Розділ «Частина IV. Пізнання»

• образну категоризацію (створення узагальнених образів, образних понять і схем, абстрактних символів);

• перетворення (динамічні зміни образів у процесі уявлення, фантазування, розгортання сновидінь, розвитку образних понять);

• образну творчість (свідоме і несвідоме здійснення нових образів, символів, образних ідей);

• моделювання (створення реалістичних образних картин і проектів майбутнього);

• символічну генералізацію (свідоме і несвідоме узагальнення символів);

• спонтанне генерування образів (сновидінь, марень і фантазій, проявів психопатологічних станів);

• образне трансцендування («прозріння», «провидіння», «передбачення», що відбуваються при змінених станах свідомості).

Процес уяви завжди протікає в нерозривному зв’язку із сприйняттям, пам’яттю і мисленням. Усі образи, якими оперує людина, не обмежуються відтворенням того, що було дано в сприйнятті. Навіть у першій формі образної активності (репродукції) перед людиною в образах може з’явитися і те, чого вона безпосередньо не сприймала, те, чого взагалі не було. У процесах сприйняття уява доповнює пропуски сенсорної даності змісту сприйняття. Воно відповідальне за спотворення перцептивного образу (аж до ілюзій). Проте уява істотно полегшує сприйняття в несприятливих умовах (при поганій видимості або чутності, моментальності сприйняття тощо).

У кожному образі реалізуються дві тенденції — тенденція відтворення в пам’яті «того, що було», і тенденція перетворення (включення в підсумковий образ «того, чого не було»). Ці дві тенденції відтворення і перетворення присутні в будь-якому образі в деякій єдності. Якщо переважає перша (відтворення), то йдеться в основному про образну пам’ять. Перетворення ж — це основна характеристика уяви. Уявляти — це перетворювати (С. Л. Рубінштейн). Пам’ять відрізняється від уяви іншим відношенням до дійсності. Головне для образної пам’яті — зберегти результати минулого досвіду «в недоторканості» і відтворити як можна точніше. В уяві, навпаки, проявляється незалежність від минулого, певний ступінь свободи від нього з метою його зміни, перетворення. С. Л. Рубінштейн відзначав, що у своїх вищих творчих формах уява здійснює відліт від дійсності, щоб глибше проникнути в неї. При цьому ефективність творчої уяви можна оцінити за двома основними параметрами: 1) по тому, наскільки уява залишається об’єктивно значущою, такою, що враховує обмеження реального світу, осмисленою, і 2) за новизною й оригінальністю створених образів і ідей, що генеруються.

Уява — необхідна сторона будь-якої людської діяльності. Цілепокладання в структурі трудової, учбової і інших видів діяльності неможливе без уяви. Вона дає можливість уявити кінцевий і проміжні результати діяльності, збудувати архітектоніку її психічних мотиваторів і регулювальників. Спортсмен, який мріє під час тренувань про рекорд, студент, що плануює підготовку до іспиту, актор, який уявляє себе в тій або іншій ролі під час репетиції вистави, командир підрозділу, який розробляє план військової операції, — створюють в уяві картини реальності, що її вони вже змінили у своїй свідомості і яку їм належить змінити на практиці. Усі вони уявили результати своєї діяльності до її початку, а продукти уяви (кінцеві і проміжні) активно використовують для управління діяльністю.

Процес уяви відбувається в тісному зв’язку з процесом мислення. Мислення й уява схожі тим, що 1) є формами реалізації аналітико-синтетичної діяльності мозку, 2) належать до вищих, специфічно людських психічних функцій, 3) прогностичні, тобто проникають в майбутнє, дають можливість його передбачати, 4) виникають в проблемних ситуаціях, тобто ситуаціях невизначеності, що містять протиріччя між відомим і тим, що шукають (невідомим), 5) мотивовані, тобто обумовлені потребами особистості, життєвою необхідністю.

З рештою, будь-яка проблемна ситуація може стати стимулом як для мислення, так і для уяви. Часто буває так, що мислення й уява функціонують спільно. Проте для ототожнення цих двох процесів немає підстав. Основна відмінність між ними полягає в тому, що мислення відбиває реальність в категоріально-понятійній формі, а уява — в конкретно-образній. Продукти мислення фіксуються сукцесивно — в послідовності кодів і символів (тобто в поняттях, судженнях і умовиводах). Результативна сторона уяви симультанна: це — цілісні гештальти (тобто система уявлень, в яких уся інформація про об’єкт надається одночасно).

Деякі психологи заперечували специфічність уяви, зводячи її до образного мислення. Проте розумове розв’язання задачі в образному плані все одно вимагає логічного міркування (нехай навіть і згорнутого, такого, що здійснюється майже миттєво, «за формулою»). В уяві, навпаки, велика питома вага інтуїтивного осяяння, неусвідомлюваних аналіти-ко-синтетичних процесів. Крім того, мислення активується в проблемних ситуаціях помірної міри невизначеності, тобто в таких, коли для міркувань є певна інформаційна основа, про невідоме дещо вже відоме, а область невизначеності досить чітко обкреслена (наприклад, пошук конструктивно-технічного рішення певного вузла в проектованому автомобілі, розв’язання квадратного рівняння школярем, обдумування чергового ходу в шаховій партії тощо). На думку А. В. Пет-ровського, уява починається в проблемній ситуації зі знач-ною мірою невизначеності, початкові дані в якій не піддаються точному аналізу (наприклад, метеорологічні умови на нашій планеті через 500 000 років, пристрій двигуна космічного корабля, що міг би літати з надсвітовою швидкістю і т. ін.). таким чином, уява може бути схарактеризована як особливий функціональний орган, що розвинувся у людини для подолання ситуацій з дуже великою невизначеністю. Уява долає неясність, невизначеність, заповнює пропуски і деталі нашого неточного знання про майбутнє.

Процеси уяви можуть бути надзвичайно емоціогенни-ми, стимулювати різні емоційні переживання, підтримувати настрій або, навпаки, сприяти його зміні на протилежне. так, уявляючи виконання бажання і звершення мрії, людина переживає позитивні почуття. Уявлення невдачі, публічного засудження, небезпеки викликає почуття фрус-грації, провини, страху. Не випадково цілеспрямована робота з уявою давно і міцно увійшла до арсеналу методик психологічної корекції емоційних станів людини.

Уява пов’язана не лише з механізмами реактивної (емоції), але й з механізмами активної регуляції психіки, тобто з волею. Уявлення успіху, образу перемоги над собою, звернення до конкретних або метафоричних образів боротьби і подолання — центральний когнітивний елемент в структурі вольового зусилля. Образи уяви дають можливість людині, яка спасувала перед трудністю, істотно розширити смисл того, що вона намагається зробити. Початковий, але недостатній мотив її діяльності немовби отримує додаткову порцію психічної енергії (В. О. Іванников). Уявляючи похвалу або критику з боку батьків, однолітків і інших значущих людей, дитина проявляє елементи вольового контролю над своїми миттєвими бажаннями.

Образи уяви відбивають не лише видозмінену реальність, але і потреби, бажання, інтереси і почуття людини. Саме напрям перетворення інформації в уяві відповідає загальній спрямованості особи, її мотивам і цілям.

В уяві людина долає «скутість цією ситуацією», «ситуаційну обмеженість». Сприйняття прив’язує людину до об’єктивно існуючих предметів, ситуацій і подій справжнього моменту. Пам’ять повертає її до предметів, ситуацій і подій, які реально існували у минулому. Фантастичні образи відкривають перед людиною простір можливостей. У цьому просторі знаходиться величезна кількість ступенів свободи появи (зникнення) різних предметів, протікання різних процесів і подій. Це — нова, пов’язана з майбутнім дійсність, що ніколи ще не була предметом нашого сприйняття, але може стати такою в майбутньому.

Майбутня, дана нам в уяві, дійсність звільняє людину від заданості сьогоденням і зумовленості минулим: вона робить нашу поведінку проспективною. Людина здатна діяти згідно очікуваної в майбутньому ситуації. вона планує свої дії і розвиває напружену активність, спрямовану відповідно до передбачуваного в майбутньому, поки лише в уявній ситуації. таким чином, уява — це один з основних чинників поведінки (Д. М. Узнадзе, Р. Г. Натадзе).

Уява виконує ряд специфічних функцій.

По-перше, вона служить основою образного мислення; уявляючи, людина представляє дійсність в образах, розв’язує «образні завдання».