Розділ «Частина IV. Пізнання»

Нездатність людини спрямовувати свою психічну діяльність на об’єкти, нестійкість уваги, поверхову її зосередженість, легке і часте відволікання уваги, розсіяність називається неуважністю. Вона є виявом слабкої уваги людини, невмінням володіти своєю увагою. Так зазвичай називають два різних явища. Несправжня неуважність («професорська») — явище, яке виникає в результаті великої зосередженості на якій-небудь діяльності. її фізіологічною основою є потужний осередок збудження в корі головного мозку, що викликає гальмування в навколишніх ділянках кори за законом негативної індукції. Зовсім інший вид неуважності — справжня неуважність — спостерігається в тих випадках, коли людина не в змозі ні на чому довго зосередитися. Фізіологічно справжня неуважність пояснюється недостатньою силою внутрішнього гальмування. Збудження, що виникає під дією зовнішніх сигналів, легко поширюється, але важко концентрується. У результаті в корі головного мозку неуважної людини створюються нестійкі осередки збудження. Довільна увага людини, що страждає справжньою неуважністю, відрізняється крайньою нестійкістю й відволіканням. Причини справжньої неуважності різноманітні (загальний розлад нервової системи, захворювання крові, нестача кисню, фізичне або розумове стомлення, важкі емоційні переживання, значна кількість отриманих вражень, невпорядкованість захоплень та інтересів).

Іноді неуважність є ознакою слабкості нервової системи, яка потребує зміцнення, оздоровлення. тут необхідно зупинитися на такій проблемі, як синдром дефіциту уваги дітей із гіперактивністю (СДУГ). Діти із СДУГ нездатні довго зосереджуватися, імпульсивні, їм характерна рухова незграбність. Найчастіше причиною СДУГ називають мінімальні мозкові дисфункції.

Виснаження уваги — прогресуюче ослаблення її інтенсивності в процесі роботи, хоча спочатку спостерігався досить високий ступінь зосередження. У силу цього різко падає продуктивність роботи, стає неможливим захоплення і заглиблення у діяльність.

Звуження обсягу уваги — патологічне зосередження, обумовлене слабкістю розподілу уваги. Звідси змістом свідомості стають найбільш особистісно близькі хворому враження. У таких хворих обсяг уваги обмежений об’єктами, що мають ситуаційну або індивідуально-особистісну значимість.

Ослаблення уваги відзначається при різних астенічних станах, особливо якщо вони супроводжуються нестійкістю ступеня пильнування. Швидке виснаження уваги властиве хворим із травмами черепа й іншими органічними захво-рюванніми мозку. Підвищене відволікання із мимовільною увагою до випадкових і нейтральних подразників характерне для маніакальних станів і при розгубленості.

При гіперпрозексіях увага посилена, причому часто за рахунок однобічної її спрямованості. Наприклад, хворі з іпохондричними станами проявляють патологічно підвищену увагу до своїх хворобливих відчуттів і до всього, що має відношення до здоров’я.

Парапрозексія — порушення уваги, що частіше розуміється як її зосередження на об’єктах патологічного характеру (марення, галюцинації). Парапрозексії варто розглядати як невідповідності, неадекватність початкової установки довільної уваги й результату. Найчастіше це виникає при надмірному напруженні уваги, що саме по собі стає нестерпним для нервової системи і спричиняє парадоксальні, перекручені реакції з боку уваги. Парапрозексії можуть виникати й у здорових людей. Наприклад, спортсмен на старті не чує пострілу стартового пістолета, хоча активно зосереджувався і готувався до цього моменту.

Розлади уваги при осередковій патології мозку підрозділяють на порушення модально-неспецифічні (поширюються на всі види й рівні уваги) й модально-специфічні (проявляються тільки в одній сфері — зоровій, слуховій, тактильній або руховій).

12.6. Вікові закономірності розвитку уваги 

Перші вияви зосередженості можемо спостерігати вже у немовлят. Характерними виявами виникнення рефлекторно-мимовільної уваги є фіксація погляду як первинна форма зорової уваги. Рефлекторно-мимовільна увага вирізняється певними руховими діями (м’язовим напруженням, повертанням голови, фіксацією погляду, положенням тіла, а також слуховим зосередженням). її подальше вдосконалення є одним із чинників, що призводить до так званого «комплексу пожвавлення». У процесі виховання ця увага перетворюється в емоційно обумовлену, яка викликається емоційним збудженням або пригніченим настроєм, що переважає у даний момент, потягами та потребами. На відміну від рефлекторно-мимовільної уваги, яка приверталася будь-яким подразником, мимовільно-імпульсивна чи емоційна увага спрямовується дитиною на емоційно збуджуючий подразник, обумовлений його новизною, яскравістю, силою діючого подразника.

На етапі раннього дитинства активно збільшується коло подразників, які привертають увагу. Це зумовлено швидким прогресом в оволодінні дитиною руховими та мовленнєвими навичками, маніпулятивністю, розширенням орієнтувальної діяльності. Дитина починає активно придивлятися, прислухатися, розглядати певні об’єкти. Але найбільшу увагу привертають не самі об’єкти, а дії з ними. Увага поступово розвивається від безумовно-рефлекторного її зосередження до умовно-рефлекторного, від мимовільної її форми до перших виявів довільної уваги, що виникає під час долання перепон, дій за вказівками батьків. Вагому роль у розвитку уваги дітей цього віку дослідники відводять саме батькам. Увагу характеризує вузький обсяг та легке переключення, зумовлене відволіканням на більш вагомі (яскраві, нові) об’єкти. Формування скерованої мовою уваги трирічних надає можливість для проведення коротких групових занять розвивального характеру.

Увага дітей дошкільного віку може бути досить концентрованою, зосередженою, але у більшості випадків малостійкою. вона носить мимовільний характер. Ключову роль у розвитку уваги відведено грі як провідній діяльності. О. в. Запорожцем підкреслювався вплив на розвиток уваги дошкільників оволодіння ними навичками самообслуговування.

Збільшення стійкості уваги та її обсягу, поява більш стійких форм довільної уваги — все це, як зауважував Ф. Н. Го-ноболін, є найважливішими показниками готовності дитини до навчання. А всі компоненти готовності певним чином відбиваються на процесі становлення уваги.

У проблемі уваги шестирічних першокласників під час їх адаптації до школи актуальною є можливість віднайти взаємозв’язок адаптації та уваги. Розв’язуючи це питання, ми схиляємося до думки В. А. Бодрова про те, що увага займає ключову позицію у теорії адаптації. З одного боку, лише ті явища зовнішнього середовища можуть виступати як адаптогенний чинник, які потрапляють безпосередньо у сферу зовнішньої уваги чи опосередковано, через наслідки своєї дії на функціональний стан людини. У цьому плані велике значення має селективність уваги, яка може визначити первісну структуру побудови адаптації. З другого боку, увага виконує функції акцептора дії й обумовлює не тільки поточну корекцію адаптаційних процесів, що формуються та розгортаються, але і часто визначає вибір стратегії адаптації. До того ж увага виступає як потужний осередок активності, яка, в свою чергу, служить одним із чинників, що визначає рівень розгортання адаптаційних реакцій. У регуляції процесів адаптації функція уваги виконує задачу захисту суб’єкта від перевантаження інформацією, концентрації на необхідній інформації.

Низький рівень розвитку уваги відносять до основних труднощів навчання дітей молодшого шкільного віку. Але виявлено, що шкільне навчання позитивно впливає на формування властивостей уваги, та доведено, що високий рівень розвитку властивостей уваги позитивно впливає на успішність навчання.

Основною особливістю молодшого шкільного віку є слабкість довільної уваги, що зумовлено віковим та фізіологічним розвитком. Довільна увага дітей цього віку потребує близької мотивації. Найважливішою умовою підтримки довільної уваги є правильна організація діяльності. цьому сприяють усвідомлення необхідності виконати певну діяльність, розуміння її значення, бажання досягти найкращих результатів, зв’язок того, що виконується, із інтересами дитини.

Значно краще в молодшому шкільному віці розвинута мимовільна увага. Початок навчання в школі стимулює її подальший розвиток. Мимовільна увага стає особливо концентрованою і стійкою тоді, коли навчальний матеріал вирізняється наочністю, яскравістю, викликає в школяра емоційне ставлення.

Розвиток уваги учнів корелює із загальним розумовим розвитком, наявністю інтересу до нової інформації та пізнавальною активністю. Увага учнів багато в чому залежить від доступності навчального матеріалу і темпу навчальної роботи.

Протягом всього шкільного онтогенезу має місце пос-війна зміна провідних властивостей уваги. Найбільші зміни визначені у розвитку обсягу та перемикання. У межах 10—12 років активність розвитку уваги знижується. Вербальна увага значно випереджає у розвитку перцептивну.

У старших класах довільна увага дитини досягає більш високого рівня розвитку. Школяр уже в змозі досить тривалий час займатися певним видом діяльності, контролювати свою поведінку. Однак варто зазначити, що на якість уваги впливають не тільки умови виховання, але й особливості віку. Так, фізіологічні зміни, які спостерігаються у віці 13— 15 років, супроводжуються підвищеною стомлюваністю й дратівливістю, і у деяких випадках приводять до погіршення уваги. це явище зумовлене не тільки фізіологічними змінами організму дитини, але й значним зростанням потоку інформації, що сприймається, і вражень школяра.