Розділ «Частина IV. Пізнання»

Галюцинації (від латин. gallucinatio — марення) — це недовільні фантастичні образи, що мають для суб’єкта характер об’єктивної реальності; при цьому реальні подразники образів відсутні. Причини галюцинацій — психічні захворювання, важкі душевні стани, потрясіння, травми мозку, деякі інфекційні захворювання. Механізмом виникнення галюцинації є проекція образів зовні й їх локалізація у просторі та часі, що веде до їх переживання суб’єктом як сприйманої об’єктивної реальності. Галюцинації можуть бути будь-якої модальності, але найчастіше проявляються в зоровій і слуховій формах.

15.6. Уява й творчість

Здатність людей до уяви лежить в основі їх творчості. Структура творчого процесу є багатокомпонентною. Окрім уяви вона включає інші пізнавальні процеси (сенсорно-пер-цептивні, мнемічні, інтелектуальні), мовленнєво-рухові і рухові акти, емоції, волю, мотивацію. Частота і загальна продуктивність творчих актів пов’язані з індивідуально-психологічними рисами (властивостями характеру) і спрямованістю особистості. Проте в більшості досліджень творчості незмінно виявляється провідна роль уяви в творчому процесі. тому іноді саме уяву називають творчим процесом, що справедливо лише частково. Творча уява — це один з видів (хоча і найбільш важливий) уяви. Креативність як творча сторона особистості виявляється в діяльності й спілкуванні раніше за все як схильність і здатність уявляти.

Творча людина здатна продукувати в будь-якій сфері діяльності (конструктивно-технічній, літературно-художній, музичній і т. ін.) яскраві, глибоко перероблені образи. «Яскравість» образу виражається в силі (інтенсивності) продуктів творчої уяви (ментальних картин, проектів, сцен, схем, процесів, що динамічно розгортаються), в яких передбачається майбутній реальний продукт (картина, літературний твір, танець, технічний виріб тощо). «Глибина опрацювання» образу — це та міра розподілу (дроблення) початкового об’єкта, якої досягає творча людина перед тим, як синтезувати новий оригінальний продукт.

Як правило, в творчій сфері особистості якась з видів уяви, виділених за модальністю, домінує. У більшості творців переважає зоровий або слуховий види уяви, оскільки зір і слух є провідними каналами отримання інформації людиною. Проте рухова, смакова, нюхова і дотикова модальності також можуть бути полем творчості (наприклад, в кулінарії, парфумерії, танцях). У рамках зорового типу традиційно виділяється специфічна риса — здатність до просторової уяви. Особливими різновидами зорового і слухового творчих типів є художній і музичний типи особистості.

Творче перетворення дійсності в уяві підкоряється певним законам і здійснюється визначеними способами. Нові образи створюються на основі того, що вже було в психіці, завдяки операціям аналізу і синтезу. цей процес стадіальний. Англійський учений Г. Уоллес виділив у ньому такі етапи: 1) підготовка (зародження ідеї), 2) дозрівання (концентрація, «стягання» знань, що прямо і побічно відносяться до цієї проблеми, добування відсутньої інформації), 3) осяяння (інтуїтивне схоплювання шуканого результату) і 4) перевірка.

Значення уяви особливо велике в художній творчості. Смисл, який несе в собі художній твір, на відміну від наукового трактату, виражається в конкретно-образній формі. Роль уяви в художній творчості полягає, передусім, в створенні нових образів. Не треба думати, що художня уява виявляється повною мірою і в усьому обсізі в творах, що зображують інші, відмінні від нашого, світи (наприклад, романи, полотна і кінофільми в жанрі фентезі). Вона також (якщо навіть не більш) потрібна в реалістичному мистецтві, що створює реалії без порушення основних вимог і умов звичайної життєвої дійсності. С. Л. Рубінштейн підкреслював, що чим реалістичніший художній твір, чим більш суворо творець дотримується в ньому життєвої реальності, тим більш потужною має бути уява, щоб зробити наочно-образний зміст пластичним вираженням художнього задуму художника, письменника, кінорежисера, скульптора. Навіть у портреті, максимально наближеному до оригіналу, художник не фотографує, не репродукує, а перетворює сприймане за допомогою уяви.

Уява разом з мисленням бере участь у науковій творчості. Відкриття нового в науці часто ставало можливим завдяки перетворенню наочно-образного змісту в уяві. Деякі наукові гіпотези (у фізиці, астрономії, історії) можуть бути перевірені тільки в умовах «уявного експерименту», тобто в уявних умовах, які не можна дотримати в реальності нині і в цьому місці. їх можна тільки уявити.

Уява функціонує на всіх етапах конструктивно-технічної діяльності людини. Разом з винахідництвом, проектуванням, раціоналізацією конструювання належить до професійно-технічної творчості (В. О. Моляко). Конструювання може бути не лише технічним, але й художнім. Обидва вони спрямовані на створення конструкцій (структур з певними функціями), але в художньому конструюванні, на відміну від технічного, важлива естетичність виробу, міра його відповідності канонам краси. Саме конструювання як діяльність складається з трьох циклів (етапів).

Під час першого — ознайомлювального — циклу конструктор на основі зібраної інформації будує цілісне уявлення про завдання. Образи уяви істотно полегшують розуміння суті завдання, готують ухвалення рішення. Розуміння — суб’єктивний продукт, підсумок першого циклу конструкторської творчості. Розуміти — це означає «мати уявлення» про що-небудь. Під час другого циклу творчості зароджується задум рішення, визначення шуканої конструкції. Визначення складається з образу-комплексу. Образ-комплекс створюється в уяві інженера-конструктора і містить дані: 1) про структуру і функціонування майбутньої технічної системи і 2) уявлення про дії, які потрібні, щоб таку систему створити. На третьому циклі відбувається апробація задуму майбутньої конструкції. Інженер не лише створює креслення майбутньої конструкції, але і в уяві перевіряє його на працездатність і відповідність заданим умовам.

15.7. Індивідуальні особливості уяви 

Залежно від досвіду людини, роду її занять, особливостей її навчання й виховання у кожної людини уява є індивідуальною. Якими ж індивідуальними особливостями уяви люди відрізняються один від одного?

Ці особливості можна розділити на три групи.

1. Пов’язані з особливостями структури процесу уяви й переважаючих її прийомів. Поверніться до прочитаного раніше розділу, у якому йдеться про структуру уяви й її прийоми. Згадайте, що здійснення різних прийомів завжди балансує між двома протилежними полюсами: вільним фонтануванням і суворою цілеспрямованістю. Уяві кожної людини властиве деяке цілком конкретне співвідношення між ними: в однієї воно заміщене до полюса фонтанування, в іншої — організованості, у третьої — точно посередині, у четвертої — постійно «скаче» туди-сюди. При цьому ступінь виразності, рівень розвитку кожного із цих двох полюсів буває різним: і якість фонтанування, і якість організованості можуть бути розвиненою сильно або слабко.

Подивіться перелік основних прийомів уяви. Кожна конкретна людина звичайно застосовує у своїй уяві дале-ко не всі з них, а лише деяку частину — ті, якими вона володіє краще, якими користуватися звикла. відповідно до цього, у одного їх набір широкий, в іншого вузький, один найчастіше застосовує ці прийоми, другий — інші. Із цієї причини в усіх у нас уява різна.

2. Друга група індивідуальних особливостей уяви пов’язана з переважанням різних видів уяви. Поверніться до розділу, у якому описані різні види уяви. Кожна людина зазвичай використовує деякі з них і не використовує інші. З їх сполучень і складається індивідуальний «портрет» уяви. так, у когось частіше й краще працює відтворювальна уява, у когось творча, а в декого розвинені вони обидві; комусь більш властива уява довільна, комусь — мимовільна, а комусь — їх сполучення. те саме можна сказати й відносно всіх інших видів уяви. В результаті можна отримати, наприклад, такі «ланцюжки»-характеристики уяви двох різних людей: 1) творча—довільна—продуктивна— спадкоємна—екстравертована—абстрактна тощо; 2) відтво-рювально-творча—мимовільна—спадкоємна—інтроверто-вано-екстравертована—конкретна тощо.

3. Третя група індивідуальних особливостей уяви пов’язана із властивими людині загальними характеристиками образів, що виникають у неї (у першу чергу, зорових, тому що саме вони найчастіше в уяві відіграють провідну роль). виділяють три основні параметри, якими описують образну сферу людини. Так, образи можуть мати такі полярні якості:

а) яскравість — блідість; у першому випадку вони виразні, наповнені світлом і кольором, із чіткими контурами й добре промальованими деталями; у другому — невиразні, аморфні, нечіткі, невизначеного кольору, без деталізації; образам кожної конкретної людини властиво своє цілком певне положення на цій шкалі зі зрушенням або до першого полюса, або до другого;

б) жвавість — нерухомість; у першому випадку образи рухливі, мінливі, живуть своїм власним життям, ніколи не залишаються на місці; у другому — застиглі, нерухливі, не змінюються, міцно зберігають свою первісну фактуру;

в) контрольованість — неконтрольованість; у першому випадку людина легко керує виниклими в неї образами, робить їх такими, якими вважає за потрібне; у другому — таке керування відсутнє або неможливе, їх вид і рух мало залежать від намірів і потуг людини.