Розділ «Частина V. Психічна регуляція поведінки і діяльності»

Виділяють стенічну (що призводить до агресії) і астенічну (що обумовлює страх, втечу, заціпеніння) форми афекту. У формі афекту можуть проявлятися не лише негативні, але і позитивні переживання (захват, натхнення, ентузіазм, напад нестримних веселощів, сміху).

Розрізняють патологічний і фізіологічний (тобто нормальний) афекти. Патологічний афект у своїй течії проходить через певні фази: підготовчу, фазу вибуху і завершальну фазу. При патологічному афекті: 1) розладнюється свідомість (має місце «сонна сплутаність», «хвороблива несвідомість», «затьмарення, затемнення свідомості»); 2) дії втрачають довільний характер, стають стихійними, рефлекторними, хоча можуть складатися із складної послідовності операцій; 3) з’являється ряд характерних фізіологічних симптомів (змінюються дихання, міміка, пантоміма, порушується іннервація кровоносних судин); 4) після бурхливих проявів настає виснаження психічних і фізичних сил; 5) часто трапляється амнезія з приводу подій і дій, здійснених під впливом афекту (людина пам’ятає тільки окремі деталі й епізоди того, що сталося); 6) дії, здійснені під впливом афекту, мають чітку спрямованість за адресою певного кола осіб, з якими пов’язані афективні уявлення (суперника, образника); 7) поведінка в стані афекту не відповідає звичайній поведінці і характеру особи, що афектує; 8) відсутнє попереднє планування; 9) як знаряддя вживаються предмети, що випадково потрапили під руку.

Умовою виникнення афекту є раптове і різке роздратування, до якого важко буває відразу пристосуватися, тобто така дія зовнішнього середовища, яка не може асимілюватися психікою суб’єкта внаслідок відсутності в його пам’яті структур, що заздалегідь склалися, і схем обробки інформації. У нормальних людей патологічний афект — наслідок акумуляції в психіці сильних емоцій, результат впливу тривалої психічної напруги, погроз, страху, тимчасового нервово-психічного виснаження. Сприяючим чинником патологічного афекту є невихованість людини, недолік культури, відсутність запасу знань, інтеріоризованих правил поведінки і спілкування, загального «культурного фонду», що зберігається в довготривалій пам’яті особистості.

Під настроєм зазвичай розуміють загальний емоційний стан, який протягом певного часу забарвлює переживання і діяльність людини. Це загальний емоційний стан особи, що виражається в «устрої» усіх її проявів. Настрій не є предметним, він «особистісний», тобто, не спрямований на який-небудь конкретний предмет, а проектується на все оточення в цілому.

Головні особливості настрою — його ситуаційна специфічність і скороминущий характер. На нього впливає велика кількість когнітивних змінних. Настрій дуже залежить від того, яку «стратегію подолання» використовує індивід при зіткненні із стресогенними життєвими подіями і ситуаціями.

Через те, що настрої дуже варіюють із часом від однієї ситуації до іншої і можуть значною мірою залежати від контролю з боку «я», стає проблематичною їх психодіагностика. Одиничний вимір настрою не має сенсу. Але все ж таки є аспекти цієї форми емоційних переживань, які можна оцінювати. це, по-перше, рівень настрою особистості в якийсь особливий момент (наприклад, рівень тривоги перед іспитом). По-друге, динаміка показників настрою (міра їх зміни) в двох ситуаціях (наприклад, до і після іспиту). По-третє, усереднений рівень настрою (настроїв) особистості за певний період. Корисною є, по-четверте, оцінка варіативності настрою особистості (у масштабах години, дня, тижня, місяця тощо). По-п’яте, періодичні коливання в настроях відповідно до яких-небудь регулярних циклів, в які залучені організм (наприклад, зміна дня і ночі, сезонів, менструальний цикл), суб’єкт діяльності (наприклад, цикл «робота — відпочинок»), або особистість (наприклад, виникнення, розвиток і вичерпність інтересів до якої-небудь області дійсності). По-шосте, швидкість, з якою показники настрою особистості міняються у відповідь на яку-небудь дію.

Велика частина досліджень настрою торкалася його негативних, клінічних проявів. Створено багато опитувачів для оцінки тривожності, депресії, безнадійності та ін., але проведено мало досліджень приємних настроїв (радості, бадьорості, щастя, бажання спілкуватися і діяти). За допомогою факторного аналізу вдалося виявити п’ять головних чинників організації емоційної сфери особистості, що визначають її настрій. Це депресія, ворожість, втома, тривога і екстраверсія. Перші чотири чинники значущо корелюють між собою і тому можуть вважатися передумовою негативного настрою, а останній чинник (екстраверсія) є передумовою позитивного настрою.

У більшості випадків людина утруднюється визначити, знайти, вказати об’єкти, що викликали той, або інший настрій. Настрій має тенденцію іррадіювати, розпилюватися між різними об’єктами, пов’язаними в психіці суб’єкта певним чином. При цьому, властивість стимулювати настрій поширюється з одного об’єкта на інший. Образи окремих об’єктів у свідомості суб’єкта «маркуються» настроєм, позначаються ним і саме у такому вигляді зберігаються в пам’яті. Тому настрій — це загальний, «розлитий» стан (він не присвячений якійсь приватній події). Настрої не прив’язані до певного випадку; момент їх виникнення зазвичай не реєструється свідомістю.

Настрій викликається декількома причинами, кожна з яких, узята окремо, недостатня для виникнення переживань. Проте в психіці суб’єкта відбувається підсумовування причин (їх кумулятивне накопичення, просторова організація, синхронізація в часі, об’єднання за смислом), унаслідок чого вони досягають деякої порогової величини і спрацьовують як стимул. Таким чином, існують причини настрою, до яких самій людині важко дійти. Від труднощів встановлення причини залежать невизначеність і суперечність настрою. Багато детермінант настроїв є перцептами, концептами, результатами і «слідами» моторної, мовно-рухової, комунікативної й емоційної активності суб’єкта. Так, С. Л. Рубінштейн до причин настроїв відносить: 1) інтеро-цептивні відчуття, які є основою органічного самопочуття; 2) окремі яскраві враження; 3) несподівано спливаючі спогади; 4) думки, що несподівано промайнули; 5) особливості взаємин людини з навколишнім світом.

Настрою передує певна психічна активність, діяльність, до якої залучаються багато компонентів особистості. Настрій, як продукт цієї діяльності, є переважно несвідомою, емоційною оцінкою особистістю того, як на даний момент складаються для неї обставини. Програми цієї діяльності з «виробництва» настрою містяться в довготривалій пам’яті суб’єкта і перетворюються в його оперативній пам’яті. Часта зміна настрою (тобто його нестійкість) зумовлена нестійкістю організації (ієрархії) мотивів особи. Мінливість настрою свідчить про відсутність бар’єрів на шляху емоційного враження, що виникло, його безперешкодної іррадіації і дифузного поширення. Умовою стійкості настрою є сфери особливої значущості і стійкості, що сформувалися в особистості. Завдяки ним далеко не кожне враження виявляється здатним змінити загальний настрій. воно повинно торкнутися особливо значущої для особистості сфери. Область, в якій виникає настрій, ніби обмежується. Людина стає менш залежною від випадкових вражень.

Настрій (що триває порівняно довго), піддається змінам. він може: а) стати спокійнішим, б) посилюватися, в) змінювати свої об’єкти і за рахунок цього набувати великої тривалості, пролонгуватися, самопідтримуватися. Можливість одночасної актуалізації в психіці різноспря-мованих тенденцій, переживань і оцінок породжує суперечність структури багатьох настроїв (наприклад, «світла печаль», «солодка меланхолія» і тому подібне).

Настрої можуть бути особистісними і ситуативними. Особистісний настрій характеризує людину, оскільки відповідає її «емоційному складу», що закріпився з часом в особистості як стійка схильність до переживання емоцій певного виду. Так, оптиміст схильний до гарного настрою, а песиміст — до поганого. У настрої романтичної «натури» багато лірики; «прозаїчній» людині такий настрій чужий. Ситуативний настрій виникає внаслідок актуалізації (часто — спонтанної, швидкоплинної) переживань, думок, фантазій. Такий настрій може і не відповідати загальному емоційному складу людини, змісту її емоційного досвіду, хоча в цілому так само перебуває під його впливом.

Настрій є одним із невизначених емоційних феноменів. Його розглядають як потік гедонічно зорієнтованих ідей, думок і образів, що актуалізуються з пам’яті і мають загальний емоційний тон (позитивний, або негативний). Настрій інформує про загальний стан і потреби людини, забезпечує моніторинг оточення життєвих обставин. він спонукає людину до поведінки, що покращує її гедонічний тон, діє як контекст, приховано трансформуючи її реакції на події.

За Л. В. Куликовим, у структуру настрою входить релятивний (оцінний), емоційний, когнітивний, мотиваційний компоненти і компонент фізичного самопочуття. Релятивний компонент, пов’язаний зі ставленням людини до того, що відбувається, здійснює перевірку відповідності або невідповідності сприйманого і бажаного відносно навколишньої природи, предметів, людей. Емоційний компонент настрою — це певна емоційна домінанта (переважаюче упродовж певного часового періоду емоційне переживання — позитивне, або негативне). Когнітивний компонент настрою організовує потік «гедонічно орієнтованих думок і образів», інтерпретації поточної життєвої ситуації, прогнози перспектив її подальшого розвитку, інтерпретації й оцінки свого тілесного і душевного стану, прогноз його динаміки. У процес когнітивної обробки інформації включаються уявлення про себе — «я-схеми» і «я-образи», що зафіксувалися в пам’яті в різні життєві моменти.

Мотиваційний компонент настрою містить гедонічні моделі, що мають певну спонукальну силу. Гедонічні моделі — це образи задоволень, які суб’єкт бажає отримати і згорнуті програми гедонічних дій, які необхідно зробити для досягнення задоволення. Компонент фізичного самопочуття відбиває тонус життєдіяльності організму і ті розлиті, слабо локалізовані органічні відчуття, які сигналізують про міру успішності і про повноту задоволення органічних потреб. Організм зберігає в пам’яті певні стандарти задоволення потреб у їжі, теплі, відпочинку, фізичному навантаженні та ін. Усякий відхід від цих стандартів, або, навпаки, їх досягнення, суб’єктивно відбиваються у формі загального самопочуття, життєвого тонусу.

Настрої, як й інші види психічних станів — системне утворення. Вони мають ознаки стійкого, цілісного синдрому, рухливого при відносній стійкості. Головна функція настроїв — урівноваження людини із зовнішнім середовищем, що постійно змінюється, узгодження особистісних установок з конкретними об’єктивними умовами, організація взаємодії людини з середовищем. Фон, що створюється настроєм, сприяє актуалізації споріднених йому за якістю емоцій.

Пристрасть — це сильне, стійке, тривале почуття, яке, пустивши коріння в людині, захоплює її і володіє нею. Особливості пристрасті: 1) сила переживання; 2) стійкість; 3) присутність у її структурі вольових компонентів; 4) спрямованість переживання, помислів особистості на об’єкт пристрасті (людина під впливом пристрасті зосереджує на меті всі свої сили і ресурси); 5) поєднання активності і пасивності (пристрасть захоплює людину в полон; переживаючи пристрасть, людина страждає і в той же час вона — активний суб’єкт пристрасті, що несе за неї відповідальність). Слово «пристрасть» походить від слова «страждання». Не випадково на побутовому рівні під пристрастю розуміють щось пасивне, що просто випало на долю людини. У пристрасті дійсно є момент пасивності.

Пристрасть характеризує людину не менше, ніж її інтелект, переконання і мова. Основні мотиви поведінки і діяльності людини глибоко коріняться в пристрасності і визначають своєрідність особистості. Краще всього ми дізнаємося про людину тоді, коли вона охоплена сильною пристрастю — любов’ю, люттю, фанатичною політичною ідеєю або натхненням, яке передує науковому відкриттю. Пристрасть — велика сила, тому важливо, на що вона спрямована. Пристрасть означає порив, захоплення, орієнтацію усіх спрямувань і сил особистості в єдиному напрямі, зосередження їх на єдиній меті. Пристрасть збирає, поглинає і кидає сили людини на щось одне. тому вона може бути і згубною (навіть фатальною), і великою.

Пристрасть така ж стрімка й інтенсивна, як і афект, але на відміну від нього не короткочасна, а тривала. Пристрасть довготривала: вона може бути присутньою в житті людини роками. Афект відрізняється несподіваністю виникнення і нестримністю досягнення рівня, на якому відсутнє обдумування вчинку і людина стає нерозсудливою. Пристрасті, навпаки, потрібний час для того, щоб глибоко пустити коріння в людині. вона є обдуманою, хоча, як і афект, може бути стрімкою в досягненні своєї мети. Свідомість людини, охопленої пристрастю, заповнена конкретними уявленнями і бажаннями, які вона прагне виконати. Пристрасть схожа на афект і почуття тим, що цілком спрямована на конкретний об’єкт. Пристрасть наповнює людину енергією, робить її наполегливою, концентрує на меті незалежно від того, про яку діяльність іде мова. Пристрасна людина постійно знаходиться в напрузі.

Пристрасть — значна психічна сила тривалої дії, що повністю охопила особистість. вона прагне виразитися і спосіб її вираження залежить від структури характеру. Сам характер є системою генералізованих і стійких мотиваційних тенденцій (спонукань), що фільтрують потік енергії пристрасті і спрямовують її на значущі для особистості цілі. Пристрасті дають можливість відчути смак життя, наповнюють існування смислом.