Розділ «Частина IV. Пізнання»

Фантазуючи, людина шукає відповідність особистого життєвого шляху казковим і легендарним подіям. У фантазії ми знаходимо схожість між собою і символічним персонажем, отримуємо «докази» наших виняткових сил, дарувань, містичних здібностей, особливої місії в житті, приналежності до середовища обраних. Фантазії суб’єкта можуть перетворитися на тонко і складно влаштований образно-смисловий світ, який плідно живитиме моделі і задуми його поточного життя. Важливо тільки, щоб цей світ людина не плутала з реальним світом. За деяких форм шизофренії фантазійний план життя повністю заміщує собою інтегральний образ реальності. Люди, які страждають неврозами, схильні занурюватися у фантазії для позбавлення від тривоги, страху, напруження, для отримання задоволення. Фантазії служать їм засобом збудження і натхнення.

Іноді фантазія сприяє позитивному наповненню подій в житті людини, що мають невизначений характер. Фантазійна переробка інформації про подію перетворює її на «виключно позитивне, підбадьорююче, багатообіцяюче, таке, що вселяє надію». так, закохана людина створює фантазійне обрамлення образу улюбленої людини, її манер, слів, дій, вчинків.

Мрія — особлива форма прояву уяви, в якій синтезовані її образні (когнітивні) і спонукальні (мотиваційні) аспекти.

З одного боку, мрія — це образ бажаного майбутнього. Мрія значно більше, ніж усі інші форми фантазії, відповідає реальності. Проте в ній зберігається дистанція між тим, що є насправді, і уявним. Очікуване в ній не гарантовано, а має лише гіпотетичний характер. Мрійник усвідомлює це, але сподівається, що коли-небудь реальність співпаде з його суб’єктивним баченням. Мрії принципово можуть бути здійсненними, що зазвичай вимагає значних вольових зусиль, витрат часу, енергії.

З іншого боку, мрія — це образ бажаного майбутнього. Вона спонукає людину до активної праці і творчості. У психології мотивації мрію трактують як одну з форм мотивів, оскільки вона часто грає роль спонукальної причини і мотиву діяльності. Мрія, зрештою, прагне до втілення ідеального «Я», життєвих перспектив людини, до реалізації ідеї самоудосконалення. У ній є щось містичне, оскільки її здійснення уявляється людині не як планомірна, щоденна і копітка робота, а як деякий блискучий подвиг.

У деяких людей мрія може перетворитися на нерухомий образ-фікцію, що зберігає потужну вимогливу силу, зачаровує. така людина перестає реалістично розуміти і тлумачити те, що відбувається: нею оволодіває сліпа пристрасть до предмета своєї мрії (наприклад, спроби літньої людини повернути молодість, безглузде прагнення до нагород, до атрибутів влади тощо).

Ідеал — це втілені у фантастичному образі кращі тенденції людини. Ідеал є зразком для наслідування, оскільки він має гранично досконалі властивості. В ідеалах в образній формі представлена сукупність найпривабливіших людських рис. Як правило, це те, чого бракує самому носієві ідеалу, те, якою б людина хотіла стати (якби усе було мож-ливо й усі засоби самоудосконалення були доступні). Ідеали недосяжні, проте, будучи втіленими у відповідному образі, вони ефективно стимулюють і регулюють розвиток людини, визначають напрям її життєвого шляху.

Мрії й ідеали — продукти як активної, так і пасивної довільної уяви. І мрії, й ідеали залежать як від індивідуальних особливостей особистості, так і від соціально-історичних умов, в яких людина живе. Мабуть, мрії й ідеали здебільшого є полімодальними (при провідній ролі зорової складової).

Ще одна форма реалізації пасивної уяви — марення. це образи бажаного майбутнього (рідше — минулого або сьогодення), що ідеалізується, з усвідомленням їх нереальності і нездійсненності. Марення не пов’язані з волею, оскільки образи, що в них містяться, суб’єкт не збирається втілювати в життя.

Марення — специфічний процес, який майже завжди супроводжує роботу безсонної психіки і завжди готовий зайняти її місце. Найчастіше це відбувається в стані стомлення (психічного і фізичного). Марення повністю спонтанні. Фантазування в них, як і в сновидіннях, проявляється безперешкодно: це своєрідне сновидіння наяву. Марення неясні, неконкретні, розмиті, уривчасті. Свідомий план у них значно приглушений, явний сюжетний зв’язок відсутній. Марення представляються в основному в зоровій і слуховій модальностях.

Картини марень досить реалістичні тією мірою, що в них не фігурує що-небудь абсолютне неможливе. У них, як правило, не буває кентаврів, химер тощо, проте відчувається присутність іншої, невідомої реальності. Фантастичні картини марень переважно егоцентричні — це оповідання про нашу долю, наші пригоди. У них людина грає незвичайні піднесені ролі Лицаря, Жертви, Володаря, Мудреця, Коханця та ін. Відбувається захоплюючий відліт від реальної ситуації, переживається неординарне почуття задоволення.

Сновидіння — це суб’єктивно переживані мимовільні уявлення під час сну. Сновидіння непідконтрольні свідомому регулюванню, підпорядковані ірраціональному принципу. Для них характерні: 1) заміщення дійсного недійсним (хоча можуть бути присутніми й елементи, що відбивають реалії денного життя), 2) витіснення того, що було, тим, чого ніколи не було, 3) створення з образів звичайних речей немислимих комбінацій, 4) встановлення незвичайних тимчасових стосунків між подіями, 5) постановка предметів в незвичайні (і навіть неможливі) просторові стосунки, 6) синтез елементів сновидіння в ціле, підпорядковане невідомій суб’єктові меті, таємному бажанню, 6) розв’язання проблем людини уві сні незвичайним, неординарним способом.

Жодна свідома форма реалізації уяви не може порівнятися зі сновидінням в ступені відходу від реальності. Елементи денної реальності в сновидінні ставляться в таке неприродне положення, що зв’язок його з дійсним світом стає незрозумілим, підлягає тлумаченню. Сюжети й образи сновидінь відбивають основні мотиви й установки суб’єкта — зазвичай в замаскованій (символічній), рідше в незамаскованій (прямій) формі.

Психоаналітики виділяють три основні категорії сновидінь:

• змістовні й зрозумілі (вони легко вписуються в загальний потік переживань і вражень від реального світу, без зусиль можуть бути пояснені);

• змістовні, але дивні (суперечать реальному життю, несумісні з потоком звичних переживань);

• безглузді й дивні (незв’язні, сплутані).

Сновидіння представлені в основному в зоровій модальності. Проте в канву сновидінь часто вплетені і звукові компоненти. Образи інших модальностей (нюхові, смакові, рухові) у сновидіннях — явище дуже рідкісне.

Людина уві сні зайнята виключно собою, поглинена незвичайним самовідчуттям, самосприйняттям, прихованими ідеями про себе, самооцінками і самопереживаннями. Сновидіння можуть бути схожі з денними враженнями за ознакою достовірності, виразності, «об’єктивності» проживання, але при цьому уві сні зникає звичний, денний світ: він міняється на світ ірреальний, який здається справжнім життям.

Продукування образів сновидінь виконує наступні функції: 1) охорона сну, забезпечення його безперервності, 2) виконання бажань, 3) покарання (через страх, який виникає із-за появи образів, що лякають), 4) переживання екзистенціальної події, в якій є якесь повідомлення для людини, що бачить сон, 5) переживання тіньової сторони особистості (Тіні за К. Г. Юнгом), 6) спроба розв’язати яку-небудь життєву проблему.