Частина IV. Пізнання

Психологія. Підручник

Зв’язок уяви з підкіркою пояснює можливість впливу (неумисного і такого, що має намір) людини на свої органічні процеси і рухи. Уява із-за особливостей відповідальних за нього фізіологічних систем до певної міри пов’язана з регуляцією таких органічних процесів, як обмін речовин, діяльність внутрішніх органів, функціонування залоз внутрішньої секреції тощо.

Можна часто спостерігати фізіологічні реакції на уявні подразники. Наприклад, вселяючи людині уявлення про опік, можна викликати реальні ознаки «опіку» на шкірі. Коли людина уявляє себе в процесі бігу, у неї частішають пульс і дихання. При уяві спеки або холоду підвищується (знижується) температура тіла або окремих його частин. Одного лише уявлення про смачний обід буває досить, щоб почалося слиновиділення.

Уява чинить вплив на рухові функції людини. Коли людина уявляє собі виконання трудових або спортивних дій (підняття ваги, пробіжка, стрибки у воду тощо) і прилади реєструють ледве помітні скорочення відповідних м’язових груп. Уявляючи м’язові рухи, людина поступово і непомітно для себе починає їх реально виконувати. Це явище дістало назву ідеомоторного акту. Незначні за амплітудою рухи, а також органічні процеси можуть бути помічені іншою людиною. На цьому заснована здатність «вгадувати чужі думки».

На факті зв’язку уяви з органічними процесами основане аутогенне тренування — психотерапевтичний метод самонавіювання через уявлення про власні психічні і фізіологічні стани. Техніка візуалізації використовується для досягнення прогресивної м’язової релаксації з метою зняття стресової напруги. При застосуванні деяких варіантів цієї техніки домагаються помітного зниження рівня артеріального тиску і частоти серцебиття за рахунок того, що людина уявляє себе в якомусь спокійному місці (на пляжі, в лісі, в саду, в заміському будинку, в полі тощо).


15.3. Процес уяви: його структура, способи й прийоми 


Уява як процес. Коли будь-яке психічне явище характеризують як процес, то зазвичай мають на увазі, що: 1) воно розгорнуте в часі, відбувається не одноактно, миттєво, а триває хоча б кілька секунд, а, зазвичай, і набагато довше — кілька хвилин; 2) воно не однорідне, аморфне, а містить у собі різні етапи, операції, способи, процедури, що не одного змінюють або не з одним взаємодіють, причому звичайно результати первісних операцій включаються до складу останніх тощо; 3) воно відбувається на декількох якісно різних рівнях, включає у свою структуру різні шари.

Уява як психічне явище повністю відповідає переліченим ознакам. воно зазвичай посідає якийсь час: ми спеціально зосереджуємося на тому, щоб щось уявити, а іноді й спеціально виділяємо навіть годинку-іншу на те, щоб полежати й пофантазувати. Щоправда, іноді образ уяви народжується як би миттєво — відразу спалахує в готовому виді, однак таке буває, по-перше, дуже рідко, а, подруге, цьому звичайно передує досить тривала підготовча робота, здійснення якої ми можемо майже (чи зовсім) не усвідомлювати. Що ж стосується етапів, способів, рівнів уяви, то багато з них ми не тільки усвідомлюємо, але й спеціально їх застосовуємо, концентруємо на них зусилля, але деякі з них можуть бути від нашої свідомості сховані, і їх виокремлюють у ході детальних наукових досліджень.

Структура процесу уяви. Процес уяви, подібно до розглянутого раніше процесу мислення (у цьому полягає їх структурне споріднення), включає в себе три основних блоки: 1) конкретні способи й прийоми уяви; 2) фонтанування різних підходів, варіантів, що забезпечують волю руху й розмаїтість виникаючих образів; 3) організованість, цілеспрямованість і контроль за процесом.

Фонтанування різних варіантів, воля їхнього породження забезпечує приплив того матеріалу й тих форм, у які буде відливатися результат уяви. Добре б використовувати лише один варіант, самий оптимальний, — інші, здавалося б, зайві. Але як довідатися, який варіант оптимальний? Є тільки один шлях: розглянути їх якнайбільше, щоб з них вибрати кращий (один або сполучення, «сплав» відразу декількох).

Таке вільне фонтанування може повести процес дуже далеко, відхилитися досить істотно від теми, мети, наміру, перетворитися в безцільне й непродуктивне блукання по світу образів. від такого сліпого й тупого блукання нас охороняє блок, що забезпечує організованість і цілеспрямованість процесу. Адже уява завжди (або принаймні часто) здійснюється не просто так, незрозуміло навіщо, а для досягнення цілком певної мети, вирішення конкретного завдання, що, втім, може іноді усвідомлюватися дуже слабко (наприклад, коли ми, втомившись, лягаємо на диван, щоб помріяти, така уява слабко підпорядкована усвідомлюваному нами завданню заповнити свій емоційний баланс, наситити себе приємними враженнями — нехай навіть вигаданими, якщо відсутні реальні).

Здійснюваний процес уяви перебуває немовби посередині між цими двома крайніми полюсами: вільним фонтануванням і твердою цілеспрямованістю; коливається від одного полюса до іншого. Саме взаємодія, співробітництво спонтанності й організованості й є найбільш продуктивною умовою для народження високоякісних образів уяви. втім, сказане вірно тільки в загальному випадку; у кожному ж конкретному разі участь цих двох полюсів може бути різною, включаючи й крайні випадки: як повністю вільне фонтанування (без усякої цілеспрямованості), так і тверду організацію процесу, аж до дії за строгими алгоритмами (без будь-якої свободи фантазування).

Якщо порівняти деяке «середнє» співвідношення цих двох блоків у процесах мислення (див. попередній розділ) і уяви, то в цілому вірним буде наступне положення: мислення все-таки трохи більш зрушене до полюса організованості, уява ж — до полюса фантазування. Інакше кажучи, процес мислення трохи більше регламентований і зовнішніми, і внутрішніми вимогами до нього, процес же уяви — помітно менше.

Способи й прийоми уяви — це конкретний операційний склад уяви, конкретні процедури, які відбуваються в проміжку між двома розглянутими вище полюсами, що задають уяві загальне «розжарення» і загальний напрямок її руху. Розходження між способами й прийомами досить умовно, різними психологами воно трактується по-різному. Ми будемо виходити з того, що способи — це деякі універсальні, всюдисущі, наскрізні процедури, на яких тримається будь-який процес уяви, а прийоми — більш конкретні, локальні частки, які в одних випадках можуть бути присутніми, а в інших — відсутніми або навіть бути недоречними.

Найбільш загальних способів уяви два: 1) заснована на розумових операціях аналітико-синтетична діяльність (і частково узагальнено-конкретизуюча) і 2) заснована на пам’яті асоціативно-дисоціююча діяльність. З урахуванням сказаного, способи уяви, за своєю суттю, опираються в остаточному підсумку на взаємодію способів (операцій) мислення й пам’яті; вони лежать ніби у фундаменті уяви. водночас на цьому фундаменті «виростають» та функціонують і прийоми, властиві якраз уяві, специфічні саме для неї (на відміну від мислення й пам’яті, хоча іноді провести межу буває важко).

Сутність двох названих способів уяви полягає в тому, що в уяві завжди відбувається створення нових, незвичайних образів на основі й з матеріалу образів наявних, звичайних, відображених у сприйнятті, зафіксованих у пам’яті й перетворених у мисленні. У цьому сенсі уява — це відображення реальних об’єктів, реального світу у вигляді нових, незвичних, несподіваних образів, заснованих на перетвореннях образів наявних; у такому відображенні втримуються в єдності й відображувальний аспект уяви (він все-таки фіксує, відтворює не що-небудь потойбічне, а саме нашу реальність), і конструктивний, творчий аспект (він відображує реальність шляхом творчого перетворення — не дзеркально, як сприйняття, і не в істотних узагальнених зв’язках, як мислення, а в створюваних образах — по суті своїй нових, але твердо базованих на вже наявних).

Аналітико-синтетична (а також узагальнено-конкрети-зуюча) діяльність мислення проявляється в уяві в тому, що образи, які мають спершу аналізуватися, розкладаються на частини, елементи, аспекти, властивості, а потім деякі з цих елементів або властивостей синтезуються в нові цілісні образи (а також спершу узагальнюються по одних ознаках, а потім конкретизуються по інших); при цьому широко використовуються як істотні, так і несуттєві ознаки об’єктів.

Асоціативно-дисоціююча діяльність пам’яті виявляється в уяві в тому, що вона широко спирається на систему сформованих асоціацій, де виникнення одного образу відразу ж викликає й спливання образів інших, пов’язаних з вихідним, причому уява звичайно використовує не найближчі й легко спливаючі асоціації (це було б простим асоціюванням), а далекі й спливаючі не відразу, а іноді й штучно породжувані, тим самим переборюючи, розриваючи природний потік асоціацій (такий їхній розрив, відхід від них називається дисоціацією). Спрощуючи ситуацію, можна сказати так: з одного боку, уява рухається по второваних ланцюжках асоціацій, а з іншого — постійно з них виривається й складає такі асоціації, які в принципі могли б мати місце, але самі по собі не утворяться.

Нижче дається короткий опис прийомів уяви. Розглядаючи їх, спробуйте визначити, у яких із них і як саме виявляється аналітико-синтетична діяльність мислення, а в яких і як — асоціативно-дисоціююча робота пам’яті.

Повного переліку основних прийомів уяви на сьогодні немає. Приведемо лише деякі з них, найбільш часті, типові.

Аглютинація (від латин. agglutinatio — склеювання) — незвичні з’єднання елементів і властивостей, що належать у дійсності різним об’єктам, в одному створюваному образі уяви, зсув в одному об’єкті того, що реально належить об’єктам різним. Приклади цього прийому: русалка (з’єднання тулуба дівчини із хвостом риби), кентавр (торса чоловіка з тулубом і ногами коня), сфінкс (з’єднання елементів відразу аж трьох об’єктів: крилатий лев з особою жінки), а також хатинка на курячих ніжках, людина із крильми за спиною, людина-шафа, хмарочос із шиєю й головою жирафа вгорі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина IV. Пізнання“ на сторінці 45. Приємного читання.