TextBook Основні чотири методи дослідження такого зв’язку:
1. Подразнення, активація (електричним чи хімічним засобом) конкретної ділянки мозку (включно до окремих нейронів) та фіксація при цьому змін у психіці. Така активація ділянок мозку може здійснюватись як за розкритої черепної коробки, наприклад, під час операції, коли хворий, залишаючись при свідомості, може розповідати про свої переживання, так і без її розтину — впливаючи електромагнітними хвилями через черепну коробку. На основі цього методу отримана дуже чітка картина зв’язку окремих ділянок мозку з проявами психіки.
2. Руйнування ділянок мозку (під час видалення пухлини чи в наслідок травм, кульових поранень) та фіксація змін, які відбулись при цьому у психіці: які психічні явища стали неможливими, погіршилися, якісно змінились. Показано, що випадіння (припинення функціонування, зникнення) конкретних ділянок мозку стає приводом цілком певних змін (зазвичай порушенням) тих чи інших психічних явищ.
3. Спостереження та вивчення людей з явними психічними відхиленнями або мозковими порушеннями невідомої локалізації (складання повного переліку збережених психічних функцій та зруйнованих, з деталізацією нюансів їх порушень) з наступним, після смерті, детальним вивченням їх мозку. Отримана цілком закономірна картина зв’язку окремих розладів психіки з ураженням (недорозвитком, ослабленням функціонування) цілком певних ділянок мозку.
4. Вивчення стану мозку (шляхом томографії, електро-енцефалографії) при здійсненні людиною різних видів психічної активності. Наприклад, до голови людини прикріплюють чутливі датчики і просять її згадати щось приємне; потім неприємне; виконати про себе арифметичні дії тощо. При цьому чітко фіксується, які конкретно ділянки мозку активізувались, в якій послідовності, на який час. Як результат встановлюються точні співвідношення між типом та особливостями психічного процесу що протікає та ділянками мозку які у цей час активізуються.
Разом з тим картина зв’язків різних психічних явищ виявилась далеко не примітивно-точечною, за принципом: цей психічний процес пов’язаний з цією ділянкою мозку, а ось цей — з цією. Картина вийшла набагато складнішою та «розмитою». Річ у тім, що в живому мозку всі його ділянки тісно пов’язані одна з одною, між ними немає жорстких непрохідних меж. Тому збудження, що виникло по суті на певній конкретній ділянці, через відсутність меж «запливає» і на сусідні, а інколи навіть і на досить віддалені анатомічно, але тісно пов’язані пучками нервових волокон. І нарешті, мозок кожної людини абсолютно унікальний (як і обличчя, і лінії на долоні, і відбитки пальців), тому подаючи збудження в анатомічно тотожні ділянки мозку, ми в різних людей не досягаємо відповідності з тією чи іншою психічною функцією, бо в силу індивідуальних особливостей мозку в одних цей центр зміщений дещо лівіше, а в інших дещо правіше. Це також призводить до деякої нечіткості результату.
Однак головна причина «розмитості» картини зв’язків психічних явищ з ділянками мозку полягає в тому, що психічні процеси (у більшості випадків) неможливо чітко обмежити, відділити один від одного. Вони принципово неподільні і постійно проникають один у інший. Наприклад, ви запам’ятовуєте текст, поданий вам наочно. Який це психічний процес? Пам’ять? Звичайно! Перш за все! А можливо, мислення (адже ми вникаємо в текст, осмислюємо його зміст)? Безсумнівно! А можливо, зорове сприймання? Так, мабуть, у першу чергу! А можливо, це увага? так, жодних сумнівів! А тепер згадайте будь-який неприємний епізод, який трапився з вами кілька днів тому. Це і пам’ять (відбувається процес пригадування), і негативна емоція (адже ви це робили із зусиллям, долаючи небажання пригадувати). Аналогічно, коли ви мрієте про ваше щасливе майбутнє, то це одночасно і уява, і мотивація, і позитивні емоції. Можна тільки уявити, яка виходить плутанина, якщо при цьому реєструвати активність різних ділянок мозку, адже в кожному випадку активізується велика їх кількість!
Звідси витікає наступна закономірність співвідношення між психічними явищами та ділянками мозку, що при цьому активізуються. З одного боку, кожне психічне явище (за рідкісним винятком) пов’язане не з однією-єдиною ділянкою мозку, а відразу з кількома, причому вони можуть знаходитися не поряд, а бути анатомічно віддаленими, хоч і функціонально пов’язаними. Якщо образно уявити собі активовані ділянки мозку у вигляді яскравого світла, то це буде не світлова точка і навіть не світлова пляма, а «яскраве сузір’я», тобто декілька різних точок та плям, які інколи знаходяться поряд, а інколи і на значній відстані.
А з іншого боку, кожна окрема ділянка мозку (за деякими винятками) забезпечує існування не одного-єдиного психічного явища, а декількох, іноді схожих одне на одного, іноді досить різних. Так, відповідно до вищенаведених прикладів, ділянка мозку, відповідальна за розуміння тексту, активізується при протіканні не тільки мислення, але і згадуванні, і зорового сприймання слів, і слухового сприймання фраз.
Спрощуючи ситуацію, можна сказати так: кожному психічному явищу відповідає своє певне «сузір’я» ділянок мозку, до речі, у різних психічних явищ ці «сузір’я» різні за складом і конфігурацією, але при цьому окремі ділянки («зірочки») можуть входити до складу самих різних «сузір’їв», пов’язаних із різними психічними явищами.
4.2. Загальна характеристика мозку людини
Мозок — це єдина злагоджено працююча система, найскладніша за своєю організацією і функціонуванням. Наведемо деякі відомості про людський мозок. Вага мозку здорової дорослої людини-європейця в середньому дорівнює 1300—1400 г, можливі індивідуальні коливання від 1050 до 1800 г (до речі, вага мозку в жодному разі не пов’язана з розумовими здібностями, так само як і, наприклад, кількість сантиметрів, що складають людський зріст).
У дитини вага мозку суттєво менша: у новонародженої близько 350 г, у 6-місячної — 650 г, у однорічної — 830 г, у трирічної — 1110 г, у 6-річної — 1250 г. Приблизно така ж картина і з об’ємом мозку: в середньому він дорівнює 1200 куб. см (у новонародженої дитини — 330, у 6-місяч-ної — 580, однорічної — 750, трирічної — 960, 6-річної — 1060). З віком, у процесі старіння, і вага, і об’єм мозку дещо зменшуються. так, максимальна середня вага мозку приходиться на період 20—40 років (1380 г), у 50 років його вага вже 1350—1360 г, у 60 років — 1330 г, у 70 років — 1310—1320 г, у 90-річних — 1270 г. При цьому вага мозку у чоловіків дещо вища, ніж у жінок (у віці 20— 40 років: 1450 г — у чоловіків і 1310 г у жінок; у віці 40— 80 років: 1420 г у чоловіків і 1220 г у жінок).
Традиційно в мозку виділяються дві великі ділянки, що відрізняються як анатомічно, так і функціонально: це кора мозку та його підкірка. Оскільки кора відіграє особливо важливу роль у здійсненні вищих психічних функцій людини, наведемо деякі дані про неї. Кора має велику кількість борозен та звивин, за рахунок чого її велика поверхня вдало вкладається в порівняно незначному об’ємі (порівняння: розкладений кусок тканини потребує багато місця, але якщо його зібгати, то він поміститься у невеликому об’ємі). Розмір поверхні кори мозку людини (якщо її «розрівняти») складає у здорової дорослої людини приблизно 1600—1650 см2. Кількість нейронів у корі в цілому — 10—16 млрд, а в кожній маленькій її ділянці об’ємом 0,001 мм3 — від 20 до 120, залежно від того, яка це ділянка. При цьому щодня гине приблизно 20 тисяч нейронів, а в стані стресу, хвороби, вживання алкоголю та інших несприятливих для мозку умов — до 50 тисяч. Чи відновлюються нейрони в мозку — питання спірне, є різні точки зору. Але навіть якщо і відновлюються, то в дуже невеликій кількості.
При цьому мозок, який складає лише приблизно 2% усієї маси тіла (за вагою), примудряється споживати велику кількість крові та принесених до нього кровотоком поживних речовин. До нього подається близько 20% усієї крові, яку прокачує серце. Мозок густо пронизаний сіткою капілярів, яка подає кров на всі його ділянки. Якщо кровопостачання припиняється хоча б на 5—10 хв., то нейрони кори мозку зазнають незворотної руйнації.
Функції ділянок кори та підкірки схематично представимо у вигляді зведеної таблиці.
| Ділянка мозку | Роль у здійсненні психічних процесів (згадані лише основні процеси) | |
| Кора | Потилична | Зорові відчуття та сприймання, зорова пам’ять, уява. |
| Скронева | Слухові відчуття та сприймання; слухова пам’ять; розуміння почутої мови; розуміння музики. | |
| Тім’яна | Шкірно-кінестетичні відчуття та сприймання; дотикова пам’ять; пам’ять на рухи; контроль за виконанням рухів; уявлення схеми власного тіла. | |
| Моторна | Побудова простих та складних довільних рухів; формування і збереження рухових навиків та вмінь. | |
| Лобна | Організація та регулювання всіх більш-менш складних психічних процесів та актів поведінки (тобто тих, що складаються із декількох етапів і розгорнуті в часі, на противагу одноактних і одномо-ментних); довільна увага; воля; вищі людські емоції; гальмування активності. | |
| Тім’яно-скронево-потилична | Синтез зорових, слухових та шкірно-кінестетичних сприймань; образне та логічне мислення; орієнтація у просторі. | |
| Підкірка | Система базальних гангліїв | Побудова екстрених емоційно забарвлених рухів, емоційні експресії. |
| Гіпокамп | Перенесення інформації із короткочасної пам’яті в довготривалу; факт наявності свідомої орієнтації. | |
| Таламус | Регуляція чутливості кори до відчуттів та сприймань; больовий центр. | |
| Гіпоталамус | Найвищий регулятор усіх соматичних процесів; центр голоду і спраги; центр позитивних і негативних емоцій; центр статевої поведінки; центр агресивності; регулятор біоритмів. | |
| Гіпофіз | Регулятор гормональної системи організму. | |
| Середніймозок | Регулятор чутливості кори до відчуттів та сприймань (поряд з таламусом), регулятор м’язового тонусу. | |
| Мозочок | Побудова складних довільних рухів; регулятор м’язового тонусу. | |
| Довгастий мозок | Центр травлення, дихальної, серцево-судинної систем та ряду рухово-соматичних безумовних рефлексів (ковтання, кашлю, чхання). | |
| Середній тадовгастий мозок разом (внутрішня їх частина: ретикулярна формація) | Регулятор енергетики, центр активації всієї кори, регулятор тонусу м’язів; регулятор циклу «сон—неспання» і фаз сну. | |
У наведеній таблиці привертає до себе увагу факт досить чіткого (але не жорсткого) розподілу функцій кори та під-кірки за їхньою роллю в організації психічних процесів функцій кори, це стосується перш за все організації та перебігу пізнавальних процесів: відчуття, сприймання, мислення, уяви, пам’яті; а також загальної організації і регуляції психіки та поведінки в цілому (лобні долі). Функції ж підкірки стосуються перш за все енергетично-потребнісно-емоційно-го потенціалу психіки, а також її тісного зв’язку із соматичними процесами. Така різниця у функціях кори та підкірки добре простежується за всіма їх окремими ділянками.
Разом із тим є і такі психічні явища, які пов’язані з декількома різними ділянками мозку. Наприклад, емоції пов’язані і з лобними долями, і з базальними гангліями, і з гіпоталамусом; пам’ять — і з різними ділянками кори, і з гіпокампом; а в організації руху беруть участь майже всі ділянки мозку.
При цьому особливо підкреслимо таке: сьогодні наука може вказати, як саме з мозком пов’язані ті чи інші окремі психічні явища (відчуття, пам’ять, емоції), однак у мозку не знайдені центри таких більш глобальних проявів психіки, як особистість, свідомість. Вважається, що вони є результатом загальної глобальної, складно інтегрованої роботи всіх ділянок мозку. Втім, особливу роль (хоч і не єдину) тут відіграють лобні долі як універсальний регулятор усієї психіки та поведінки, хоч твердження про те, що центром особистості є лобні долі, досить умовне.
4.3. Поняття про рух та побудову рухів
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Психологія. Підручник» автора Прокопенко Іван на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина I. Психологія як наукова дисципліна“ на сторінці 25. Приємного читання.