Розділ «Частина V. Психічна регуляція поведінки і діяльності»

17. Симонов П. В. Эмоциональный мозг. — М.: Наука, 1981. — 215 с.

18. Фресс П. Эмоции // Экспериментальная психология / под ред. П. Фресса и Ж. Пиаже. — Вып. V: пер. с франц. — М.: Прогресс, 1975. — С. 111—195.

19. Чебикін О. Я. Теорія і методика емоційної регуляції навчальної діяльності. — Одеса: Астро-Принт, 1999. — 157 с.

20. Шерер К. Р. Эмоция // Перспективы социальной психологии / ред.-сост. М. Хьюстон, в. Штребе, Д. М. Стефенсон. — М., 2001. — С. 304—341.

21. Шингаров Г. Х. Эмоции и чувства как формы отражения действительности. — М.: Наука, 1971. — 355 с.

22. Эмоции и экзистенция / под ред. А. Лэнгле. — Харьков: изд-во «Гуманитарный центр», 2007. — 332 с.

23. якобсон П. М. Психология чувств. — М.: изд-во АПН РСФСР, 1958. — 384 с.

Розділ 19. Воля

19.1. Визначення й сутність волі 

Боля — це здатність людини досягати поставлених цілей в умовах подолання перешкод. До цього часу в науці не сформовано загальноприйнятого, цілісного й ясного уявлення про волю. Усе різноманіття відповідей на питання про те, що таке воля, можна звести до чотирьох основних варіантів:

1) воля — це здатність до вольових дій (тобто непривабливих, «мотиваційно не забезпечених», небажаних дій), але які необхідні й обов’язково повинні бути здійснені;

2) воля — це вибір мотивів і цілей (особливо в ситуації зіткнення однаково привабливих або однаково непривабливих альтернатив поведінки);

3) воля — це регуляція людиною своїх внутрішніх станів, дій, психічних процесів;

4) воля — це вольові якості особистості.

Кожна із цих чотирьох відповідей задає систему критеріїв, на основі яких можна із усього різноманіття психічних явищ виділити власне волю.

Больова людина здатна направити свої зусилля на досягнення поставлених цілей. Бона може активно діяти й рухатися в напрямку до мети. Отже, воля проявляється в цілеспрямованих діях.

Будь-який психічний процес має свій результат (продукт). Так, акт сприйняття завершується побудовою перцептивного образу. Уява продукує фантастичні образи, а мислення — поняття, судження й умовиводи. Продуктом емоційного процесу є «афективне хвилювання», у якому відбивається суб’єктивна оцінка значущості того або іншого об’єктивного явища. Продуктом вольового акту є вольова дія, що часто (але не обов’язково) трансформується в рухові акти (трудові, спортивні й ін.). Вольова дія — це специфічно людська дія, якою людина свідомо змінює навколишню дійсність і саму себе; це свідома й цілеспрямована дія, за допомогою якої людина планомірно досягає своєї мети, підкоряє свідомому контролю імпульсивні бажання й змінює світ відповідно до свого задуму.

Вольова дія характеризується декількома необхідними і достатніми критеріями. До числа необхідних, але не достатніх відносяться такі.

1. Свідомість і цілеспрямованість дії. Свідомість означає, що людина може дати собі (і, за необхідності, іншим людям) звіт у здійсненні дії (у формі розгорнутого висловлення або в згорнутій думці). У націленості дії на заздалегідь створений образ результату виражається її цілеспрямованість. Однак цими двома особливостями характеризуються не тільки вольові дії, але й дії взагалі. Свідомість і цілеспрямованість відсутні в інстинктивних, афективних і рефлекторних актах людини. Інстинктивний акт ініціюється внутрішньою вродженою програмою, афективний — накопиченою енергією витиснутих емоційних переживань, рефлекторний — дією зовнішнього або внутрішнього стимулу. Тільки справжня дія регулюється свідомістю й спрямована на заздалегідь сформовану мету. Однак категорія дії ширше категорії вольової дії. Багато свідомих і цілеспрямованих дій не мають потреби у вольовій підтримці. їх можна віднести до категорії довільних дій, але не вольових. Прикладом можуть слугувати читання художньої літератури, праця заради задоволення, помірні фізичні вправи, переміщення містом без подолання яких-небудь перешкод і т. ін.

2. Відсутність властиво актуальної потреби в даній дії. Актуальна потреба — це потреба, пережита «тут і тепер»; вона внутрішньо властива суб’єктові, актуалізована його психікою. Однак, завдяки волі, люди можуть робити дії навіть тоді, коли актуальна потреба відсутня. Потреба, що спонукає такі дії, ніби «привноситься ззовні». Вона не вкорінена в особистості, й людина приймає спеціальне рішення для того, щоб цю потребу хоча б на якийсь час «зробити своєю». При ухваленні рішення людина мов би конструює «штучну потребу», ерзац-потребу, що візьме на себе роль дійсної (актуальної) потреби. так, наприклад, людина може сказати собі, що дану дію треба все ж таки зробити «про всякий випадок», з розрахунку на майбутнє. У майбутньому, можливо, виникне актуальна потреба, якій ця дія буде відповідати. турбота про здоров’я (заняття фізкультурою, дієта й лікувальне голодування, що потребує величезного вольового зусилля та ін.) проявляється в деяких людей задовго до того, як з’являться перші ознаки хвороби. Є люди, які прагнуть опанувати додатковою професією, знаннями, «які можуть коли-небудь знадобитися». Розвиваючи значні зусилля в цьому напрямку, вони в цей момент не можуть виразно сказати, навіщо вони це роблять. П. В. Симонов для позначення цього феномену використовує поняття «потреба в озброєності».