Розділ «Частина IV. Пізнання»

Продуктивна ж уява припускає обов’язкову практичну користь від уяви, втілення в тому або іншому ступені образів уяви на практиці. так, зображення місцевості на карті допомагає людині засвоїти інформацію для відповіді на іспиті, для успішного орієнтування в незнайомому місті; задумана юним футболістом комбінація приводить до перемоги в грі; задумане художником або письменником втілюється в картині або книзі; створене винахідником стає новим предметом, що полегшує нашу працю або побут; побудовані людиною плани цікавого проведення відпустки або завтрашнього вечора втілюються (у тому або іншому ступені) у цікаво й корисно проведений час. Це завжди уява для справи, для втілення в життя, на відміну від замінної, котра не для справи, а для заміни справ. Замінна уява в цілому корисна й необхідна людині, але важливо, щоб вона посідала лише невелике місце у житті людини, якщо її занадто — то це вже погано.

Спадкоємна й стрибкоподібна уява. Спадкоємна — це коли один образ плавно перетікає в іншій, тематично з ним зв’язаний, це уява в рамках однієї теми або рішення одного завдання — «про те саме»; одна уявлювана подія підготовляє ґрунт для другої, друга — для третьої й т. ін. Стрибкоподібна — це коли образи безсистемно, хаотично змінюють один одного, людина з одного раптом перескакує на інший, не пов’язаний з першим, тобто замість плавного плину образів — суцільний сумбур.

Інтравертована й екстравертована уява. Перша спрямована на самого себе й усе, що з нами безпосередньо пов’язане. Друга — на зовнішній світ: на інших людей і на предмети поза безпосереднім їхнім зв’язком з нашим «Я». У першому випадку створюються різні образи самого себе, своїх дій, свого життєвого шляху, наприклад, ідеальний образ себе в майбутньому, уявлення максимуму свого щастя, уявлення сходинок своєї професійної кар’єри, а також народження образів ідеальної дружби, любові, різні сексуальні фантазії. У іншому випадку тематика уяви пов’язана з конструюванням різних механізмів і приладів, із проектуванням ідеальних міст, створенням літературних сюжетів і персонажів.

Конкретна й абстрактна уява. Перша відбувається в конкретних образах, наповнених усім різноманіттям своїх ознак і проявів, що живуть яскравим і соковитим життям, наприклад, створення детального образу свого завтрашнього успіху, чітке планування всіх нюансів інтер’єру після ремонту квартири. Друга відбувається переважно в абстрактних схемах, кресленнях. так, удосконалити деяку технічну деталь можна орієнтуючись або на її конкретний образ, або її абстрактну схему на кресленні; створювати зручне для проживання місто своєї мрії можна з опорою або на конкретні образи будинків, парків, доріг, або на абстрактну його схему подібну карті з розташуванням вулиць і нанесенням на них ліній, що позначають транспортні маршрути.

Чітко й нечітко відокремлена від дійсності уява. В першому випадку людина чітко усвідомлює, що є уявлюва-ним, а що реальним, тобто між виникаючими образами й дійсністю проходить чітка межа (у мріях я такий-то, а в житті зовсім інший). В другому випадку ця межа частково або повністю стирається, і людина сприймає образи своєї фантазії як реальність (наприклад, дитина уявляє, що у відкриту кватирку до неї залітають різні казкові істоти, у тому числі й вороже налаштовані; у якийсь момент вони стають настільки яскравими, що вона їх приймає за реальність і від страху кричить).

Реалістична й нереалістична уява. Перша пов’язана з породженням образів таких об’єктів і ситуацій, що або реально існують у дійсності (як за описом в книзі створення зовнішнього вигляду людини), або цілком могли б існувати, хоча в дійсності поки ще не існують (наприклад, образ ідеального президента або уявлення своєї власної родини, якою вона буде через п’ять років), або не занадто відрізняються від них, у цілому на них схожі (літературні персонажі — носії добра й зла, сили й боягузтва, розуму й дурості, — нехай вони вигадані й у дійсності неможливі, але вони все ж мало відрізняються від того, що є насправді). Нереалістична ж уява має справу з образами, що різко відрізняються від того, що у світі існує реально, наприклад, усілякі монстри, які ні зовні, ні ментально, не схожі ні на людей, ні на тварин, або особливі світи, у яких інше число просторових вимірів і діють несхожі на наші фізичні закони (такі образи переважають у літературному жанрі фентезі).

Статична й динамічна уява. Перша має справу зі створенням образів статичних, стабільних, нерухливих, що наче застигли в одній позі. Друга — зі створенням динамічних картин, з постійним рухом, переміщенням, зміною образів. Прикладом перших можуть бути образи, втілені в малюнку або скульптурі, других — на кінострічці, у музиці, у танці.

Ініціативна й нав ’язана уява. Перша здійснюється з ініціативи (за бажанням, з власної волі чи відповідно до поставленої мети) самої людини: я захотів — от і почав уявляти; джерело процесу і його рушійні сили перебувають усередині людини. Друга відбувається вимушено, як нав’язана, задана ззовні, іноді навіть без бажання людини й всупереч йому, як би насильно. Таку уяву зазвичай в нас запускає нав’язлива, настирлива реклама, що агресивно вривається в наш ментальний простір і формує в ньому далекі нам образи.

Залежно від наявності або відсутності емоційних компонентів і їхнього знаку виділяють чотири види уяви: бе-земоційну, з відсутністю скільки-небудь виражених емоцій будь-якого знаку (наприклад, при читанні креслень, при технічній творчості); позитивно забарвлену, тобто таку, що протікає на тлі позитивних емоцій (радості, щастя, блаженства, задоволення) або таку, що їх породжує (наприклад, образ своєї щасливої родини, правила життя в щасливій державі, передчуття завтрашньої цікавої зустрічі); негативно забарвлену, тобто пов’язану із протіканням і породженням негативних емоцій (страху, суму, зневіри, гніву), при цьому іноді їх мимовільне «накручування» (наприклад, дочка затрималася на півгодини, а мама уявляє собі всілякі картини нещастя, які могли з нею статися; або співробітника запросили на розмову до начальника, а він уявив собі найсильні-ший прочухан); а також емоційно-амбівалентну, тобто таку, що поєднує в собі й позитивні, і негативні емоції одночасно (наприклад, це сцени важкої й небезпечної боротьби, що поступово веде до перемоги; уявлення себе стоячим на вершині над прірвою; різні сексуальні фантазії, у яких сильне задоволення досягається в сполученні з муками, заподіюваними партнером).

Залежно від переважної репрезентативної системи, у якій розгортаються образи уяви, виділяють такі її види: візуальна, тобто зоровими образами (наприклад, складання візерунків, малювання карикатур, сприйняття хмари як ведмедя); аудіальна, тобто слуховими образами (наприклад, композитор складає мелодію, піаніст імпровізує); кінестетична, тобто в шкірно-кінестетичній (а також смаковій і нюховій) модальності (наприклад, планування й уявне виконання спортивних або танцювальних рухів; уявлення незвичайної легкості в тілі при релаксації); а також комплексна, коли задіяні одночасно всі три або хоча б дві із трьох основних репрезентативних систем (наприклад, при розучуванні ролі артистом, коли він уявляє й свій зоровий образ, і тембр свого голосу, і особливості своїх рухів).

15.5. Форми прояву уяви 

Основними формами, в яких можуть реалізовуватися продукти уяви, є фантазії, мрії, ідеали, марення, сновидіння, галюцинації.

Фантазія — це неправдоподібний (неймовірний, химерний, фантастичний) образ. Фантазією називають і процес створення образу (фантазування), і його продукт (результат цього процесу, неймовірний образ), і навіть властивість особи (наприклад, «у нього багата фантазія»). Розрізняють містичні, казкові і науково-фантастичні образи фантазії.

Часто фантазію (фантазування) ототожнюють з уявою, але це неправильно. Фантазування — це окремий випадок реалізації уяви. Уява і фантазування розрізняються в декількох аспектах.

По-перше, фантазуючи, людина створює неправдоподібні, неймовірні образи, а уявляючи, вона може продукувати будь-які за ступенем вірогідності образи (навіть такі, що мають свої прототипи в реальному житті, або напевно будуть реалізовані в майбутньому, як, наприклад, образи, створені талантом Ж. Верна).

По-друге, образи уяви і фантазії різні за їх спрямованістю. Перші орієнтовані в основному на реалістичні, стійкі, зрозумілі і прийняті іншими перетворення в речовому, соціальному, культурному середовищі. Вони спрямовані зовні. Фантазії можуть бути нереалістичними, дивними з точки зору іншої людини, а іноді — і самого суб’єкта фантазування. Вони спрямовані переважно всередину, призначені для досягнення суб’єктом прийнятних внутрішніх станів.

По-третє, у суб’єктів, що уявляють і фантазують — різні статуси в результаті їх активності. Людина, що уміє уявляти, як правило, високо цінується сучасниками і нащадками. Зазвичай вона — учений, письменник, художник, політик, інженер, філософ, режисер, композитор, психотерапевт, полководець, менеджер. такі люди створюють нові і соціально значущі продукти духовної і матеріальної культури. Фантазер — це звичайна, нічим особливо не видатна людина, фантазії якої призначені для огороджування від тягот життя. Фантазії допомагають їй виразити свої бажання, що пригнічуються оточенням.

По-четверте, уява розгортається у вимірі того, що «ще не було, але можливо», у вимірі «очікуваної дійсності», «ідеальної можливості», «нібито існуючого», «образної моделі майбутнього». Фантазія протікає в просторі того, що «не було», «неможливе, нездійснене для мене», тобто «таємного, недоступного», «нездійсненного, але бажаного», «такого, що було у інших, але у мене не було і не буде». Фантазії інтимні, ми ставимося до них як до своєї таємниці, приховуємо їх, проживаємо наодинці, іноді соромимося їх, тому що вони прямо вказують на те, чого не вистачає нам в житті, на бажання, які ми хотіли б залишити в тіні нашого «Я».

По-п’яте, характерна риса уяви — вираження, втілення, матеріалізація, кінцевий перехід образу в предметний план. Суб’єкт уяви хоче зробити продукти своєї творчості спільним надбанням (опублікувати роман, впровадити винахід, брати участь в художніх виставках тощо). Уява прагне, кінець кінцем, бути-для-інших. Фантазії, навпаки, інтимні; ми приховуємо їх. Фантазія прагне бути-тільки-для-мене.

По-шосте, уява виникає як у результаті свідомого, суб’єктивно організованого творчого пошуку, так і при спонтанній образотворчості (але і в цьому випадку її продукти все одно проникають у свідомість). Основне джерело фантазії — несвідома психіка. Фантазійні образи сплітаються в міфологічні сюжети, наповнюють картини індивідуального життя темами, вкоріненими в колективному несвідомому.