Розділ «Частина III. Особистість у діяльності і спілкуванні»

Третій рівень — мікрорівень, пов’язаний з аналізом одиниць спілкування. Елементарна одиниця спілкування включає не лише дію одного з партнерів, але й сприяння або протидію партнера (наприклад, «питання — відповідь», «спонукання до дії — дія», «повідомлення інформації — відношення до неї»).

Існує безліч визначень спілкування, проте всі вони певною мірою описові. термін «спілкування» не має точного аналога в традиційній соціальній психології — він набагато ширший за англійський термін «комунікація», оскільки включає не лише процес обміну інформацією, але й багато інших: сприйняття й розуміння людьми одне одного, взаємодії, взаємовпливу. відомий російський психолог А. в. Петровський дав йому таке визначення: спілкування — це багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, породжуваний потребами спільної діяльності. Практично всі дослідники відзначають, що в процесі між-особистісного спілкування відбуваються процеси взаємодії принаймні двох осіб, розвиток і регуляція їхньої спільної діяльності, а також взаємне пізнання партнерами один одного, установлення й розвиток стосунків, надання взаємовпливу на стани, погляди й поведінку партнера.

Г. М. Андреєва стверджує, що одним з важливих принципів під час дослідження спілкування є принцип єдності спілкування й діяльності, виходячи з якого, спілкування розуміється дуже широко — як форма спільної діяльності. Проте характер цього зв’язку розуміється по-різному. Інколи діяльність і спілкування розглядаються як дві сторони соціального буття людини; у інших випадках спілкування розуміється як елемент будь-якої діяльності, а остання розглядається як умова спілкування (О. М. Леонтьєв, 1965). Нарешті, спілкування можна інтерпретувати як особливий вид діяльності (О. М. Леонтьєв, 1975).

Б. Ф. Ломов (1984) питання про зв’язок спілкування з діяльністю пояснював через трактування спілкування як суб’єктної взаємодії. У більшості психологічних визначень діяльності відповідають стосунки «суб’єкт—об’єкт», що охоплюють лише одну сторону соціального буття людини: активний суб’єкт впливає на пасивний об’єкт. У категорії спілкування розкривається інша важлива сторона соціального буття людини, а саме стосунків «суб’єкт—суб’єкт(и)», де партнери активні та впливають один на одного.

Спілкування — це одна із сторін способу життя людини, не менш істотна, ніж діяльність. Інколи навіть короткочасне спілкування з тією або іншою людиною (чи групою людей) надає психічному станові індивіда значно більшого впливу, ніж тривале виконання діяльності. Психологічні якості людей, їх суб’єктивний світ розкриваються, перш за все, через опис процесів спілкування між ними. У тому, хто з ким, з якого приводу і як спілкується, установлюються мотиви й цілі людей, їхні інтереси й схильності, образ мислення, емоційна сфера, тобто психологічний склад особистості в цілому.

9.2. Спілкування й стосунки. Типи стосунків 

У процесі спілкування виникають стосунки між людьми різного рівня — міжособистісні, міжгрупові, суспільні. традиційно в психології виділяють два типи стосунків (в. М. М’ясищев):

• суспільні, формальні; вони лежать в основі будь-яких суспільних взаємодій, пов’язані з реалізацією суспільних функцій і відповідних ролей і статусів;

• психологічні, неформальні, вони пронизують суспільні стосунки, що дозволяє особистості реалізувати свою індивідуальність.

Особистість, що бере участь у суспільних стосунках, виконує формальні соціальні ролі, проте психологічні особливості обов’язково накладають відбиток на цей процес. Особисті особливості в стилі виконання соціальних ролей викликають у партнерів емоційний відгук, що сприяє виникненню системи міжособистісних стосунків. Міжособистісні стосунки — це взаємні орієнтації, які розвиваються в індивідів, що перебувають у тривалому контакті. До структурних параметрів, що характеризують стосунки, відносять такі:

• дистанцію, або міру психологічної близькості партнерів;

• валентність, або оцінку стосунків, — позитивну, негативну, суперечливу, байдужу;

• позицію партнерів — домінування, залежність, рівність;

• міру знайомства — стосунки поверхневого знайомства, приятельські, товариські, дружні, кохання, подружні, родинні.

У кожної людини в системі стосунків своя міжособистіс-на роль, яка накладає на неї особливі права й обов’язки (наприклад, «душа товариства», «експерт», «красень» і т. ін.). Кожна людина розвиває свій власний тип поведінки, пристосовуючись до вимог тих, з ким вступає в контакт. Індивідуальні особливості виявляються в стилі виконання ролі, а також у тому, що робить людина, коли ситуація недостатньо визначена і є деяка свобода вибору.

У стосунках можна виділити два приводи до спілкування — діловий і особистий. Діловий привід пов’язаний з проблемною взаємодією й відповідає формальному соціальному рівню, тобто тим функціям, які реалізуються під час виконання відповідної соціальної ролі у формальній структурі стосунків у суспільстві: начальник—підлег-лий, продавець—покупець, лікар—хворий і т. ін.

Особистий привід спілкування пов’язаний з реалізацією перш за все емоційних стосунків між людьми. Таким чином, міжособистісні стосунки виникають і складаються на основі певних відчуттів людей одне до одного в процесі їх взаємодії (симпатія, антипатія, дружба, кохання, ворожнеча і т. ін.). Соціальні емоції — це емоції й відчуття, що виникають під час задоволення соціальних потреб. Соціальні емоції можуть бути:

• позитивними (кон’юнктивними, або такими, що об’єднують);

• негативними (диз’юнктивними, або такими, що розділяють).

Позитивні відчуття виникають тоді, коли люди переслідують спільну мету, досягнення якої приносить кожному певне задоволення. Виникає взаємність: ініціатива й активність одного залежить від внеску інших.