Процес уяви відбувається в тісному зв’язку з процесом мислення. Мислення й уява схожі тим, що 1) є формами реалізації аналітико-синтетичної діяльності мозку, 2) належать до вищих, специфічно людських психічних функцій, 3) прогностичні, тобто проникають в майбутнє, дають можливість його передбачати, 4) виникають в проблемних ситуаціях, тобто ситуаціях невизначеності, що містять протиріччя між відомим і тим, що шукають (невідомим), 5) мотивовані, тобто обумовлені потребами особистості, життєвою необхідністю.
З рештою, будь-яка проблемна ситуація може стати стимулом як для мислення, так і для уяви. Часто буває так, що мислення й уява функціонують спільно. Проте для ототожнення цих двох процесів немає підстав. Основна відмінність між ними полягає в тому, що мислення відбиває реальність в категоріально-понятійній формі, а уява — в конкретно-образній. Продукти мислення фіксуються сукцесивно — в послідовності кодів і символів (тобто в поняттях, судженнях і умовиводах). Результативна сторона уяви симультанна: це — цілісні гештальти (тобто система уявлень, в яких уся інформація про об’єкт надається одночасно).
Деякі психологи заперечували специфічність уяви, зводячи її до образного мислення. Проте розумове розв’язання задачі в образному плані все одно вимагає логічного міркування (нехай навіть і згорнутого, такого, що здійснюється майже миттєво, «за формулою»). В уяві, навпаки, велика питома вага інтуїтивного осяяння, неусвідомлюваних аналіти-ко-синтетичних процесів. Крім того, мислення активується в проблемних ситуаціях помірної міри невизначеності, тобто в таких, коли для міркувань є певна інформаційна основа, про невідоме дещо вже відоме, а область невизначеності досить чітко обкреслена (наприклад, пошук конструктивно-технічного рішення певного вузла в проектованому автомобілі, розв’язання квадратного рівняння школярем, обдумування чергового ходу в шаховій партії тощо). На думку А. В. Пет-ровського, уява починається в проблемній ситуації зі знач-ною мірою невизначеності, початкові дані в якій не піддаються точному аналізу (наприклад, метеорологічні умови на нашій планеті через 500 000 років, пристрій двигуна космічного корабля, що міг би літати з надсвітовою швидкістю і т. ін.). таким чином, уява може бути схарактеризована як особливий функціональний орган, що розвинувся у людини для подолання ситуацій з дуже великою невизначеністю. Уява долає неясність, невизначеність, заповнює пропуски і деталі нашого неточного знання про майбутнє.
Процеси уяви можуть бути надзвичайно емоціогенни-ми, стимулювати різні емоційні переживання, підтримувати настрій або, навпаки, сприяти його зміні на протилежне. так, уявляючи виконання бажання і звершення мрії, людина переживає позитивні почуття. Уявлення невдачі, публічного засудження, небезпеки викликає почуття фрус-грації, провини, страху. Не випадково цілеспрямована робота з уявою давно і міцно увійшла до арсеналу методик психологічної корекції емоційних станів людини.
Уява пов’язана не лише з механізмами реактивної (емоції), але й з механізмами активної регуляції психіки, тобто з волею. Уявлення успіху, образу перемоги над собою, звернення до конкретних або метафоричних образів боротьби і подолання — центральний когнітивний елемент в структурі вольового зусилля. Образи уяви дають можливість людині, яка спасувала перед трудністю, істотно розширити смисл того, що вона намагається зробити. Початковий, але недостатній мотив її діяльності немовби отримує додаткову порцію психічної енергії (В. О. Іванников). Уявляючи похвалу або критику з боку батьків, однолітків і інших значущих людей, дитина проявляє елементи вольового контролю над своїми миттєвими бажаннями.
Образи уяви відбивають не лише видозмінену реальність, але і потреби, бажання, інтереси і почуття людини. Саме напрям перетворення інформації в уяві відповідає загальній спрямованості особи, її мотивам і цілям.
В уяві людина долає «скутість цією ситуацією», «ситуаційну обмеженість». Сприйняття прив’язує людину до об’єктивно існуючих предметів, ситуацій і подій справжнього моменту. Пам’ять повертає її до предметів, ситуацій і подій, які реально існували у минулому. Фантастичні образи відкривають перед людиною простір можливостей. У цьому просторі знаходиться величезна кількість ступенів свободи появи (зникнення) різних предметів, протікання різних процесів і подій. Це — нова, пов’язана з майбутнім дійсність, що ніколи ще не була предметом нашого сприйняття, але може стати такою в майбутньому.
Майбутня, дана нам в уяві, дійсність звільняє людину від заданості сьогоденням і зумовленості минулим: вона робить нашу поведінку проспективною. Людина здатна діяти згідно очікуваної в майбутньому ситуації. вона планує свої дії і розвиває напружену активність, спрямовану відповідно до передбачуваного в майбутньому, поки лише в уявній ситуації. таким чином, уява — це один з основних чинників поведінки (Д. М. Узнадзе, Р. Г. Натадзе).
Уява виконує ряд специфічних функцій.
По-перше, вона служить основою образного мислення; уявляючи, людина представляє дійсність в образах, розв’язує «образні завдання».
По-друге, уява допомагає регулювати емоційні стани. Фантастичні образи мають виражений емоційний тон. Печаль, депресія, страх, тривога, провина, сором і інші негативні емоційні стани, так само як і зайва емоційна напруженість взагалі, можуть бути обумовлені неконтрольованим фантазуванням. Так, депресивна людина спонтанно продукує образи безвихідності, похмурі картини свого майбутнього. Тривога — це страх, «обернений в майбутнє»; людина мимоволі уявляє небезпеки, які її чекають. Надлишкове відчуття провини виникає у тих, хто уявляє засудження і критику у свою адресу з боку значущих осіб. Усвідомлення потоку усіх цих фантазій, його переривання різко знижують (чи взагалі знімають) ці негативні почуття. цілеспрямоване і навмисне уявлення успіху, розробка в уяві оптимальних варіантів розвитку подій, зосередження на позитивному вносять до емоційного життя людини багато позитивних переживань. Це негайно позначається на якості діяльності і спілкування, вчення і праці.
По-третє, уява дає людині можливість впливати на свої мотиваційні процеси, вибудовувати ієрархії потреб і мотивів. Неможливо задовольнити відразу усі потреби. Для задоволення одних потреб необхідно стримувати і відкладати на майбутнє задоволення інших. Зворотною стороною цього процесу є виникнення в психіці людини постійного фону напруженості і незадоволення, що супроводжує людину значну частину її життя. Уява дає можливість утримувати цю напруженість на деякому помірному рівні, що не допускає виникнення психічного дисбалансу. тематично, більшість фантазій — не що інше, як уявлення того, як ці заблоковані «до певного часу» потреби все ж таки задовольняються.
По-четверте, за допомогою уяви людина регулює інші пізнавальні процеси — увагу, сприйняття, пам’ять, мислення. так, конструюючи ті або інші образи, людина може звертати увагу на потрібні події, зосереджуватися на тих аспектах реальності, які відповідають цим образам. Уява заповнює пропуски і порожнечі в сприйнятті. Повноцінне сприйняття без «виходу за межі безпосередньої інформації» взагалі не було б можливе (наприклад, у тому випадку, коли доводиться сприймати об’єкт, частково перекритий іншим об’єктом, або слухати мовлення, що заглушається шумами).
Умовою збереження слідів в пам’яті є їх постійна переробка, оскільки пам’ять — це не стільки репродукція, скільки реконструкція. Кожна нова спроба згадати текст, образ, дію привносить щось нове у відтворний матеріал. Зміна слідів пам’яті з часом, що відбувається під впливом уяви, не є випадковою: вона відбиває узгодження мнеміч-ного сліду з особистістю, її мотивами, поглядами, надіями, сподіваннями, загальною картиною життєвого шляху людини. Сказане стосується не лише індивідуальної, але й колективної пам’яті, своєрідною «вершиною айсберга» якої є історичні тексти (описи історичних подій в літописах, хроніках, посібниках і підручниках з історії). Поява так званих «нових хронологій», переписування історії на догоду тієї політичної сили, яка в даний момент перебуває при владі, — поширене явище як у минулому, так і у сьогоденні. Уява потрібна для забезпечення безперервності і спадкоємності розумового процесу. Цей процес не уривається, якщо суб’єкт стикається з такою проблемною ситуацією, невизначеність якої надзвичайно велика. Аналіз такої ситуації переводиться з логічного в образний план.
По-п’яте, уява формує внутрішній план дій. Перед тим, як зробити практичну дію, людина може її випробувати «в думці», тобто в плані уяви. Виграш від цього очевидний: деякі дії можуть привести до непоправних помилок (наприклад, згубні наслідки самолікування, безвідповідальне рішення високопоставленого державного чиновника, яке призвело до значних фінансових втрат для бюджету країни, необачні накази командира військового підрозділу, що веде бій з супротивником і т. ін.). Ці помилки можна було б попередити, якби дії, що їх викликали, були заздалегідь виконані в уяві і належним чином відкориговані.
По-шосте, уява забезпечує планування і програмування діяльності. В уяві цілі й програми діяльності створюються, оцінюються, доповнюються і коригуються. У більшості випадків кінцеві й проміжні цілі діяльності існують саме у вигляді образів.
По-сьоме, за допомогою уяви людина може керувати багатьма психофізіологічними станами організму, налаштовувати себе на майбутню діяльність. Через уяву можна у відомих межах впливати на органічні процеси (ритм і темп дихання, частоту пульсу, артеріальний тиск, температуру тіла тощо).
По-восьме, уява може бути засобом відпочинку і відновлення сил. це відбувається при заміні діяльності фантазуванням. «відпускаючи себе», вдаючись до фантазій, людина відволікається від дійсності з її багаточисельними дратівливими чинниками і проблемами. Фантазування в даному випадку є безплідним, оскільки не призводить до корисних в прагматичному сенсі результатів. Проте воно все ж виявляється корисним, оскільки забезпечує: 1) тимчасову демобілізацію на тлі розслаблення і позитивних емоцій, 2) попереднє розв’язання деяких проблем, які не дуже актуальні нині і тому знаходяться на периферії свідомості, але вони можуть стати актуальними в майбутньому.
15.2. Психофізіологічні основи уяви
Фізіологічною основою уяви є актуалізація нервових зв’язків, що зберігаються в пам’яті, їх розпад, перегрупування й утворення нових систем зв’язків. Сліди пам’яті на психологічному рівні — це асоціативні, на фізіологічному — нейронні, а на біохімічному — молекулярні зв’язки. Із цих вже наявних у нас комплексів зв’язків виділяються окремі ланки, і з них компонуються нові системи зв’язків. Така рекомбінація і перегрупування зв’язків стає можливою із-за виникнення в корі головного мозку сильного осередка збудження, викликаного пробудженням певної потреби або безпосереднім враженням. Безпосередньою матеріальною основою цих процесів є кора головного мозку. Проте в мозковому забезпеченні процесу уяви велика також роль і глибинних відділів мозку, в першу чергу гіпоталамуса і лім-бічної системи. Активність саме цих підкіркових структур пояснює виражену емоціогенність образів уяви.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина IV. Пізнання“ на сторінці 44. Приємного читання.
