Розділ «Частина IV. Пізнання»

По-друге, уява допомагає регулювати емоційні стани. Фантастичні образи мають виражений емоційний тон. Печаль, депресія, страх, тривога, провина, сором і інші негативні емоційні стани, так само як і зайва емоційна напруженість взагалі, можуть бути обумовлені неконтрольованим фантазуванням. Так, депресивна людина спонтанно продукує образи безвихідності, похмурі картини свого майбутнього. Тривога — це страх, «обернений в майбутнє»; людина мимоволі уявляє небезпеки, які її чекають. Надлишкове відчуття провини виникає у тих, хто уявляє засудження і критику у свою адресу з боку значущих осіб. Усвідомлення потоку усіх цих фантазій, його переривання різко знижують (чи взагалі знімають) ці негативні почуття. цілеспрямоване і навмисне уявлення успіху, розробка в уяві оптимальних варіантів розвитку подій, зосередження на позитивному вносять до емоційного життя людини багато позитивних переживань. Це негайно позначається на якості діяльності і спілкування, вчення і праці.

По-третє, уява дає людині можливість впливати на свої мотиваційні процеси, вибудовувати ієрархії потреб і мотивів. Неможливо задовольнити відразу усі потреби. Для задоволення одних потреб необхідно стримувати і відкладати на майбутнє задоволення інших. Зворотною стороною цього процесу є виникнення в психіці людини постійного фону напруженості і незадоволення, що супроводжує людину значну частину її життя. Уява дає можливість утримувати цю напруженість на деякому помірному рівні, що не допускає виникнення психічного дисбалансу. тематично, більшість фантазій — не що інше, як уявлення того, як ці заблоковані «до певного часу» потреби все ж таки задовольняються.

По-четверте, за допомогою уяви людина регулює інші пізнавальні процеси — увагу, сприйняття, пам’ять, мислення. так, конструюючи ті або інші образи, людина може звертати увагу на потрібні події, зосереджуватися на тих аспектах реальності, які відповідають цим образам. Уява заповнює пропуски і порожнечі в сприйнятті. Повноцінне сприйняття без «виходу за межі безпосередньої інформації» взагалі не було б можливе (наприклад, у тому випадку, коли доводиться сприймати об’єкт, частково перекритий іншим об’єктом, або слухати мовлення, що заглушається шумами).

Умовою збереження слідів в пам’яті є їх постійна переробка, оскільки пам’ять — це не стільки репродукція, скільки реконструкція. Кожна нова спроба згадати текст, образ, дію привносить щось нове у відтворний матеріал. Зміна слідів пам’яті з часом, що відбувається під впливом уяви, не є випадковою: вона відбиває узгодження мнеміч-ного сліду з особистістю, її мотивами, поглядами, надіями, сподіваннями, загальною картиною життєвого шляху людини. Сказане стосується не лише індивідуальної, але й колективної пам’яті, своєрідною «вершиною айсберга» якої є історичні тексти (описи історичних подій в літописах, хроніках, посібниках і підручниках з історії). Поява так званих «нових хронологій», переписування історії на догоду тієї політичної сили, яка в даний момент перебуває при владі, — поширене явище як у минулому, так і у сьогоденні. Уява потрібна для забезпечення безперервності і спадкоємності розумового процесу. Цей процес не уривається, якщо суб’єкт стикається з такою проблемною ситуацією, невизначеність якої надзвичайно велика. Аналіз такої ситуації переводиться з логічного в образний план.

По-п’яте, уява формує внутрішній план дій. Перед тим, як зробити практичну дію, людина може її випробувати «в думці», тобто в плані уяви. Виграш від цього очевидний: деякі дії можуть привести до непоправних помилок (наприклад, згубні наслідки самолікування, безвідповідальне рішення високопоставленого державного чиновника, яке призвело до значних фінансових втрат для бюджету країни, необачні накази командира військового підрозділу, що веде бій з супротивником і т. ін.). Ці помилки можна було б попередити, якби дії, що їх викликали, були заздалегідь виконані в уяві і належним чином відкориговані.

По-шосте, уява забезпечує планування і програмування діяльності. В уяві цілі й програми діяльності створюються, оцінюються, доповнюються і коригуються. У більшості випадків кінцеві й проміжні цілі діяльності існують саме у вигляді образів.

По-сьоме, за допомогою уяви людина може керувати багатьма психофізіологічними станами організму, налаштовувати себе на майбутню діяльність. Через уяву можна у відомих межах впливати на органічні процеси (ритм і темп дихання, частоту пульсу, артеріальний тиск, температуру тіла тощо).

По-восьме, уява може бути засобом відпочинку і відновлення сил. це відбувається при заміні діяльності фантазуванням. «відпускаючи себе», вдаючись до фантазій, людина відволікається від дійсності з її багаточисельними дратівливими чинниками і проблемами. Фантазування в даному випадку є безплідним, оскільки не призводить до корисних в прагматичному сенсі результатів. Проте воно все ж виявляється корисним, оскільки забезпечує: 1) тимчасову демобілізацію на тлі розслаблення і позитивних емоцій, 2) попереднє розв’язання деяких проблем, які не дуже актуальні нині і тому знаходяться на периферії свідомості, але вони можуть стати актуальними в майбутньому.

15.2. Психофізіологічні основи уяви 

Фізіологічною основою уяви є актуалізація нервових зв’язків, що зберігаються в пам’яті, їх розпад, перегрупування й утворення нових систем зв’язків. Сліди пам’яті на психологічному рівні — це асоціативні, на фізіологічному — нейронні, а на біохімічному — молекулярні зв’язки. Із цих вже наявних у нас комплексів зв’язків виділяються окремі ланки, і з них компонуються нові системи зв’язків. Така рекомбінація і перегрупування зв’язків стає можливою із-за виникнення в корі головного мозку сильного осередка збудження, викликаного пробудженням певної потреби або безпосереднім враженням. Безпосередньою матеріальною основою цих процесів є кора головного мозку. Проте в мозковому забезпеченні процесу уяви велика також роль і глибинних відділів мозку, в першу чергу гіпоталамуса і лім-бічної системи. Активність саме цих підкіркових структур пояснює виражену емоціогенність образів уяви.

Зв’язок уяви з підкіркою пояснює можливість впливу (неумисного і такого, що має намір) людини на свої органічні процеси і рухи. Уява із-за особливостей відповідальних за нього фізіологічних систем до певної міри пов’язана з регуляцією таких органічних процесів, як обмін речовин, діяльність внутрішніх органів, функціонування залоз внутрішньої секреції тощо.

Можна часто спостерігати фізіологічні реакції на уявні подразники. Наприклад, вселяючи людині уявлення про опік, можна викликати реальні ознаки «опіку» на шкірі. Коли людина уявляє себе в процесі бігу, у неї частішають пульс і дихання. При уяві спеки або холоду підвищується (знижується) температура тіла або окремих його частин. Одного лише уявлення про смачний обід буває досить, щоб почалося слиновиділення.

Уява чинить вплив на рухові функції людини. Коли людина уявляє собі виконання трудових або спортивних дій (підняття ваги, пробіжка, стрибки у воду тощо) і прилади реєструють ледве помітні скорочення відповідних м’язових груп. Уявляючи м’язові рухи, людина поступово і непомітно для себе починає їх реально виконувати. Це явище дістало назву ідеомоторного акту. Незначні за амплітудою рухи, а також органічні процеси можуть бути помічені іншою людиною. На цьому заснована здатність «вгадувати чужі думки».

На факті зв’язку уяви з органічними процесами основане аутогенне тренування — психотерапевтичний метод самонавіювання через уявлення про власні психічні і фізіологічні стани. Техніка візуалізації використовується для досягнення прогресивної м’язової релаксації з метою зняття стресової напруги. При застосуванні деяких варіантів цієї техніки домагаються помітного зниження рівня артеріального тиску і частоти серцебиття за рахунок того, що людина уявляє себе в якомусь спокійному місці (на пляжі, в лісі, в саду, в заміському будинку, в полі тощо).

15.3. Процес уяви: його структура, способи й прийоми 

Уява як процес. Коли будь-яке психічне явище характеризують як процес, то зазвичай мають на увазі, що: 1) воно розгорнуте в часі, відбувається не одноактно, миттєво, а триває хоча б кілька секунд, а, зазвичай, і набагато довше — кілька хвилин; 2) воно не однорідне, аморфне, а містить у собі різні етапи, операції, способи, процедури, що не одного змінюють або не з одним взаємодіють, причому звичайно результати первісних операцій включаються до складу останніх тощо; 3) воно відбувається на декількох якісно різних рівнях, включає у свою структуру різні шари.

Уява як психічне явище повністю відповідає переліченим ознакам. воно зазвичай посідає якийсь час: ми спеціально зосереджуємося на тому, щоб щось уявити, а іноді й спеціально виділяємо навіть годинку-іншу на те, щоб полежати й пофантазувати. Щоправда, іноді образ уяви народжується як би миттєво — відразу спалахує в готовому виді, однак таке буває, по-перше, дуже рідко, а, подруге, цьому звичайно передує досить тривала підготовча робота, здійснення якої ми можемо майже (чи зовсім) не усвідомлювати. Що ж стосується етапів, способів, рівнів уяви, то багато з них ми не тільки усвідомлюємо, але й спеціально їх застосовуємо, концентруємо на них зусилля, але деякі з них можуть бути від нашої свідомості сховані, і їх виокремлюють у ході детальних наукових досліджень.

Структура процесу уяви. Процес уяви, подібно до розглянутого раніше процесу мислення (у цьому полягає їх структурне споріднення), включає в себе три основних блоки: 1) конкретні способи й прийоми уяви; 2) фонтанування різних підходів, варіантів, що забезпечують волю руху й розмаїтість виникаючих образів; 3) організованість, цілеспрямованість і контроль за процесом.

Фонтанування різних варіантів, воля їхнього породження забезпечує приплив того матеріалу й тих форм, у які буде відливатися результат уяви. Добре б використовувати лише один варіант, самий оптимальний, — інші, здавалося б, зайві. Але як довідатися, який варіант оптимальний? Є тільки один шлях: розглянути їх якнайбільше, щоб з них вибрати кращий (один або сполучення, «сплав» відразу декількох).

Таке вільне фонтанування може повести процес дуже далеко, відхилитися досить істотно від теми, мети, наміру, перетворитися в безцільне й непродуктивне блукання по світу образів. від такого сліпого й тупого блукання нас охороняє блок, що забезпечує організованість і цілеспрямованість процесу. Адже уява завжди (або принаймні часто) здійснюється не просто так, незрозуміло навіщо, а для досягнення цілком певної мети, вирішення конкретного завдання, що, втім, може іноді усвідомлюватися дуже слабко (наприклад, коли ми, втомившись, лягаємо на диван, щоб помріяти, така уява слабко підпорядкована усвідомлюваному нами завданню заповнити свій емоційний баланс, наситити себе приємними враженнями — нехай навіть вигаданими, якщо відсутні реальні).