Розділ «Частина V. Психічна регуляція поведінки і діяльності»

Амбівалентні емоції виражають неоднозначне, подвійне ставлення людини до того або іншого об’єкта. Вони містять у своїй структурі в тій або іншій пропорції і насолоду і страждання. Мотиваційна сфера особистості має складну, ієрархічну будову. той самий об’єкт може знаходитися в різних стосунках до різних потреб. Він може задовольняти одну потребу і водночас блокувати іншу. Тому ставлення людини до таких об’єктів неоднозначне, викликає коливання, сумніви і суб’єктивно переживається як суміш позитивного і негативного. Надлишок амбівалентних емоцій — характерна риса невротичної особистості. Невроз свідчить про те, що особа «збилася зі шляху», затрималася у своєму розвитку, або не розвивається зовсім.

Амбівалентні емоції можуть свідчити про те, що в розвитку особистості наступив кризовий період і людині потрібно змінювати пріоритети, виробляти нову життєву стратегію.

Для процесу самовиховання важливо проявляти чутливість до амбівалентних емоцій. Однозначно позитивні або негативні емоції сигналізують про такі об’єкти й явища, з приводу яких у людини вже сформувалася тверда думка, і стосовню яких людина вже зробила свій вибір. Амбівалентні емоції повідомляють людину про стосунки, що вимагають спеціального прояснення, опрацювання, діяльнісної апробації. Вони сигналізують про своєрідну зону найближчого розвитку її емоційно-ціннісної сфери, а також повідомляють людину про те, що вона, йдучи своїм життєвим шляхом, потрапила в «точку вибору», і повинна взяти на себе відповідальність у визначенні того або іншого ставлення до об’єкта, ситуації, події.

Протяжність у часі (тривалість) емоційних явищ служить критерієм для розрізнення емоційних процесів, емоційних станів (настроїв) й емоційних властивостей особистості (тобто емоційності). Емоційні процеси короткочасні; їх тривалість — від кількох секунд до кількох хвилин. Вони є реакціями на певні об’єкти, ситуації або події (емоційні епізоди). Емоційні реакції за інтенсивністю варіюють від ледве помітного суб’єктивного переживання до бурхливого афективного спалаху. Вони швидко проявляються внутрішньо (суб’єкт випробовує «афективне хвилювання») і зовні — у жестах, міміці, пантомімі, в структурі мови і голосових модуляціях, у зміні темпу, продуктивності діяльності.

Емоційний стан відрізняється від емоційного епізоду більшою тривалістю (від кількох годин до кількох місяців) і відносною статичністю. Стан не прив’язаний до конкретного об’єкта: він оцінює існуючі обставини життя людини в цілому. Між емоційними процесами й емоційними станами існує взаємозв’язок: емоційні стани часто виникають як результат того або іншого емоційного процесу (реакції). так, наприклад, отримавши приємну звістку і переживши емоційну реакцію радості, людина може знаходитися в піднесеному настрої весь день. З іншого боку, емоційний стан впливає на характер і зміст тих емоційних процесів, які відбуваються на його фоні. Настрій визначає коло асоціацій, що виникають у людини. він позначається на виділенні суб’єктом одних аспектів середовища та ігноруванні інших. Емоційний стан впливає на процес витягання з пам’яті еталонів сприйняття навколишніх предметів, на процес конструювання в мисленні схем інтерпретації сприйнятої інформації, на програмування дій і оцінку їх результатів. Саме цим, емоційний стан людини ніби підтримує сам себе, сприяючи виникненню відповідних йому емоційних процесів. Стан задає підвищену вірогідність залучення особи в той або інший емоційний епізод. Уміння перебувати «в доброму настрої», підтримувати оптимальний функціональний стан у діяльності багато в чому обумовлене динамічними взаємозв’язками і взаємовпливом емоційних процесів і емоційного стану. Хронічний «поганий настрій» свідчить про те, що його володар опинився в полоні «порочного кола». Його настрій перешкоджає сприйняттю кращого боку життя, привабливих перспектив і можливостей діяльності. Суб’єкт мимоволі концентрується на поганому; при цьому він переживає негативні емоційні реакції, які «підживлюють» і посилюють негативний емоційний стан.

Емоційні властивості особи (емоційність) характеризуються чутливістю до емоціогенних ситуацій і відбивають способи емоційного реагування, що міцно закріпилися в особистості, на типові життєві ситуації. Емоційність може бути слабкою або сильною. Іноді це поняття вживають як синонім гіперемоційності, маючи на увазі людей із сильнішими і частішими емоційними реакціями, ніж це в середньому властиво людині. Емоційність — це система рис, стійко властивих людині упродовж багатьох років (або навіть упродовж усього життя). Ці риси роблять людину особливо чутливою до певних емоціогенних подразників.

Емоційність може бути обумовлена генетично і включатися в структуру темпераменту (у цьому сенсі можна говорити про емоційну конституцію), але може бути і наслідком навчання (тобто результатом накопичення емоційного досвіду). У таблиці 18.1 наведено приклади різних емоційних явищ, що розрізняються своєю тривалістю.

Залежно від сфери явищ, що визначають виникнення емоцій, і виду потреб, на основі яких вони виникають, Б. І. Додонов виділив альтруїстичні, комунікативні, гло-річні, праксичні, пунічні, романтичні, гностичні, естетичні, гедоністичні й акізітивні емоції.

Альтруїстичні емоції виникають на основі потреби в сприянні іншій людині. вони виражаються в допомогаю-чій поведінці. Суб’єкт турбується за когось, співпереживає його удачам і радощам.

Комунікативні емоції засновані на потребі в спілкуванні і проявляються як реакція на задоволення або незадоволення прагнення до емоційної близькості.

Прагнення до слави і потреба самоствердження лежать в основі глорічних (від латин. «глорія» — слава) переживань. Ці емоції виникають в реальній або уявній ситуації «пожинання лаврів». Суб’єкт переживає гордість за себе, за свої справи; він переповнений почуттям переваги над іншими; якщо він пережив невдачу, то хоче узяти реванш, завоювати визнання.

Праксичні (від латин. «праксіс» — праця) емоції викликаються діяльністю, особливостями її протікання, успішністю або неуспішністю дій людини, труднощами її здійснення і завершення. Людина переживає почуття напруги, вона хоче досягти успіху, захоплена процесом, милується продуктами своєї праці, переживає задоволення від зробленого.

Пугнічні емоції (від латин. «пугна» — боротьба) пов’язані з потребою долати небезпеки і труднощі, що супроводжуються боротьбою і суперництвом з кимось або чимось. Почуття ризику, захоплення небезпекою, гранична мобілізація розумових і фізичних сил, азарт, рішучість, гострі відчуття — варіанти прояву пугнічної емоції. Романтичні емоції обумовлені прагненням людини до таємничого, надзвичайного, такого, що далеко виходить за рамки повсякденності. Людина чекає, що станеться щось незвичайне; вона переживає почуття значущості того, що відбувається; її хвилюють дивні перетворення в сприйнятті оточення.

У гностичної емоції (від грецьк. «гнозис» — знання) проявляється пізнавальна потреба людини. вона дивується, не розуміє, прагне зрозуміти, проникнути в суть явища, страждає від протиріч у власних поглядах і міркуваннях, переживає почуття здогадки і близькості розв’язання, радіє відкриттю істини.

Естетичні емоції відбивають міру задоволеності потреби людини бути в гармонії з оточенням. Суб’єкт насолоджується гармонією і красою об’єкта, переживає почуття піднесеного, витонченого, граціозного, величного, страждає від сприйняття потворного, вульгарного і позбавленого смаку.

Гедоністичні емоції (від грецьк. «гедоне» — насолода, втіха, задоволення) обумовлені тим, як задовольняються потреби людини в тілесному і душевному комфорті. Суб’єкт отримує задоволення від стану спокою, фізичного і психічного благополуччя, свободи від обов’язків. Він безтурботний, розслаблений, переживає приємні фізичні відчуття від смачної їжі, теплого сонця і т. ін.

Акізітивні (від франц. acquisition — придбання) емоції виникають у зв’язку з інтересом до колекціонування, накопичення речей, що виходить за межі практичної потреби в них. Людина прагне щось багаторазово отримувати, радіє від примноження своєї колекції і засмучується, якщо втрачає такий шанс. вона отримує задоволення при розгляді своєї колекції.

У психології емоцій сформувалися два підходи до опису афективної сфери — параметричний і категоріальний. Вони суттєво розрізняються. Автори параметричних моделей виділяють чинники, за допомогою яких можна описати будь-який емоційний досвід. Засновником параметричного підходу до емоцій був В. Вундт. Він вважав, що будь-яка емоція в кожен момент часу може бути охарактеризована відразу за трьома параметрами: «задоволення—невдоволення», «збуджен-ня—заспокоєння» і «напруження—розслаблення». Ці три параметри (чинника) утворюють афективний простір індивіда. Кожна емоція займає певну точку в просторі, що описується цією тривимірною системою координат. В. Вундт був упевнений, що немає жодної емоції, зрушити яку не можна було б через низку проміжних східців і точку байдужості (початок системи координат), дійти до будь-якої іншої емоції.

У категоріальних теоріях емоцій заперечується конти-нуальність організації афективного досвіду. вважається, що різні емоції різні якісно і між ними немає безперервних переходів. Категоріальний підхід корисний тим, що він дає можливість виявити ієрархії емоцій і емоційні категорії базового рівня. вважається, що існує невеликий ряд первинних (основних, базових, фундаментальних) емоцій і величезна кількість вторинних — складних емоцій, похідних від базових. Прикладом концепції, в якій реалізований категоріальний підхід до емоцій, є теорія диференціальних емоцій томкінса—Ізарда.

П. Екман виділив дев’ять ознак базових емоцій: 1) універсальність їх причин (ті самі причини викликають ті ж самі емоції у представників різних культур), 2) вираження зовні особливими засобами міміки і пантоміми, 3) наявність специфічної фізіології (нервового субстрату емоції), 4) наявність цих емоцій у тварин (приматів), 5) ясність, очевидність значення емоцій для суб’єкта, 6) швидкий початок процесу переживання, 7) відносно невелика тривалість, 8) автоматична оцінка вираження базових емоцій партнерами зі спілкування, 9) мимовільність, або, принаймні, обмеженість довільного контролю над ними.