TextBook Почуття роздвоєння переживається навіть тоді, коли є в наявності тільки одне бажання. Одне єдине бажання реалізується, як правило, через здійснення декількох цілей, які також конкурують між собою. Розгоряння внутрішньої боротьби супроводжується крайнім ступенем психічної напруги. Суб’єкт співвідносить свої бажання між собою, піддає попередньому аналізу, ураховує наслідки їхньої реалізації. У ході аналізу з’ясовується, що для здійснення одного бажання треба поступитися іншими. Суб’єкт виявляє, що бажана дія може привести до небажаних наслідків. Розумова активність тут сполучається з самообмеженням, що виражається в супідрядності бажань.
Зваживши всі «за» і «проти», людина, нарешті, приймає рішення. Ухвалення рішення супроводжується появою почуття відповідальності (суб’єкт усвідомлює, що подальший хід подій уже залежить від нього) і почуття внутрішнього полегшення. У момент ухвалення рішення, якщо конфлікт розв’язаний, напруга знімається.
Залежно від індивідуальних особливостей можуть проявлятися різні тактики прийняття рішень. Одні звикли покладатися на минулий досвід. Такі люди підводять конкретну ситуацію під більш загальну категорію й підходять так, як вони звичайно поводяться в подібних ситуаціях. Інші (упевнені в собі люди) покладаються на обставини. Вони вважають, що правильне рішення в потрібний момент прийде саме собою. треті ухиляються від рішення, сподіваючись, що ситуація зміниться й необхідність зробити вибір зникне. Четверті приймають рішення умовно, перекладаючи відповідальність на зовнішні обставини (наприклад, кидають жереб).
С. Л. Рубінштейн виділяв три варіанти ухвалення рішення, що розрізняються за ступенем напруженості, драматизму й усвідомленості.
У найбільш простому випадку ухвалення рішення навіть не виділяється як окрема фаза вольового акту. Якщо спонукання не зустрічає внутрішнього опору в психіці людини, а здійснення мети протікає безперешкодно, то скільки-небудь розгорнутої боротьби мотивів не відбувається. тут досить уявити мету як бажану, щоб автоматично почалася дія. Рішення укладене вже у визнанні мети. Фази вольового процесу згорнуті й суб’єктом навіть не відображаються.
У більш складному випадку боротьба мотивів є, але конфлікт, що лежить у її основі, вдається розв’язати повністю й остаточно. Зважуючи альтернативи й обговорюючи із самою собою обставини дії і його наслідки, людина починає дивитися на проблему по-новому. У неї виникають нові думки, почуття, оцінки. Усе, що тільки-но здавалося важливим, уявляється вже незначним, усе, що було бажаним, втратило свою привабливість. Усе саме собою розв’язалося. Рішення прийняте не в підсумку внутрішньої боротьби, а тому, що інше рішення вже неможливо або не потрібно.
Третій варіант є найбільш складним і драматичним. Рішення тут приймається не тому, що альтернативи вичерпали себе й втратили привабливість, а тільки тому, що треба було прийняти яке-небудь рішення. Внутрішній конфлікт не розв’язаний, а відкинуті мотиви зберігають свою діючу силу. Вони поповнили резерви так званої потенційної мотивації й легко стають актуальними мотивами, якщо тому сприяють життєві обставини. Людина так і залишається «на розпутті», подумки повертаючись до відкинутих дій. Саме при такому, найбільш складному варіанті ухвалення рішення найбільш яскраво переживається почуття зусилля. Зусилля свідчить не стільки про сильну волю, скільки про величину протидії, з якою зштовхнулася людина під час обговорення й боротьби мотивів.
Виконання рішення — необхідний компонент вольового акту, що об’єктивно свідчить про те, що вольовий процес взагалі відбувся. Без виконання вольовий акт не завершений. На фазі виконання відбувається реальне перетворення дійсності, здійснюється бажання, виробляється дія. Вольові зусилля, які людина додає на цій заключній фазі вольового акту, унікальні. Це зусилля, за допомогою яких заперечується щось існуюче й відбувається його перетворення в щось нове. Через дію людина домагається бажаної мети, одержує те, що відповідає спонукальному мотиву, і в підсумку задовольняє вихідну потребу.
Фази вольового акту, що передують заключній фазі виконання, створюють стан внутрішньої змобілізованості, готовності до дії. Перехід від рішення до дії може здійснюватися легко й природно, у силу внутрішньої готовності до неї, психологічної й фізіологічної змобілізованості на попередніх етапах вольового процесу.
Однак, якщо завдання складне, цей перехід може бути й утрудненим. Часто буває, що перейти до негайного виконання відразу після ухвалення рішення не вдається. Причинами, що затримують виконання, є: 1) віддаленість мети в часі; 2) незвичайність, новизна дії для людини (відсутність досвіду здійснення таких дій у минулому); 3) необхідність попереднього досягнення проміжних цілей на шляху до основної мети; 4) складність і множинність засобів і способів дії; 5) несподівана зміна ситуації, поява неврахованих факторів; 6) переосмислення ситуації, новий погляд на неї (людина з якої-небудь причини міняє суб’єктивне ставлення до ухваленого рішення, до способів і засобів досягнення мети). Тому суб’єктові треба додатково зібратися, змусити себе перейти до виконання рішення. У такому випадку безпосереднє виконання рішення випереджається формуванням наміру.
Намір — це спрямованість на досягнення мети, що закріплюється ухваленим рішенням і дає можливість затримати, відстрочити дію для того, щоб внутрішньо підготуватися до неї. Під час такої затримки створюється план виконання, тобто намічається шлях, що веде до мети, й засоби її досягнення. Цей шлях розчленовується на ряд послідовних етапів, виділяються проміжні цілі. Існують більші індивідуальні розходження в плануванні виконання: одні люди створюють детальні плани, а іншим буває цілком достатньо загальної схеми дій. Є непорушні плани, такі, що не коректуються, позбавляють волю гнучкості, роблять людину нечутливою до зміни обставин. Людина із сильною, але гнучкою волею, ураховує інформацію, що надходить каналами зворотного зв’язку, і вчасно вносить корективи у свій план.
Виконання рішення може реалізовуватися як у формі здійснення дії (при подоланні переважно зовнішніх перешкод), так і у формі відмови від дії, утримання від неї (при подоланні внутрішніх перешкод). в активній вольовій бездіяльності проявляється придушення мимовільного імпульсу, ослаблення впливу конкуруючого мотиву, протистояння негативним емоціям, що захопили людину (гнів, тривога, страх і т. ін.). Активна дія об’єктивується в рухах і доступна спостереженню з боку. відмова від дії зовні проявляється не настільки яскраво (застигла поза й вираження обличчя, мовчання, стислі губи, кулаки, вегетативні реакції — частішання пульсу, збліднення або почервоніння обличчя, виділення поту і т. ін.).
Фази вольового процесу, залежно від характеру життєвої задачі, можуть мати різну «питому вагу» у загальній функціональній структурі вольового акту. Вони переплітаються одна з одною і за певних умов можуть протікати не в суворій послідовності. При цьому вони можуть бути в різному ступені поповнені інтелектуальними й емоційними процесами. Буває й так, що вольовий процес скорочений, тобто в ньому відсутні які-небудь фази (незавершений і простий вольові акти). Приклад незавершеного вольового акту — невиконане бажання, невтілена мрія, хронічне відкладання справи «на завтра». У простій вольовій дії згорнутий підготовчий етап. Спонукання безпосередньо переходить у дію, а ціль не виходить за рамки звичайної ситуації й досягається звичними діями, автоматично.
19.4. Вольові якості особистості
Воля — це сформована в процесі життя певна сукупність її властивостей. У ній виражається досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки. Вольові властивості відбивають найбільш соціалізовану сферу людської психіки. Мету виховання ми найчастіше виражаємо сукупністю вольових якостей, які хочемо бачити в кожній людині. Віковий розвиток волі звичайно простежується у тому, як розвиваються окремі вольові якості дитини. Здебільшого вони входять у структуру характеру.
Вольові властивості (якості) особистості — це стійкі, відносно постійні психічні утворення особистості, що не залежать від даної ситуації.
У психології було декілька спроб обґрунтувати класифікацію вольових якостей. Автор однієї з них — С. Л. Рубінштейн. Він пов’язав ті або інші вольові властивості з фазами вольового акту.
| Фази вольового акту за Є. Л. Рубінштейном | Вольові якості особистості |
| 1 фаза: виникнення спонукання і попередня постановка мети | — ініціативність/інертність |
| 2 фаза: обговорення й боротьба мотивів | — самостійність, незалежність/ сугестивність— свідома вмотивованість волі— обґрунтованість волі |
| 3 фаза: ухвалення рішення | — рішучість— розважливість/імпульсивність |
| 4 фаза: виконання | — енергійність— наполегливість |
Ініціативна людина не має потреби в стимуляції ззовні. На відміну від інертної, вона легко береться за справу й починає роботу із власного почину. Самостійна і незалежна людина не піддається чужим впливам під час боротьби мотивів, як людина сугестивна, тому що в обґрунтуванні своїх рішень використовує свідомість. Рішуча людина приймає рішення швидко й упевнено, із твердістю його зберігає. Розважлива людина, на відміну від імпульсивної має добре розвинений інтелектуальний контроль над ситуативними ско-роминущими спонуканнями і спокусами. Енергійна особа вкладає багато сил у виконання, а наполеглива — рухається до мети, незважаючи на перешкоди. Однак більшість вольових якостей проявляється не на якомусь одному етапі вольового процесу, а одночасно на декількох, а іноді й на всіх. До таких «системних» вольових якостей С. Л. Рубінштейн відніс самоконтроль, витримку, самовладання, силу волі.
Чеський психолог М. Бріхцин як підставу для класифікації вольових властивостей використовував характер їхньої участі у функціональному об’єднанні складових частин психіки в «функціональні системи». Як показали дослідження П. К. Анохіна, психофізіологічною основою будь-якого психічного явища (здібності, уміння, образу, думки, навички, стану, відносини і т. ін.) є функціональна система. Вольові процеси виконують системоутворюючу функцію, тобто беруть участь у створенні «функціональних систем», спрямованих на актуалізацію й «націлювання» у потрібному напрямку необхідної активності. Зовні ця функція волі проявляється в тому, що діяльність людини зберігає доцільність, плавність і ефективність незважаючи на постійний вплив безлічі зовнішніх і внутрішніх перешкод, що збивають.
Вольові якості визначають способи:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина V. Психічна регуляція поведінки і діяльності“ на сторінці 17. Приємного читання.