Названі вище властивості уваги виступають і як індивідуальні її особливості у різних людей. Властивості уваги не є вродженими. Усі вони є продуктом розвитку людини, результатом її виховання і навчання. Вони тісно пов’язані з іншими її якостями, зокрема з мотивацією діяльності, вмінням працювати тощо. На формуванні цих рис позначаються індивідуальні особливості нервової системи людини. Повноцінне функціонування уваги можливе лише при певному рівні активності мозку в цілому.
12.5. Відволікання, неуважність та порушення уваги
Відволікання уваги — це мимовільне переміщення уваги з одного об’єкта на іншій, це ослаблення стійкості уваги, що виявляється в нездатності людини довго зосереджуватися на певному об’єкті або діяльності. Відволікання виникає при дії сторонніх подразників на людину, що зайнята в цей момент якою-небудь діяльністю. Його причиною є слабкість волі, лінощі, відсутність звички до праці, невміння керувати своєю діяльністю, відсутність інтересу до об’єкта, надмірна збудливість людини, слабкість гальмівних процесів її нервової системи, хворобливий стан, втома.
Відволікання може бути зовнішнім і внутрішнім. Фізіологічною основою зовнішнього відволікання уваги є негативна індукція процесів збудження й гальмування, викликана дією зовнішніх подразників, що не має відношення до виконуваної діяльності. При внутрішньому відволіканні уваги, яке обумовлене сильними почуттями або бажаннями, у корі головного мозку з’являється потужний осередок збудження; з ним не може конкурувати відповідний об’єкту уваги більш слабкий осередок, у якому за законом негативної індукції виникає гальмування.
Відволікання уваги необхідно відрізняти від її переключення.
Виховання у школярів стійкого й глибокого інтересу до знань є важливою умовою боротьби з відволіканням уваги.
Повною протилежністю симптому відволікання є патологічне застрягання, тугорухливість уваги, що властива хворим на епілепсією, депресії. У цих випадках спостерігаються порушення механізму перемикання уваги з одного об’єкта на іншій, що залежить від малої рухливості основних нервових процесів у корі головного мозку. У деяких випадках розподілення уваги виникає у вигляді явища «прилипання» уваги до певної думки або уявлення, що часто виражається в мові повторенням одних і тих самих слів (персеверація).
Нездатність людини спрямовувати свою психічну діяльність на об’єкти, нестійкість уваги, поверхову її зосередженість, легке і часте відволікання уваги, розсіяність називається неуважністю. Вона є виявом слабкої уваги людини, невмінням володіти своєю увагою. Так зазвичай називають два різних явища. Несправжня неуважність («професорська») — явище, яке виникає в результаті великої зосередженості на якій-небудь діяльності. її фізіологічною основою є потужний осередок збудження в корі головного мозку, що викликає гальмування в навколишніх ділянках кори за законом негативної індукції. Зовсім інший вид неуважності — справжня неуважність — спостерігається в тих випадках, коли людина не в змозі ні на чому довго зосередитися. Фізіологічно справжня неуважність пояснюється недостатньою силою внутрішнього гальмування. Збудження, що виникає під дією зовнішніх сигналів, легко поширюється, але важко концентрується. У результаті в корі головного мозку неуважної людини створюються нестійкі осередки збудження. Довільна увага людини, що страждає справжньою неуважністю, відрізняється крайньою нестійкістю й відволіканням. Причини справжньої неуважності різноманітні (загальний розлад нервової системи, захворювання крові, нестача кисню, фізичне або розумове стомлення, важкі емоційні переживання, значна кількість отриманих вражень, невпорядкованість захоплень та інтересів).
Іноді неуважність є ознакою слабкості нервової системи, яка потребує зміцнення, оздоровлення. тут необхідно зупинитися на такій проблемі, як синдром дефіциту уваги дітей із гіперактивністю (СДУГ). Діти із СДУГ нездатні довго зосереджуватися, імпульсивні, їм характерна рухова незграбність. Найчастіше причиною СДУГ називають мінімальні мозкові дисфункції.
Виснаження уваги — прогресуюче ослаблення її інтенсивності в процесі роботи, хоча спочатку спостерігався досить високий ступінь зосередження. У силу цього різко падає продуктивність роботи, стає неможливим захоплення і заглиблення у діяльність.
Звуження обсягу уваги — патологічне зосередження, обумовлене слабкістю розподілу уваги. Звідси змістом свідомості стають найбільш особистісно близькі хворому враження. У таких хворих обсяг уваги обмежений об’єктами, що мають ситуаційну або індивідуально-особистісну значимість.
Ослаблення уваги відзначається при різних астенічних станах, особливо якщо вони супроводжуються нестійкістю ступеня пильнування. Швидке виснаження уваги властиве хворим із травмами черепа й іншими органічними захво-рюванніми мозку. Підвищене відволікання із мимовільною увагою до випадкових і нейтральних подразників характерне для маніакальних станів і при розгубленості.
При гіперпрозексіях увага посилена, причому часто за рахунок однобічної її спрямованості. Наприклад, хворі з іпохондричними станами проявляють патологічно підвищену увагу до своїх хворобливих відчуттів і до всього, що має відношення до здоров’я.
Парапрозексія — порушення уваги, що частіше розуміється як її зосередження на об’єктах патологічного характеру (марення, галюцинації). Парапрозексії варто розглядати як невідповідності, неадекватність початкової установки довільної уваги й результату. Найчастіше це виникає при надмірному напруженні уваги, що саме по собі стає нестерпним для нервової системи і спричиняє парадоксальні, перекручені реакції з боку уваги. Парапрозексії можуть виникати й у здорових людей. Наприклад, спортсмен на старті не чує пострілу стартового пістолета, хоча активно зосереджувався і готувався до цього моменту.
Розлади уваги при осередковій патології мозку підрозділяють на порушення модально-неспецифічні (поширюються на всі види й рівні уваги) й модально-специфічні (проявляються тільки в одній сфері — зоровій, слуховій, тактильній або руховій).
12.6. Вікові закономірності розвитку уваги
Перші вияви зосередженості можемо спостерігати вже у немовлят. Характерними виявами виникнення рефлекторно-мимовільної уваги є фіксація погляду як первинна форма зорової уваги. Рефлекторно-мимовільна увага вирізняється певними руховими діями (м’язовим напруженням, повертанням голови, фіксацією погляду, положенням тіла, а також слуховим зосередженням). її подальше вдосконалення є одним із чинників, що призводить до так званого «комплексу пожвавлення». У процесі виховання ця увага перетворюється в емоційно обумовлену, яка викликається емоційним збудженням або пригніченим настроєм, що переважає у даний момент, потягами та потребами. На відміну від рефлекторно-мимовільної уваги, яка приверталася будь-яким подразником, мимовільно-імпульсивна чи емоційна увага спрямовується дитиною на емоційно збуджуючий подразник, обумовлений його новизною, яскравістю, силою діючого подразника.
На етапі раннього дитинства активно збільшується коло подразників, які привертають увагу. Це зумовлено швидким прогресом в оволодінні дитиною руховими та мовленнєвими навичками, маніпулятивністю, розширенням орієнтувальної діяльності. Дитина починає активно придивлятися, прислухатися, розглядати певні об’єкти. Але найбільшу увагу привертають не самі об’єкти, а дії з ними. Увага поступово розвивається від безумовно-рефлекторного її зосередження до умовно-рефлекторного, від мимовільної її форми до перших виявів довільної уваги, що виникає під час долання перепон, дій за вказівками батьків. Вагому роль у розвитку уваги дітей цього віку дослідники відводять саме батькам. Увагу характеризує вузький обсяг та легке переключення, зумовлене відволіканням на більш вагомі (яскраві, нові) об’єкти. Формування скерованої мовою уваги трирічних надає можливість для проведення коротких групових занять розвивального характеру.
Увага дітей дошкільного віку може бути досить концентрованою, зосередженою, але у більшості випадків малостійкою. вона носить мимовільний характер. Ключову роль у розвитку уваги відведено грі як провідній діяльності. О. в. Запорожцем підкреслювався вплив на розвиток уваги дошкільників оволодіння ними навичками самообслуговування.
Збільшення стійкості уваги та її обсягу, поява більш стійких форм довільної уваги — все це, як зауважував Ф. Н. Го-ноболін, є найважливішими показниками готовності дитини до навчання. А всі компоненти готовності певним чином відбиваються на процесі становлення уваги.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина IV. Пізнання“ на сторінці 16. Приємного читання.
