Розділ «Частина III. Особистість у діяльності і спілкуванні»

Бар’єри, пов’язані з комунікативними особливостями учасників взаємодії, мають соціальний або психологічний характер. Вони можуть виникати через особливі соціально-психологічні стосунки, які склалися між партнерами (антипатія, недовіра тощо), а також через своєрідний «фільтр» довіри чи недовіри. Причому фільтр діє таким чином, що істинна інформація може стати неприйнятною, а хибна, навпаки, прийнятною. З погляду психології дуже важливо з’ясувати, за яких умов той чи інший канал інформації може бути заблокований цим фільтром. важливо також виявити засоби, які допомагають прийняттю інформації й послаблюють дію фільтрів. Сукупність цих засобів називається фасцинацією (від англ. fascination — зачарування). вони організовуються для супроводу інформації з метою зменшення її втрат під час сприймання реципієнтом, підвищення довіри до неї. Засоби фасцинації відіграють роль додаткового фону, підсилювача інформації, що частково сприяє подоланню фільтра недовіри. Зразком фасцинації може слугувати музичний супровід повідомлення.

Б. Поршнєв виокремлює три форми комунікативних бар’єрів, які різняться за ступенем прозорості: уникання, авторитет, нерозуміння. Йдеться про те, що за своєю психологічною природою комунікативний бар’єр є механізмом захисту від небажаної інформації. Психологічна перешкода, яку реципієнт установлює на шляху небажаної чи небезпечної інформації, може бути різного ступеня прозорості. Практично непрозорим бар’єром є уникання. Утекти від небажаної інформації та її впливу можна як фізично (уникання не передбачає контакту із самим носієм такого її отримання), так і психологічно (забування інформації або «заглиблення в себе» під час її отримання). Другий бар’єр — авторитет — діє так: інформація потрапляє до свідомості, але на цьому шляху вона суттєво знецінюється через суб’єктивне зниження авторитетності її джерела, тобто, зрештою, стає ненадійною й малозначущою. Третій бар’єр — нерозуміння — най-тонший спосіб знизити вплив інформації шляхом її перекручення до невпізнання, надання їй нейтрального смислу.

Оскільки причини комунікативних бар’єрів можуть приховуватися в змістових і формальних характеристиках самого повідомлення (фонетичних, стилістичних, семантичних), а також у логіці його побудови, то є потреба розглянути такі бар’єри детальніше.

Логічний бар’єр виникає тоді, коли партнери не знаходять спільної мови, тобто кожна людина сприймає світ, ситуацію, проблему, що обговорюється, зі своєї точки зору, яка може не збігатися з позицією партнера. Окрім того, ті ж самі слова за тієї чи іншої ситуації можуть мати зовсім інший сенс, який є завжди індивідуально-особистісним: він зароджується в свідомості того, хто говорить, але не обов’язково є зрозумілим тому, хто слухає. Навіть більше, сама думка породжується різними потребами людини. Ось чому за кожною думкою стоїть мотив, який і є первинною інстанцією в породженні мовлення. Отож, перш ніж виголосити думку, людина спочатку «запаковує» її у внутрішню мову, а потім передає словами, вербалізує. Той, хто слухає, розшифровує значення слів, осягаючи таким чином сенс вербального повідомлення. Труднощі виникають через неадекватне розуміння інформації. Найчастіше логічний бар’єр виникає в партнерів з неоднаковим типом мислення.

Фонетичний бар’єр, тобто перешкода, яка створюється особливостями мови того, хто говорить, виникає тоді, коли учасники комунікативного процесу розмовляють різними мовами й діалектами, мають суттєві вади мови та дикції, перекручену граматичну побудову висловлювань. Цей бар’єр можуть породити також невиразне мовлення, зловживання великою кількістю звуків-паразитів, скоромовка або дуже голосна розмова. Наприклад, фахівці-психо-логи довели, що коли людині щось повідомляти на підвищених тонах, то розуміння того, хто слухає, буде заблоковане. І чим більш сенситивна (чуттєва) особистість, тим частіше й швидше це проявляється.

Семантичний бар’єр виникає через відсутність збігу в системах значень партнерів з комунікації — тезаурусах, тобто лінгвістичного словника мови. Він має місце тоді, коли партнери користуються тими самими знаками (і словами також) для позначення абсолютно різних речей. Семантичний бар’єр — це, по-перше, проблема жаргонів і слешів, по-друге, він спричиняється обмеженим лексиконом у одного зі співрозмовників, по-третє, його причинами можуть бути соціальні, культурні, психологічні, національні, релігійні, професійні, групові та інші особливості спілкування. Т. Дрідзе використовує назву «ефект смислових ножиць» для позначення семантичного бар’єра й розглядає комунікативні ситуації, за яких цей ефект виникає: явна невідповідність між мовними засобами, які використовує комунікатор, і мовними ресурсами реципієнта; розбіжність виникає ще раніше — на етапі переведення думки в слова; взаєморозумінню заважають певні індивідуальні особливості реципієнта, передусім здатність оперувати мовою як засобом мислення.

Стилістичний бар’єр виникає в разі невідповідності стилю мови комунікатора й ситуації спілкування або стилю мови й актуального психологічного стану реципієнта. Наприклад, партнер може не сприйняти критично зауваження співрозмовника, тому що воно було виголошене в панібратській манері.

Психологи радять дотримуватися двох основних прийомів структурування інформації (йдеться передусім про ділову сферу): правила рамки і правила ланцюга. Сутність правила рамки полягає в тому, що початок і кінець (цілі, наміри, перспективи, результати й висновки) будь-якої розмови слід чітко окреслювати, адже вони в інформаційному ряді запам’ятовуються краще. Правило ланцюга визначає «внутрішнє» структурування комунікативного процесу. Ідеться про те, що необхідна для аналізу проблеми інформація має утворювати ланцюг, у якому повідомлення поєднані за певними ознаками. Дуже важливою є послідовність викладу всієї інформації в цілому.

Спілкування, будучи складним соціально-психологічним процесом взаєморозуміння між людьми, здійснюється за допомогою знакових систем. Розрізняють вербальну комунікацію (як знакова система використовується мова) та невербальну (використовуються різні немовні знакові системи). Мова як засіб спілкування, одночасно виступає і як джерело інформації, і як спосіб впливу на співрозмовника. Мовлення є засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує дію певного члена групи. Емоційно-позитивний вплив (заохочення) та емоційно-негативний вплив (покарання) регулюють спільні дії партнерів, що сприяє кращому розумінню ситуативних цілей, поліпшує ефективність групової діяльності. Без застосування комунікативних категорій «схвалення» та «несхвалення» неможлива координація спільної діяльності.

Щоб повністю описати процес взаємовпливу, потрібно окрім мови звернутися до тих знакових систем, які включені в спілкування. Дослідження засвідчили, що в щоденному акті комунікації людини комунікативне значення немовних засобів взаємодій досягає 80%. Дослідники виділяють таки невербальні знакові системи: 1) оптико-кі-нетичну, 2) пара- й екстралінгвістичну, 3) організацію простору й часу комунікативного процесу, 4) візуальний контакт. Сукупність цих засобів покликана виконувати такі функції: доповнення мови, заміщення мови, репрезентації емоційних станів партнерів по комунікативному процесу, емоційного сприйняття партнера, інформації та ситуації спілкування в цілому. Система невербальних засобів спілкування представлена на рис. 9.1.

Оптико-кінетична система знаків містить міміку, пози, жести, пантоміму, тобто все те, що людина «прочитує» на відстані.

Міміка — це виразні рухи м’язів обличчя, що відображають почуття і психічний стан людини. У процесі спілкування мімічні вирази несуть до 70% інформації. Основне пізнавальне навантаження в ситуації розпізнавання дійсних відчуттів людини несуть брови й губи. З мімікою дуже тісно пов’язаний візуальний контакт, що складає винятково важливу частину спілкування. Проте, хоча обличчя є джерелом інформації про психологічний стан людини, у багатьох випадках воно є менш інформаційне, ніж тіло, тому що мімічні вирази обличчя свідомо контролюються краще, ніж рухи тіла. Ось чому важливо знати, яку інформацію під час спілкування можна отримати, якщо перенести фокус спостереження з обличчя людини на її тіло й рухи. Пози, жести, стиль експресивної поведінки несуть велику кількість інформації. Поза — це положення людського тіла, що є типовим для даної культури, елементарна одиниця просторової поведінки людини. Існує близько 1000 різноманітних положень, які може прийняти людське тіло відповідно до комунікативних ситуацій. в. Шюбцем було виявлено, що головний суттєвий зміст пози полягає в розміщенні індивідом свого тіла відносно до співрозмовника.

Рис. 9.1. Схема невербальних засобів у комунікативному обміні

Доведено, що є «закриті» пози, коли людина намагається закрити передню частину тіла й зайняти якнайменше місця в просторі («наполеонівська» поза стоячи: руки схрещені на грудях, і сидячи: дві руки підпирають підборіддя тощо), вони сприймаються як пози недовіри, незгоди, критики.

«відкриті» пози (стоячи: руки відкриті долонями догори; сидячи: руки розкинуті, ноги витягнуті) сприймаються як пози довіри, згоди, доброзичливості, психологічного комфорту. Коли людина зацікавлена в спілкуванні, вона буде орієнтуватися на співрозмовника, нахилятися в його бік, якщо ж не зацікавлена, то навпаки — орієнтуватися вбік, відхилятися назад. Людина, яка бажає заявити про себе, буде стояти прямо, напружено, іноді впершись руками в боки; людина, якій не потрібно підкреслювати свій статус і положення буде розслабленою, спокійною, перебувати в невимушеній позі.

Так само, як і пози, може бути зрозумілим значення жестів — різноманітних рухів руками й головою. Про інформацію, яку несе жестикуляція відомо дуже багато. Перш за все важливі кількість жестикуляції і конкретний зміст відповідних жестів, що відповідає «нормам» у різних культурах. Проте всі культури мають спільні жести, серед яких можна виділити такі:

• комунікативні (жести привітання, прощання, привернення уваги, заборони, вдоволення, заперечення, запитання тощо);

• моральні, тобто ті, що виражають оцінки й відношення (жести схвалення й несхвалення, довіри й недовіри, розгубленості і т. ін.);

• описові жести, які мають суть тільки в контексті мовного висловлення.

В процесі спілкування важливою є конгруентність — відповідність жестів та інших рухів тіла й висловлювань. Невідповідність між жестами і суттю висловлювань є сигналом брехні.

Значущість оптико-кінетичної системи знаків у комунікації настільки велика, що сьогодні виділилася особлива галузь досліджень — кінесика.