Розділ «НАПОЛЕОН»

Гуртом i батька легше бити

Дитячi страхи - цiла країна, дивовижна й химерна. У нiй живе безлiч небачених iстот. Вiдьми, чаклуни, бабаї, домовики, привиди, вовкулаки, iнша чисть i нечисть iз книжних сторiнок, телевiзiйних екранiв, бабусиних казок. Вони сплiтаються з уявою, обростають фантазiями, прокрадаються у найглибшi, найпотаємнiшi схованки дитячої пiдсвiдомостi, а коли приходить час - виринають жахами!

Дiти, так само як i дорослi, бояться самотностi, смертi, болю, тварин, пожеж, вiтру, грози, темряви… Бiльшiсть страхiв, як не дивно, провокують саме дорослi. Ми боїмося i заражаємо власними фобiями тих, кого б мали оберiгати.

Пiзнiй вечiр, минув снiданок, вечiрня казка, слiд готуватися до сну, але мама нервується - тато затримується з роботи, його телефон не вiдповiдає. Мама сама не своя: дратується, пiдвищує голос, забула про цiлунок на нiч, телефонує усiм знайомим, плаче.

- Мамо, що сталося?

- Не знаю, iди спати, - сльози по щоках.

- Мамо, де тато?

- Нумо в лiжко!

- Я боюся! - i знову сльози, але вже дитячi, сльози страху. Це маля ще не раз плакатиме: на «продльонцi», коли його забиратимуть пiзнiше за iнших; вдома, коли залишиться саме; по дорозi зi школи, коли йтиме порожньою вулицею.

Буває, що й свiдомо лякаємо дiтей, таке собi «жахання на користь». «Будеш вередувати - вiддам тебе тому злому дядьковi!» (i мама тицяє у величезного вусаня, якому й на гадку не спаде, що з цього моменту вiн став найбiльшим мороком для малого) або «Не тицяй пальчиком у перехожих - вiдкушу» (бабуся напiвжартома цокає щойно вставленими щелепами, навiть не уявляючи, що саме цей звук переслiдуватиме її онуку в темрявi дитячої спальнi).

Дитячi страхи неможливо рацiоналiзувати, жодне «не може бути» або «цього не iснує«не дiють. У країнi дитячого жаху може трапитися будь-що, все живе за власними законами. Недостатнiсть знань про свiт, нерозумiння його законiв, нестача критичностi мислення робить дитячi страхiття реальнiшими за реальнiсть. Бiльшiсть страхiв уособленi: дiти не просто бояться замкнених примiщень, самотностi, води, темряви, вони бояться того, що за цим ховається, того, що живе в щiлинах зачинених дверей, темних куточках кiмнати, того, що збiгає з водою або приходить, коли ти лишаєшся сам. Такi уособлення можуть нагадувати страшних казкових героїв, прочитаних або побачених проти ночi, сварливу сусiдку, дворового собаку, павучка з-за дивана…

- А хто живе он в тому будиночку за садом? - питає бiляве дiвча, простягаючи руку в сторону стрiхи, що виглядає з-за яблунь.

- Та… баба Яга одна, - кидає бабуся, недобре зиркаючи на сусiдчину хату, - вчора знову посварилися через бадилля на межi.

- Справжня?! - в дитячих очах подив.

- Найсправжнiсiнька, зла i противна!

- I дiтей маленьких їсть?

- Не знаю чи дiтей їсть, а сусiдiв всiх перегризла!

- Як перегризла?

- Отак i перегризла, тiльки впади їй в око, вiдразу гризтиме!