Розділ «Частина V. Психічна регуляція поведінки і діяльності»

— їхньою спрямованістю на самого суб’єкта.

Вольова регуляція — це фактично саморегуляція, тобто регуляція, що визначається не безпосередньо ситуацією, а самим суб’єктом. Людина враховує й наявні обставини, і свої можливості, і наслідки різних варіантів дії, і багато інших факторів, найчастіше не наданих в безпосередньому сприйнятті поточних подій. У саморегуляції (самоврядуванні) повною мірою відбиті суб’єкт-суб’єктні відносини, коли людина одночасно грає ролі суб’єкта й об’єкта взаємодії.

Саморегуляція здійснюється через реалізацію конкретних функцій волі. Вони такі:

1) «спонукальна» (ініціація й здійснення вольової дії);

2) «гальмівна» (стримування одних спонукань і відкриття доступу до виконавчих систем іншим спонуканням через супідрядність, ієрархізацію мотивів);

3) «тактична» (визначення параметрів дії через постановку й вибір конкретних цілей, оцінку й вибір засобів їхнього досягнення);

4) «стабілізаційна» (перерозподіл енергії дії; воля компенсує недостачу спонукання до дії при недостатній мотивації і стримує спонукання від надлишкової мотивації);

5) «системна» (організація психічних процесів у систему, адекватну діяльності, що виконується);

6) «мобілізаційна» (концентрація фізичних і психічних можливостей при подоланні перешкод на шляху до мети);

7) «психорегулятивна» (воля регулює стани людини, їх виникнення, пролонгування, модальність, заміну одних станів іншими, припинення).

19.3. Структура вольового акту 

У вольовому процесі виділяються фази: 1) спонукання до дії; 2) постановки попередньої мети; 3) боротьба мотивів; 4) ухвалення рішення; 5) виконання рішення в дії.

Вольова дія спонукається й спрямовується мотивом. він же надає зміст вольовому акту. Однак появі самого мотиву передує деякий процес у психіці, що має переважно неус-відомлювану природу. Мотиви випливають із потреб і не-усвідомлюваних потреб, які спочатку відбиваються в психіці на емоційному рівні. таким чином, на початкових стадіях психічної регуляції вольовий рівень ще не відділений від афективного. Побудник вольового акту проходить дві фази розвитку: первинну (до властиво вольового регулювання, тобто стадію неусвідомлюваного нестатку) і вторинну (фазу опредмечуваної потреби, тобто мотиву).

Прагнення зробити вольовий акт еволюціонує від фази потреби до фази мотиву. С. Л. Рубінштейн у цій еволюції намічає три важливих пункти: потяг ^ бажання хотіння. Потяг — це початкова форма прояву прагнення, імпульс до дії, що містить неусвідомлювану потребу. Потяг представлений у психіці винятково мовою афектів як негативний емоційний стан. Цей стан відбиває «незадовільне положення справ» і не пов’язане ще ні з яким зовнішнім об’єктом. Тому стати реальним збудником вольового акту, що задав би повелінні людини певний напрямок, потяг не може. Проте, потяг спонукає людину до активних пошуків засобів рятування від неприємного емоційного стану, стимулює пошук, «когнітивну розробку потреби». Потяг трансформується в бажання. На відміну від потягу, структура якого вичерпується інтероцептивними відчуттями й емоціями, бажання в себе включає продукти й сліди когнітивної активності, спрямованої на зовнішні об’єкти. Бажання — це потяг, що «впізнав» свій предмет. Людина, що має бажання, знає про той предмет, за допомогою якого вона може задовольнити свою потребу. Однак і бажання поки ще не може забезпечити реальний початок вольового акту. Воно містить у собі інформацію тільки про кінцеву мету — бажаний предмет, але не про засоби та способи його досягнення. Тому бажання звичайно стає стимулом не стільки для дій, скільки для уяви й фантазій. Когнітивний компонент бажання містить не практичну, а «споглядально-афективну» інформацію про об’єкт. тільки третя форма прагнення — бажання — може виступити як енергетизуюча, стимулююча, спрямовуюча й смислоутворю-юча сила, здатна реально ініціювати вольовий акт. Бажання — це спрямованість людини не тільки на бажаний предмет, але й на дії, які ведуть до досягнення мети, оволодіння цим предметом. Результатом динаміки «потяг ^ бажання ^ хотіння» формується усвідомлений мотив. Мотив не тільки акумулює в собі внутрішню психічну енергію людини. Одночасно він визначає й напрямок прикладання цієї енергії. Він же є підставою для постановки й вибору мети, засобів і способів дії як умов найбільш ефективного використання енергії при задоволенні потреб.

Далі відбувається конкретизація мотивів у вигляді бажаних предметів, що задовольняють вихідні потреби, формуються цілі — образи майбутніх результатів дій.

Коли представлені цілі й сформувалися бажання, наступає один із самих болісних для людини моментів: треба віддати перевагу якимось із цих бажань. Виникають конкуруючі цілі (несумісні бажання), думки про можливі небажані наслідки тих дій, які можуть наступити при спробі досягти мети. Можуть з’явитися сумніви в обраних цілях, засобах їхнього досягнення. У ці хвилини людина переживає внутрішній конфлікт, боротьбу із самим собою. Ця фаза вольового акту одержала назву боротьби мотивів. У вольовому акті втримується протиріччя, роздвоєння. Людина переживає внутрішній розлад, конфлікт. За К. Левіним, все різноманіття таких конфліктів можна звести до трьох типів:

1) конфлікт «прагнення—прагнення» — тяга до двох однаково привабливих цілей;

2) «запобігання—запобігання» — вибір за необхідності, коли доводиться, «котре лихо менше, те й вибирати»;

3) «прагнення—запобігання» — людина проявляє двоїсте (одночасно позитивне й негативне, тобто амбівалентне) ставлення до того ж самого об’єкта й треба ухвалити рішення щодо наближення до цього об’єкта або віддалення від нього.

У 1938 році американські психологи Ховланд і Сирс до цієї класифікації типів конфліктних ситуацій додали ще один — «подвійне прагнення—запобігання» (конфлікт подвійній амбівалентності).