Розділ «Частина III. Особистість у діяльності і спілкуванні»

5. Прагматична функція реалізується в регуляції й здійсненні спільної діяльності.

Спілкування є обов’язковим компонентом праці, навчання, гри і всіх інших видів діяльності людини. Воно є умовою, без якої неможливе пізнання особистістю дійсності, формування в неї емоційного відгуку на цю дійсність та основаного на цьому пізнанні емоційного ставлення до світу.

9.4.1. Комунікативний бік спілкування 

Слово «комунікація» походить від латин. соттипісо — «роблю загальним», «зв’язую», «спілкуюся». Під комунікацією в суспільстві розуміють обмін інформацією: думками, знаннями, відчуттями, схемами поведінки і т. ін.

Комунікація відбувається не лише в людських соціальних системах. Певного роду комунікація характерна й для тварин (шлюбні танці тварин, мова бджіл тощо), і для механізмів, тобто створених людиною предметів (трубопроводи, каналізація, транспорт, телеграфні і телефонні сигнали, взаємозв’язок комп’ютерів у Інтернеті й т. ін.). Але комунікація між людьми має особливості. Вона не зводиться лише до процесу передачі інформації. Інформація не лише передається, але й формується, уточнюється, розвивається. Кожен учасник комунікативного процесу проявляє активність. Звідси випливає, що, направляючи інформацію партнерові, необхідно аналізувати його мотиви, цілі, установки, значущість інформації для нього. Люди не просто «обмінюються» значеннями, але, як відзначає О. М. Леонтьєв, прагнуть при цьому виробити загальний сенс. Це можливо лише за умови, що інформація не просто прийнята, але й зрозуміла, осмислена. Суть комунікативного процесу — не просто взаємне інформування, але й спільне вивчення предмета.

За допомогою системи знаків партнери впливають один на одного. Комунікативний вплив є психологічна дія одного комуніканта на іншого з метою зміни його поведінки. Ефективність комунікації вимірюється саме тим, наскільки вдалим був цей вплив. Це означає, що при обміні інформацією відбувається зміна типу стосунків, який склався між учасниками комунікації. Нічого схожого не відбувається в «технічних» інформаційних процесах.

Можна виділити лінійні та циркулярні моделі комунікативного процесу.

У 1948 р. американський учений Г. Лассуелл запропонував лінійну модель комунікації. Ця модель розроблена на основі досвіду ведення пропаганди в армійських підрозділах під час Другої світової війни. Лінійна модель комунікації рівною мірою може бути використана для аналізу масової комунікації й будь-якої комунікативної дії, яка розкривається у міру відповіді на питання, що виникають послідовно:

ХТО? (передає повідомлення) — характеристика кому-нікатора;

ЩО? (передається) — характеристика повідомлення (тексту);

ЯК? (здійснюється передача) — тип каналів;

КОМУ? (спрямоване повідомлення) — властивості аудиторії;

З ЯКИМ ЕФЕКТОМ? — ефективність комунікації.

«Формула» Лассуелла стала як моделлю, що відображає структуру комунікаційного процесу, так і моделлю дослідження цього процесу, його структури та окремих елементів. «Комунікативна формула» Г. Лассуелла є одночасно і моделлю дослідження комунікаційного процесу, і розгорнутим планом комунікативної дії. У цьому її безперечна перевага. Істотною хибою цієї моделі є те, що в її конфігурацію не входить зворотний зв’язок, завдяки якому ми розглядаємо комунікацію як двосторонній процес.

Циркулярна модель комунікації передбачає реакцію ко-муніканта на повідомлення джерела у вигляді зворотного зв’язку. Саме зворотний зв’язок робить комунікацію двостороннім процесом (діалогом), дозволяючи кожній із сторін корегувати свої дії й цілі.

Циркулярна модель комунікації була запропонована в роботах У. Шрамма і Ч. Осгуда. У. Шрамм вважав, що було б дуже значною помилкою розглядати комунікацію як лінійний процес, у якого є початок і кінець. Насправді це процес безкінечний; аби виправити неточність лінійних моделей, необхідно підкреслити циклічний характер комунікації, коли її учасники (джерело й одержувач) періодично міняються ролями. Таким чином, комунікація трактується як двосторонній процес зв’язку, коли і відправник, і одержувач інформації рівною мірою взаємодіють один з одним, обмінюючись повідомленнями. ця модель наочно демонструє, що в процесі обміну повідомленнями «джерело» і «одержувач» по черзі міняються ролями, унаслідок чого комунікація перетворюється на діалог.

Особливу увагу автори моделі звертали на проблему інтерпретації повідомлення. Оскільки кожний учасник комунікації використовує для розшифровки сенсу повідомлення свої критерії, то в комунікаційному процесі виникає «семантичний шум». Мінімізувати його наслідки й зробити комунікацію ефективнішою можна лише за допомогою механізму «зворотного зв’язку».

Комунікативний вплив як результат обміну інформацією можливий лише тоді, коли людина, що направляє інформацію (комунікатор), і людина, що приймає її (реципієнт), мають спільну або схожу систему кодування й декодування. На буденній мові це означає, що «всі повинні говорити однією мовою». В умовах людської комунікації можуть виникати абсолютно специфічні комунікативні бар’єри. Комунікативний бар’єр — абсолютна або відносна перешкода ефективному спілкуванню, причинами якого є мотиваційно-операційні, індивідуально-психологічні, соціально-психологічні особливості тих, хто спілкується. Порушення міжособистісного спілкування — двостороннє ускладнення спілкування й стосунків, психологічна сторона якого обумовлена такими особистими властивостями тих, хто спілкується, як закритість, егоїзм, підозрілість, авторитарність, нещирість. Комунікативні бар’єри з’являються під впливом таких чинників, як відмінність культурно обумовлених норм спілкування за взаємодії представників різних культур, націй; велика різниця у віці, коли кожен співрозмовник є носієм культури, цінностей, ідеалів, норм свого покоління; відсутність зворотного зв’язку в контакті; помилки в розумінні сенсу; неприйняття до уваги підтексту тощо.

Б. Д. Пригін пропонує розрізняти два види соціально-психологічних бар’єрів: внутрішні бар’єри особистості, що пов’язані з такими утвореннями, як норми, установки, цінності, а також з такими особистими особливостями, як ригідність, комфортність, слабовілля тощо; зовнішні бар’єри, причини яких лежать поза особистістю (нерозуміння з боку іншої людини, брак інформації тощо).

Можна говорити про комунікативні бар’єри, що перешкоджають взаємодії й успішному спілкуванню (на стадії здійснення контакту це недостатнє володіння соціальною технікою ведення бесіди, навичками й уміннями); про психологічні бар’єри, що, в першу чергу, перешкоджають взаєморозумінню і потім уже ускладнюють взаємодію (наприклад, забобони, соціальні стереотипи).