Розділ «Частина V. Психічна регуляція поведінки і діяльності»

Інший варіант створення штучної мотиваційної підстави для дії при відсутності власної актуальної потреби в її здійсненні — це прийняття суспільних цінностей. Людина говорить собі, що треба напружити волю й зробити справу, тому, що «це важливо для суспільства». Особливими варіантами підміни актуальної потреби «штучними потребами» є прийняття вимог групи (найближчого оточення) і підпорядкування нормам моралі (засвоєної із середовища). Людина робить дії не тому, що сама того хоче, а тому, що «так треба для близьких людей», «так прийнято вчиняти», «суспільна мораль того вимагає».

Однак і цей критерій недостатньо чітко диференціює власне вольові дії. Так, за ним до вольової доводиться віднести конформні (тобто змушені, такі, що здійснюються під зовнішнім тиском) дії, тому що в них теж відсутня актуальна потреба.

3. Необхідність при здійсненні дії свідомо переборювати перешкоди на шляху до мети. Усі перешкоди умовно діляться на дві групи — зовнішні й внутрішні. До переважно зовнішніх відносять: 1) фізичні перешкоди й перешкоди, що порушують хід і процес дії, інформаційну надмірність і новизну середовища й т. ін. і 2) соціально задані перешкоди; як правило, вони являють собою обумовленість однієї дії іншою (наприклад, підприємець, що бажає почати свій бізнес, повинен зібрати безліч дозвільних документів з підписами великої кількості різних чиновників; дитина змушена зробити прибирання у квартирі перед тим, як їй дозволять вийти на прогулянку). До переважно внутрішніх перешкод відносять: 1) психічні стани людини (тривога, напруженість, утома, хвороба, стрес та ін.); 2) альтернативні спонукання до діяльності (конкуруючі мотиви й цілі).

Зіштовхуючись із перешкодою, людина розвиває вольове зусилля — феноменологічно найбільш виражений і незаперечний прояв волі. Однак і цей критерій недостатньо надійний. На його основі неможлива однозначна оцінка таких усвідомлених і цілеспрямованих дій, у яких людина переборює перешкоди не за допомогою вольового зусилля, а іншими засобами (обхід фізичної перешкоди, маніпуляції в спілкуванні, збільшення майстерності й поінформованості, відпочинок, релаксація й інші способи керування станами і т. ін.). Іноді для здійснення вольової дії в подоланні перешкод немає необхідності — достатньо сили мотивів.

4. Наявність віддаленого мотиву. Людина робить дію, кінцева мета якої може бути досягнута через кілька проміжних дій (наприклад, навчання у вузі, сезонний тренувальний цикл спортсмена, що готується до змагань, боротьба людини, що страждає серйозним хронічним захворюванням, за своє здоров’я тощо). така багатоетапна дія направляється віддаленим у часі мотивом. Для своєї підтримки вона вимагає значних вольових зусиль із боку суб’єкта. Усі багатоетапні дії регулюються волею, тому що сили віддаленого мотиву, як правило, буває недостатньо для підтримки спрямованої активності. Однак і цей критерій не охоплює всі випадки прояву вольових дій. Він не поширюється на одноактні вольові дії (наприклад, ранковий підйом з постелі, ухвалення рішення кинути курити і т. ін.).

5. Відносна незалежність дії від поточних обставин. Людина зосереджена на меті своєї дії й не відволікається на перешкоди. Дослідники, що опиралися на цей критерій (В. К. Котирло), показали внутрішній, генетичний зв’язок волі й уваги. Довільна увага для своєї підтримки вимагає вольових зусиль. Цей критерій також є необхідним (характеризує всі вольові дії), але не достатнім, тому що під нього підходять дії, не пов’язані з волею. Так, наприклад, людина, що перебуває в стані післядовільної уваги, цілком занурена в діяльність. Пороги її відчуттів настільки підвищені, що ніякі фонові подразники (перешкоди) не в змозі відволікти її від фігури (мети). такий понадзалучений робочий стан заснований зовсім не на волі, а на інтересі до процесу й результату діяльності. таким, чином, воля — важливий, але не єдиний фактор незалежності дій людини від поточних обставин.

6. Підпорядкованість дії постійним і стійким мотивам. На основі цього критерію до вольових варто відносити такі дії, які відповідають загальній спрямованості особистості.

Спрямованість, як один із найважливіших структурних компонентів особистості, складається зі стійких і постійних мотивів, які домінують у мотиваційній сфері людини. Саме включення у загальну спрямованість дає можливість тому або іншому мотиву насичувати енергією приватні цілі людини, додати їм особистісний зміст, забезпечити віддалену мотивацію, спрямованість і перспективу цих дій, захистити їхні цілі від впливу, що збиває, перешкод і т. ін. Проте, і цей критерій не є достатнім, тому що він дозволяє вважати вольовими дії, що виникають на основі ситуативних, тобто таких, що не входять у спрямованість особистості, мотивів. випадкові, минущі бажання людини також можуть стати основою для вольових дій, про що свідчать численні експериментальні дослідження «квазіпотреб» у школі К. Левіна.

В. А. Іванніков виділив такі критерії вольової дії:

1) вольова дія усвідомлена, цілеспрямована, навмисна, прийнята до здійснення за власним свідомим рішенням;

2) вона є необхідною за соціальними (зовнішніми), або особистими (внутрішніми) причинами, тобто має підстави, за якими вона приймається до виконання;

3) це дія, якій властивий дефіцит спонукання або гальмування; вихідної сили мотиву недостатньо для того, щоб цю дію почати, підтримати або припинити;

4) це дія, початок, продовження або припинення якої забезпечується додатковим спонуканням за допомогою навмисної зміни (трансформації) її смислу.

Сполучення цих чотирьох ознак у дії дозволяє говорити про те, що вона — вольова. При цьому найбільш суттєві дві останні ознаки. Прикладами дефіциту спонукання можуть бути небажання людини вибратися з теплого ліжка й зробити ранкову гімнастику, небажання студента розпочати виконання курсової роботи, відкладання підлітком «на завтра» прибирання у своїй кімнаті і т. ін. Дефіцит гальмування характерний для людини, що прагне позбутися шкідливих звичок (алкоголь, паління, переїдання тощо).

Вибір мотивів і цілей — ще одна реальність, у якій проявляється воля й з якої багато мислителів пов’язували вольові прояви душевного життя людини. Ситуацій вибору в житті людини дуже багато, але в основному воля проявляється в чотирьох типах ситуацій:

1) коли треба вибрати одну із двох дій (і розташованих за ними спонукань), які несумісні фізично (наприклад, відвідування лекції й прогулянка містом);

2) коли потрібно вибрати одну із двох цілей (а) обумовлених різними мотивами (наприклад, співробітник установи може підтримати колегу, якого критикує їхній спільний начальник, або промовчати, піклуючись про власне благополуччя), або (б) пов’язаних з тим самим мотивом, але різноспрямованих (наприклад, людина, що бажає прославитися, вирішує, як цього досягнути — зробити незвичайний, екстравагантний вчинок, або розвивати в себе яку-небудь здатність, талант);

3) коли потрібно вибирати між бажаною метою й можливими небажаними наслідками (наприклад, людина, пов’язана узами шлюбу й не має часу й ресурсів для розвитку своїх талантів і здібностей, думає про розлучення, але при цьому побоюється, що втратить ті переваги, які дає життя в шлюбі);

4) коли потрібно вибирати між соціально заданими цілями (обов’язки по роботі) і особистими мотивами (хобі, мрії й т. п.).

Проблематика вибору пов’язана з волею неоднозначно. Існує безліч ситуацій вибору, з яких людина виходить без здійснення вольових зусиль (наприклад, вибір шляху обходу перешкоди, вибір способу дії, вибір між двома вітальними потребами — голодом і спрагою й т. п.).