Розділ «Частина III. Особистість у діяльності і спілкуванні»

5. Ломов Б. Ф. К проблеме деятельности в психологии // Психологический журнал. — 1981. — т. 2. — № 5. — С. 3—22.

6. Рубинштейн С. Л. Бытие и сознание. Человек и мир. — СПб.: Питер, 2003. — 512 с.

7. Суворова Г. А. Психология деятельности. — М.: ПЕРСЭ, 2003. — 176 с.

8. УзнадзеД. Н. Психология установки. — СПб.: Питер, 2001. — 416 с.

9. Шадриков В. Д. Психологический анализ деятельности как системы // Психологический журнал. — 1980. — Т. 1. — № 3. — С. 33—46.

Додаткова:

1. Абульханова-Славская К. А. Философско-психологическое наследие С. Л. Рубинштейна // Психологический журнал. — 2009. — т. 30. — № 5. — С. 26—45.

2. Бреслав Г. М. Система эмоциональной регуляции деятельности в процессе целеобразования // Психологические механизмы целеобразования / отв. ред. О. К. Тихомиров. — М., 1977. — С. 95—109.

3. Большой психологический словарь / сост. и общ. ред. Б. Мещерякова, В. Зинченко. — СПб.: Прайм—ЕВРОЗНАК, 2003. — 672 с.

4. Василюк Ф. Е. Психология переживания (анализ преодоления критических ситуаций). — М.: Изд-во МГУ, 1984. — 200 с.

5. Конопкин О. А. Психологические механизмы регуляции деятельности. — М.: Наука, 1980. — 256 с.

6. Леонтьев А. Н. Категория деятельности в современной психологии // Вопросы психологии. — 1979. — № 3. — С. 11—15.

7. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологи. — М.: Наука, 1984. — 444 с.

8. Осницкий А. К., Бякова Н. В., Истомина С. В. Развитие саморегуляции на разных этапах профессионального становления // Вопросы психологии. — 2009. — № 1 — С. 3—12.

9. Сергиенко Е. А. Психология субъекта: поиски и решения // Психологический журнал. — 2008. — Т. 29. — № 2. — С. 16—28.

Розділ 9. Спілкування

9.1. Поняття спілкування. Процеси спілкування. Спілкування й діяльність 

Спілкування супроводжує людину протягом усього життя та визначає якість його різних сфер. Поняття «спілкування» є одним з центральних у психологічній науці разом з поняттями «діяльність», «особистість», «стосунки». Під час спілкування відбувається реалізація всієї системи стосунків людини. У спілкуванні здійснюються не лише мі-жособисті стосунки, емоційні прихильності чи неприязнь, але й суспільні, рольові стосунки. Поза спілкуванням неможливе функціонування людського суспільства в цілому. Спілкування — це й спосіб об’єднання індивідів, і спосіб розвитку їх самих.

Б. Ф. Ломов виділив три рівні аналізу процесів спілкування. Перший рівень — макрорівень: спілкування індивіда з іншими людьми розглядається як найважливіша сторона його способу життя. На цьому рівні процес спілкування вивчається в масштабі людського життя й обставин психічного розвитку індивіда. Спілкування тут виступає як складна мережа взаємозв’язків індивіда, що розвивається, з іншими людьми й соціальними групами в процесі його входження в суспільство (соціалізації). На цьому рівні аналізуються вікові особливості спілкування, закономірності освоєння індивідом соціальних норм, а потім їх реалізації в суспільстві.

Другий рівень — середній: спілкування розглядається як сукупність цілеспрямованих контактів або ситуацій поточної взаємодії. Головний акцент у вивченні спілкування на цьому рівні робиться на змістовних компонентах ситуацій спілкування — з приводу «чого» і «з якою метою». Довкола «теми» спілкування розкривається аналіз його динаміки, засобів (вербальні й невербальні) і етапів спілкування, під час яких здійснюється обмін думками, ідеями, переживаннями.