Розділ «ПСИХОЛОГ ЗА ПОКЛИКАННЯМ»

Записки шкільного психолога

Знайти себе в професiї

Менi запропонували роботу викладача психологiї в унiверситетi.

Я була горда, щаслива i водночас розгублена… Дивнi сумнiви затьмарювала радiсть звiстки, суперечливi емоцiї роїлися у душi. З одного боку, полегшення: прощавайте набридлi наради, дурнуватi перевiрки, iстеричнi батьки, товстошкiрi вчителi, вередливi дiти. Одним словом - чужi проблеми, до-по-ба-чен-ня! Мене чекають дорослi люди, якi свiдомо обрали професiю, доброзичливi колеги, найкращий у свiтi шеф!!! (iлюзiї, але хто знав?!). З iншого боку, терзало егоїстичне - на кого я все полишу? Мiй любий кабiнет, ранкове чаювання з Iриною Сергiївною, свiй статус заступника директора з соцiально-психологiчних питань i… звiсно, тих, до кого прикипiла, тих, кому допомогла i не змогла зарадити, тих, хто змусив замислитися над власним призначенням i зневiритись у професiї!

Отже, хто вони, психологи пiсля мене? Як працюють, чим живуть, чи дбають про кабiнет? Чи кращi за мене? Ось воно, найболючiше питання!

Розумiння втрати росло на новiй посадi день за днем! У школi я була єдиним i кращим психологом. I неважливо, що з цього є причиною, а що наслiдком. В унiверситетi я стала однiєю з багатьох, звичайною викладачкою звичайної кафедри. Авжеж, рiзниця вiдчутна. Спочатку тижня не минало, щоб я не бiгла до школи зализувати рани. Далi приходила кожного мiсяця, потiм у свята, зараз майже не заглядаю - загоїлося. Кожен наступний психолог сприймався простiше, вiдчуття конкуренцiї турбувало щораз менше, доки не зникло зовсiм. Одначе серед тих, хто пiсля мене, є одна людина, враження про яку я так i не склала, людина-загадка.

У школi працює новий психолог, директорка не натiшиться: «Працьовита, толерантна, фахiвець!» У мене на душi кiшки шкребуть: «Невже краща за мене?»

- Iро, - питаю свою стару товаришку, - невже справдi такий генiальний психолог? Менi Iнга Iванiвна у всi вуха натуркотiла: «I те зробила, й те змогла». Хто це взагалi?

- Не нервуйся ти так, справдi психолог хороший. Я нею задоволена, мої малi також. Все, що не попросиш, зробить. Себе пригадай. «Це не етично, те не професiйно». Вiд Iрини такого нiколи не почуєш. Тестувати - так тестувати, консультувати - так консультувати…

- Але ж…

- Не знаю, що за «але»… ти не подумай, я не кажу, що вона краща, проте психолог хороший. Працює з ранку до вечора, без жодних «вiльних четвергiв», навiть у суботу виходить, та й всi канiкули просидiла в школi. Словом - фанат своєї справи!

- Хочеш сказати - не те, що я?!

- Не хочу! Ти ж студенткою була, а вона вже закiнчила, на навчання не вiдривається.

- Та хто ж вона?

- До речi, ти її маєш знати, вона вчителькою початкових класiв була, пiд скорочення потрапила, а тут з'ясувалося, що за другою спецiальнiстю - психолог. От i працює, вже другий рiк пiшов. Iрина Липко. Пам'ятаєш?

Збентежена й розлючена неприхованою похвалою на користь нового психолога, вирiшила - зайду, познайомлюсь, подивимось, що там за психолог! Хто така Iрина Липко я не пам'ятала, хоч убий. По дорозi силилася пригадати.

«Липко, Липко, хто ж це? Усiх, хто випускав класи, пам'ятаю, там такої не було. Серед тих, хто брав першачкiв, теж. Значить, другi-третi? Хто ж з них? Пригадую, була одна вагiтна вчителька, може, вийшла з декрету? Приємна, спокiйна, з дуже тихим голосом, але непримiтна, нiколи не зверталася. Ще одна заслужена. Нi, її б не скоротили. Хтось iз молодих, та й Iнга Iванiвна дiвчинкою кличе. Напевно, молода. Може? Та навряд чи. Цю дiти ненавидiли. Кричала, в туалет на уроках забороняла виходити, одне хлоп'я навiть впiсялося кiлька разiв, якось на п'ятихвилинку мати прибiгла, ледве вiдтягнули вiд цiєї горе-вчительки. Нiби й розумна, активна, але з дiтьми не ладналося - як не один скандал, то iнший».

Ось вони, дверi кабiнету психолога. Притишую крики, роблю глибокий вдих. По шкiрi - мурашва. Хто ж вона? Затримую руку… Стукаю. Чую: «Заходьте». Вiдчиняю дверi - в кабiнетi порожньо. Голос iз-за шафи: «Я зараз, хвилиночку зачекайте». З цiєю шафою я вже знайома, вони (психологи та соцiальнi педагоги) там чай п'ють, дiтей консультують i, припускаю, вiд вiдвiдувачiв ховаються. Через хвилиночку показалася симпатична привiтна дiвчина. Майнуло: «Не пам'ятаю такої».

- Доброго дня, зайшла привiтатися, я колишнiй психолог.

- Я пам'ятаю вас, Вiкторiє Валерiївно! Добре пам'ятаю. Правда, з моїм класом ви майже не працювали, лише iнтелект якось вимiрювали. 2-Б, 23 аудиторiя, пригадуєте?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Записки шкільного психолога» автора Горбунова Вікторія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ПСИХОЛОГ ЗА ПОКЛИКАННЯМ“ на сторінці 1. Приємного читання.