Розділ «МАЛЮНОК СIМ'Ї»

Впертi прагнення дорослих довести кращiсть власної дитини стають нелегким тягарем для неї самої

Чотирикласницю Оленку Войнич привела мама, просила «дати якусь пораду». Її дуже хвилювало те, що в дочки майже немає друзiв i спiлкується вона лише з дорослими. За маминою версiю, Олена занадто розвинена для свого вiку, а тому їй нецiкаво з ровесниками. Проблема бачилась їй у тому, що дитина мусить бути серед однолiткiв, а вирiшення проблеми мама сформулювала приблизно так: «Може, якось пiдтягти iнших дiтей до її рiвня, я маю на увазi найкращих з класу, наприклад, Наталку Лавриненко? Непогана дiвчинка й родина пристойна».

Олена - єдина дитина в сім'ї. Чекали на її появу довго, а тому пестили й плекали як могли. Вихованням здебiльшого займалася бабуся. В садочок дитину не вiддавали - «навiщо зайвi хвороби, та й нормальнi вихователi зараз перевелися». Перед вступом у школу Олена займалася з репетитором «знаючим i дуже авторитетним», а тому на комiсiї показала себе з найкращого боку: читала, писала, декламувала вiршi. В класi спочатку була найкращою. Теперiшнi скарги вчительки на те, що Олена «не працює на повну силу i хапає по верхах», мама класифiкує як «безпiдставне чiпляння». Батькам важливо, щоб дiвчинка «не водилася аби з ким, мала пристойних друзiв». Проблема в тому, що друзiв немає зовсiм. Однокласники не те що цураються, але на днi народження не запрошують, на перервах не спiлкуються й додому Олена йде сама.

Красива доглянута дiвчинка поводилась на консультацiї, немов вередлива принцеса. Стiлець зависокий, тести «якiсь дурнi», i «взагалi що це за питання». Олiвцi її не влаштовували, бо замало кольорiв; малювати за моїм столом вона вiдмовилась тому, що «свiтло падає не з того боку, а це шкiдливо для очей». Дивлячись на маленьку дiвчинку, я бачила перед собою стареньку бабцю, котра все знає i нiчим не задоволена. Навiть мовлення Олени - не дитяче: з дорослими зворотами i не менш дорослими претензiями.

Перша консультацiя не вдалася i, щоб мати матерiал для подальшої розмови, я попросила Олену намалювати вдома свою сiм'ю - власними олiвцями за власним столом - i принести малюнок. Те, що я побачила, психологiчно проаналiзувати було неможливо з кiлькох причин. Дiвчинка стверджувала, що малювала, як я i просила, самостiйно, однак не можна було не помiтити руки дорослого. Замiсть олiвцiв (важливий не лише колiр, а й сила натиску та товщина лiнiй) усi елементи були промальованi фломастерами. Я вирiшила не робити зауважень, тим паче, що критику Олена сприймала неадекватно, а спробувати обговорити малюнок. Найбiльше мене здивувало, що на ньому не було самої авторки. Вiдсутнiсть дитини на малюнку, коли вона зображає сiм'ю, як правило, iнтерпретують як вiдчуття власної зайвостi, непотрiбностi, як наслiдки гiпоопiки (того, що дитиною не займаються, i вона почуває себе iзольованою).

- Олено! - кажу. - Розкажи, кого ти намалювала.

- Хiба не видно? Це бабуся, мама, тато.

- А що вони роблять?

- Чекають мене зi школи. Я зараз прийду i ми будемо вечеряти.

- То тебе немає на малюнку, бо ти ще не прийшла?

- Нi, - зашарiлася Оленка. - Я малюю зазвичай гарно, найкраще в класi, але от себе боюсь зiпсувати.

- Тобi ж хтось допомагав малювати, правда?

- Бабуся, трохи.

- То нехай би й тебе намалювала.

- Та ви що, вона ж не справжнiй художник! Хiба можна…

Розмiри Его цiєї маленької дiвчинки мене вражали ще не раз. Усi однокласники були «дурнi», вони «нiчого не розумiють», «що з них взяти». Вона, звичайно, вiдчувала самотнiсть i страждала вiд цього, але зiзнатися у цьому не могла навiть собi.

Р. S. Коли я вiдмовилася «пiдтягувати iнших дiтей до рiвня Олени», а порадила зупинитися у плеканнi комплексу вищостi, помiчати досягнення iнших дiтей i вчити Олену цiнувати їх, бабуся сказала, що з самого початку пiдозрювала в менi «неквалiфiкованого спецiалiста».

Мама, як це не дивно, пiшла назустрiч, зауваживши, що її виховували так само, i їй так само важко було у спiлкуваннi з iншими людьми. Вона пообiцяла спробувати щось змiнити, принаймнi, запросила однокласникiв дочки до себе додому готувати новорiчнi прикраси на шкiльну ялинку. Приз за кращу прикрасу з маминих рук отримала не Олена. Це настiльки вразило дiвчинку, що вона розплакалася i довго не могла заснути, аж доки не прийшла бабуся й не сказала, що нiхто не любить маленьку принцесу бiльше за неї.