Розділ «Частина V. Психічна регуляція поведінки і діяльності»

Санкціонуюча функція (П. В. Симонов) емоцій полягає в їх здатності переводити напрям та інтенсивність активності людини. Емоція допомагає суб’єктові вирішити, іти на контакт з об’єктом чи ні, максимізувати свої зусилля чи перервати стан, що виник. Найяскравіше ця функція емоцій проявляється за умови конкуренції мотивів, виділенні домінуючої потреби, яка стає вектором цілеспрямованої поведінки (наприклад, боротьба страху із соромом у солдатів у бойових умовах, дилема любові та гордості в заплутаних міжособистісних стосунках тощо).

Емоція у своїй регулюючій функції — організатор не-стереотипної цілеспрямованої поведінки. Вона сприяє координації і поєднанню ряду одиничних процесів у цілеспрямований поведінковий акт. При цьому вона зосереджує процеси пізнання на якому-небудь предметному змісті внаслідок того, що цей предметний зміст набуває емоційного забарвлення. Емоція є своєрідним супутником і порадником усього процесу довільного керування поведінкою і діяльністю.

Проте, емоції можуть приводити і до дезорганізації поведінки, порушувати цілеспрямовану діяльність людини, її пам’ять, мислення, навички, призводити до заміни важких дій простішими. Дезорганізуюча роль емоцій пов’язана з силою емоційного збудження. Слабка і середня інтенсивність емоційного збудження сприяють підвищенню ефективності перцептивної, інтелектуальної і рухової діяльності, а сильна і надсильна — знижують її (закон Йеркса—Дод-сона). Іноді має значення і модальність емоції. Страх може порушити поведінку людини, пов’язану з досягненням якої-небудь мети (ступор при сильному страху, відмова від виконання завдання, уповільнення темпів засвоєння якої-не-будь діяльності, що уявляється людині небезпечною).

Прагнучи будь-якої мети і випробовуючи сильну злість, людина може неефективно повторювати ті ж самі дії, що не призводять до успіху. Під час сильного хвилювання людині буває важко зосередитися на завданні, вона може забути, що їй потрібно робити. В. К. Вілюнас вважає, що дезорганізуючу роль емоцій можна прийняти лише з обмовками. Він вважає, що дезорганізація діяльності пов’язана з тим, що емоції організовують іншу діяльність, яка відволікає сили й увагу від основної діяльності, що протікає в той самий момент.

Іноді емоції можуть нав’язати людині певні вчинки (втечу, агресію, заціпеніння тощо), які закріпилися еволюційно і спрацьовують у тому випадку, якщо ситуація критична і несподівана для суб’єкта і під загрозою опиняється його здоров’я, життя. Це — функція аварійного розв’язання критичної ситуації. Вона проявляється в такій ситуації, яка вимагає невідкладних рішень, а людина через певні причини не може знайти з неї адекватний вихід.

На соціально-психологічному рівні емоції виконують сигнальну функцію, забезпечуючи невербальну (немовну) комунікацію між людьми. Нерідко цю функцію позначають терміном «експресивна функція». Реалізується ця функція жестами, мімікою, позами, інтонаціями голосу, різними виразними рухами і звуками (наприклад, плач, сміх, крики переляку, викрики радості) та ін. У менш диференційованому, спрощеному вигляді подібні сигнали характерні і для тварин (так звана «мова тварин»). Завдяки експресивній функції людина повідомляє іншим про свій стан, схильності, смаки, пристрасті, оцінки тощо. Це допомагає взаєморозумінню під час спілкування, попередженню агресії з боку іншої людини, розпізнаванню потреб і станів, наявних в цей момент у іншого суб’єкта. Виразні рухи — ефективний засіб невербальної комунікації. Люди за жестами, мімікою, позами, інтонаціями голосу, виразними рухами і звуками легко «прочитують» внутрішні особистісні смисли й підтексти вербальних висловлювань. Завдяки експресивній функції емоцій створюється перше враження про людину, яке часто виявляється правильним саме через наявність у ньому «емоційних вкраплень».

На соціально-психологічному рівні емоції пов’язані з особистістю в цілому. «Простором буття» особистості є діяльність людини в суспільстві, спілкування з іншими людьми і з самим собою (інтеріоризований діалог зі значущим Іншим). У зв’язку з цим емоції виконують не тільки експресивну функцію, але й функцію постановки завдання на смисл. Функція постановки завдання на смисл стає надзвичайно актуальною в переломні, кризові періоди розвитку особистості. Тривога, смуток, горе, муки совісті і відчуття провини, переживання самотності, сміх можуть свідчити про щось виключно важливе в житті (про втрату старих цінностей і набуття нових, про народження нового «Я», про руйнування звичних поглядів і світоглядних установок і т. ін.). У таких умовах емоція спонукає людину до самопізнання — особливої діяльності, під час якої вона звертається всередину себе і намагається зрозуміти мотиви своєї діяльності й особистісні смисли подій, що відбуваються.

18.3. Теорії емоцій 

На філософському етапі розвитку психології переважало прагнення осмислити і зафіксувати широке коло безпосередніх проявів емоційної сфери в суб’єктивному досвіді і практичному житті людини. На теорії емоцій у цей час дуже впливали етичні, релігійні, філософські учення. Так, у своїй «Сповіді» Августин Блаженний зазначає, що найважливіші душевні стани людини — це пристрасть, радість, страх і смуток.

Р. Декарт відмічав, що який-небудь об’єкт викликає те або інше почуття залежно від того, про що саме образ цього об’єкта нагадає душі (чи шкодив цей об’єкт тілу в минулому, чи, навпаки, допомагав). Пристрасті душі неможливо викликати або припинити зусиллям волі.

Б. Спіноза вважав афекти особливими відчуттями, які збільшують (чи зменшують) здатність тіла до дії. Він розрізняв дієвий і пасивний (тобто афективний, пристрасний) аспекти діяльності душі. Основою дії є так звані повні (ясні і виразні) ідеї, а пристрасть обумовлена наявністю в душі неповних (смутних) ідей.

С. Кьєркегор підкреслював, що багато людей переживають предметно не спрямовані негативні емоції тривоги, занепокоєння, остраху, відчаю. Причиною їх постійної або спорадичної актуалізації є усвідомлення людиною того, що в реальному житті вона не є такою, якою їй призначено бути.

Історично першою науковою концепцією емоцій була теорія, що розвинулася в руслі асоціаністського підходу до психічних явищ. Передумовою виникнення, протікання і припинення будь-якого емоційного процесу є когнітивно-емоційна асоціація. Когнітивна ланка такої асоціації може бути відчуттям, перцептивним образом, уявленням, думкою (Г. Ебінгауз). Когнітивно-емоційні асоціації організовані в ієрархії (т. циген), формують «тканину» емоційного життя суб’єкта, утворюють «гедонічний простір», що має три виміри: «задоволення—незадоволення», «збудження-заспоко-єння» і «напруження—розслаблення» (В. Вундт). Вищі рівні ієрархії асоціацій пояснюють динаміку виникнення моральних, естетичних почуттів, творчих й інтелектуальних переживань. Механізм асоціювання емоцій і образів об’єктів лежить в основі формування емоційного відгуку, прихильності до певних предметів, місць, людей, витворів мистецтва, вчинків та ін. Накопичення асоціацій певної модальності пояснює індивідуальну своєрідність емоційного життя (відчуття себе щасливим або, навпаки, нещасним), дієвість і ефективність виховного процесу. Асоціативні зв’язки в досвіді роблять можливою генералізацію емоції, тобто її поширення на інші об’єкти і явища, завдяки чому відбувається емоційний розвиток особистості.

У функціональній психології емоції вивчалися як сукупність процесів і функцій, що призводять до конкретних практичних наслідків у поведінці, забезпечують виживання. Так, на думку Ч. Дарвіна, емоційні жести людини — це наслідок, залишкові «сліди» («рудименти», за влучним зауваженням Л. С. Виготського) корисних пристосувальних рухів тварин. Ці «рудименти» колись в еволюційному минулому слугували конкретним пристосувальним цілям. Емоції або корисні, або є лише залишками (рудиментами) різних доцільних реакцій, які були вироблені в процесі еволюції в боротьбі за існування. Ч. Дарвін пов’язав емоції людини з відповідними афективними реакціями тварин і показав, що почуття людини мають тваринне походження, як і уся людина в цілому.

Головне в периферичній теорії емоцій В. Джеймса і К. Ланге — зміна традиційної послідовності тих етапів, з яких складаються емоційні реакції (не «сприйняття ^ емоція її фізіологічне вираження», а «сприйняття ^ її фізіологічне вираження ^ емоція»). Американець В. Джеймс і да-нець К. Г. Ланге незалежно один від одного дійшли до схожих поглядів, суть яких така: емоція — це суб’єктивне переживання людиною фізіологічних змін у власному тілі, зумовлених дією якого-небудь емоціогенного чинника. Для в. Джеймса початковими фізіологічними реакціями були процеси у внутрішніх органах, а для К. Г. Ланге — дозом-оторні зміни в кровоносних судинах. Недоліки цієї теорії полягають у такому.

1. Необґрунтовано допускається, що між типами фізіологічного збудження і певними емоціями має бути чіткий взаємозв’язок. Це допущення було спростоване вже в експериментах У. Кеннона.

2. Сприйняття свого фізіологічного стану — це далеко не все, що треба для виникнення емоції. Потрібні також сприйняття й інтерпретація навколишнього середовища під час взаємодії з ним.

3. У переживанні емоцій величезну роль відіграє індивідуальність суб’єкта, «сліди» його самовідображень у процесі діяльності та спілкування, ставлення до самого себе, емо-цінний досвід особистості, що склався в житті в цілому. У концепції В. Джеймса—К. Ланге особистісний рівень функціонування емоційної сфери зредукований; розглядаються тільки емоції «на рівні організму»; ця теорія претендує на пояснення механізмів переживання тільки «грубих» (базових) емоцій — гніву, страху, радості та ін.

Таламічна теорія У. Кеннона—П. Барда була створена на основі критики периферичної теорії емоцій. У. Кеннон виявив, що, по-перше, фізіологічні зміни при різних емоційних переживаннях практично однакові. По-друге, вони розвиваються значно повільніше за психічні, відстають від них. По-третє, штучно викликані фізіологічні зрушення не викликають емоцій, які вони в природних умовах супроводжують. І нарешті, багато експериментів (над тваринами), проведених ним та іншими дослідниками, показали, що при недопущенні фізіологічних зрушень (наприклад, при перерізанні нервових зв’язків між мозком і внутрішніми органами) емоції, однак, спостерігалися. За У. Кенноном, емоції є психічним ефектом роботи таламуса, що реагує на природні подразники.

У мотиваційних теоріях емоції розглядаються як частина мотиваційного процесу. Так, переживання емоцій за В. Мак-дауголлом відбувається в тісному зв’язку із спрямуваннями організму. Спочатку примітивне задоволення і страждання протилежні, але у процесі розвитку пізнавальних функцій і пам’яті вони перестають бути взаємовиключними переживаннями. Поняття «емоція» В. Макдауголл використовує для позначення почуттів, що змінилися під впливом пізнавального розвитку, зокрема, диференціації когнітивних структур.