тобто не пов’язаним з прямою дією фізичного або хімічного подразника. Він може виникати як реакція на фантазії, спогади, думки.

Емоційний тон вражень має соціалізований характер, оскільки пережиті людиною задоволення і незадоволення «прив’язані» до образів, фантазій, спогадів і думок про інших людей, про себе, про предмети, створені людьми, про ситуації, в які залучений сам суб’єкт й інші люди.

Емоція є відносно короткочасною реакцією на об’єкт або ситуацію. У цій реакції суб’єктивно виражається міра задоволення тієї або іншої потреби особистості, оцінка зовнішніх і внутрішніх умов, які сприяють або перешкоджають досягненню мети, перспектив задоволення потреб.

При переживанні емоції відбуваються взаємопов’язані зміни в декількох підсистемах організму й особистості. вони виникають у відповідь на збуджуючу (емоціогенну) подію, що має для людини важливе значення. Емоція нетривала, має чітко окреслені початок і кінець. Вона є реакцією на кризу (у позитивному або негативному сенсі). Якщо до виникнення емоційного епізоду всі вищеперелі-чені підсистеми організму й особистості «зайняті кожна своєю справою», то у момент виникнення кризи (тобто при переживанні емоційного епізоду) ці підсистеми синхронізуються, утворюють психофізіологічну функціональ-ну систему, що забезпечує інтеграцію ресурсів організму й особистості для розв’язання життєвого завдання.

Емоції мають ряд властивостей. Динамічність емоцій полягає у фазовості їх протікання, тобто в наростанні напруги й її подоланні. Перенесення емоцій означає можливість поширення переживання з обставин, що спочатку його викликали, на що-небудь, що людиною сприймається згодом. Сумація і «зміцнення» емоцій, пов’язаних з тим самим об’єктом, призводить до закріплення тенденції до відповідного переживання. Можливо і зворотне: при довгому повторенні тих самих вражень може відбуватися адаптація емоцій — притуплювання, зниження гостроти їх переживань. Універсальність емоції проявляється в її відносній незалежності від виду потреби і специфіки діяльності, в якій вона актуалізується. Страх, надія, тривога, радість, гнів можуть виникати при задоволенні будь-якої потреби. Заразливість емоцій проявляється в тому, що вона може передаватися від людини до людини в умовах тісного спілкування. Сильні емоції мають здатність пригнічувати протилежні емоції, не допускати їх у свідомість людини; у цьому проявляється властивість домінантності емоцій. Емоції пластичні: одна і та ж за модальністю емоція може переживатися з різними відтінками і навіть як емоція різного знаку (приємна або неприємна). Амбівалентність емоцій полягає в наявності в їх структурі елементів задоволення і незадоволення.

Одні емоції можуть породжуватися іншими емоціями, обумовлювати одна одну, утворювати в психіці асоціації типу «емоція+емоція». При цьому яка-небудь емоція стає об’єктом іншої емоції (наприклад, людина може розсердитися на себе через свій страх, або соромитися своєї радості).

Афекти — це раптово виникаючі інтенсивні і відносно короткочасні емоційні переживання різної модальності, що настають у певних афектогенних ситуаціях. Афект є реакцією на екстремальні умови; це сильно виражена емоція. О. М. Леонтьєв розглядав афекти як один їз трьох видів емоційних переживань разом з емоціями і почуттями. Усупереч традиції, що склалася, пов’язувати афекти з біологічними потребами й інстинктивними стосунками, О. М. Леонтьєв доводив, що афект у людини найчастіше виникає в соціальних ситуаціях, що зачіпають моральні норми, життєві принципи і світогляд особи. Умовою виникнення афективної реакції є раптове виявлення суб’єктом «невідповідності між тим, що відбувається і належним», між реальною життєвою ситуацією, — з одного боку, і принципами, поглядами, переконаннями особи — з другого.

Афект призводить до значних порушень психічного життя. він виступає як вибухове мимовільне переживання, феноменологічні та вегетативні прояви якого недоступні інтроспективному розчленовуванню, не утворюють часового проміжку, неопосередковані і некеровані. це найбільш потужна емоційна реакція. Афект повністю захоплює психіку людини. Його відмінні риси — велика швидкість і несподіваність виникнення, ситуативність, велика інтенсивність, бурхливе вираження (експресія), беззвітність, тобто зниження свідомого контролю за своїми діями, дифузність (сильні афекти захоплюють усю особистість), мала тривалість. При кожному повторенні афективної ситуації відповідний афект збільшується: відбувається його акумуляція. Проте така акумуляція може і не відбуватися, якщо при повторенні афективних ситуацій розвиваються можливості діяльності суб’єкта і він з кожної такої ситуації виходить усе більш озброєним уміннями і навичками (копінг-стратегіями).

Між емоціями й афектами є не лише схожість (вона заснована на їх спорідненості, вивідності з єдиного генетичного джерела), але і відмінності. По-перше, афекти відрізняються від емоцій більшою силою. По-друге, і афекти, і емоції — на відміну від почуттів, ситуаційні переживання, але при цьому емоції оцінюють поточну або можливу ситуацію, а афекти є реакцією на ситуацію, що вже наступила, найчастіше несподівану, небезпечну психотравмуючу. По-третє, емоції сприймаються людиною як стани її «Я», а афекти — як «сторонні елементи», тобто реакції, що виникають окрім волі суб’єкта.

Афект — одночасно і «більш особистісна», і «менш осо-бистісна» реакція. Він може зробити очевидними для оточення найбільш суттєві особливості особистості, її кращі сторони, оскільки він виникає тоді, коли «зачеплені», поставлені під загрозу найголовніші її цінності. Проте афект може зірвати з індивіда «маску благородства», показати тіньову частину особи, викрити її істинні наміри.

Афект — це свого роду «коротке замикання». У регуляції поведінки афектуючого індивіда не можуть взяти участь багато особистісних компонентів, які впливали на його поведінку в звичайному стані. Відбувається звуження свідомості людини. Хоча в стані афекту людина і усвідомлює свої вчинки, все ж багато що з’являється перед нею в іншому світлі, ніж в спокійному стані. Знаходячись в афективному стані, людина може зробити те, про що потім шкодуватиме.