I на найкращого вчителя знайдеться своя «катастрофа»
Початок листопада. Моя адаптацiя до школи йде повiльно, але бiльш-менш успiшно. Вже iдентифiкую себе з посадою, зi мною вiтаються вчителi, пiзнають у коридорах дiти. Останнi бiгають до мене в кабiнет прогулювати набридлi уроки i жалiтися на вчителiв. Оце вона i є - довiра!
На роботу люблю ходити - обов'язково йду пiшки. Ранiшнє сонечко пуляє промiнцями крiзь вiї. Прохолодно i сонячно. Думаю про те, хто сьогоднi прийде на консультацiю, що робитиму. Не встигаю увiйти на подвiр'я школи - здалека бачу й чую Ольгу Вiкторiвну.
- Психолог! - кричить, - я зараз до вас зайду, приведу одного! Ви ж психолог - може, зробите щось із цим жахом!
Що i з ким маю зробити - не второпала. Звiдки жах, теж не зрозумiла. Ольга Вiкторiвна щойно взяла перший клас. Дiти як дiти. Я намагалася з ними працювати, проводити уроки розвитку з цiлим класом - нiчого не вийшло. Розбiгаються в усi боки, як мурахи, пищать, задають купу питань, висять на рукавах, - аж голова паморочиться. Почала збирати невеличкi групки (по 5-10 вередунiв) - нормально, вже й лад можна навести. Ольга Вiкторiвна завжди вражала мене своїм органiзаторським вмiнням. Дiти слухаються її з першого слова, з першого погляду, i кiлькiсть учнiв не має значення.
Спостерiгаючи за нею, я вiдчувала себе в казках Кiплiнга. Цiлий клас метушливих пташенят завмирав перед гiпнотичним поглядом грацiйної Нагайни. Слово - i в повiтрi висить тиша, рух - i дитячi погляди звертаються в потрiбному напрямку, ще рух - шарудять аркушi абетки - клас вчиться. Цiкаво, що сталося, що нажахало всесильну володарку класу?
А стався звичайний бунт. У класi з'явився такий собi Рiкi-Тiкi-Тавi! Маленький герой-одинак, що вирiшив повстати проти численних правил i заборон класного життя.
Iван Голенко потрапив у клас Ольги Вiкторiвни випадково. Запитаєте, як це? Поясню. Спочатку невелика преамбула. Ольга Вiкторiвна у школi та за її межами користується великого повагою i авторитетом. Щоб влаштувати власне дитя до неї у клас, батьки домовляються заздалегiдь i навiть погоджуються вiддати дитину до навчання на рiк ранiше або пiзнiше, аби лишень до омрiяної вчительки. Чим вона їх так приваблює, для мене й досi секрет. Може, i справдi щось гiпнотичне. Так от, Iванчина мама принесла документи в останнi днi прийому, коли класи були вже сформованi i, за iронiєю долi, малий бешкетник втрапив до класу вчительки, про авторитет i найкращiсть якої вiн анiчогiсiнько не знав.
Ольга Вiкторiвна з'явилася в моєму кабiнетi, ледве я встигла сховати у шафу куртку та зачесати волосся.
- Ось, це вiн, це просто жах, це ж не дитина, це катастрофа! - кричала авторитетна вчителька, тягнучи за червоне вухо перелякану «катастрофу».
Перш за все я спробувала вiдiрвати хлопчика вiн чiпкого захвату побiлiлих пальцiв. Пiсля кiлькох спроб - вдалося. Iванко дивився на нас як на схиблених i, гадаю, хлопець мав рацiю. Усвiдомивши весь абсурд ситуацiї, Ольга Вiкторiвна дозволила йому пiти в клас, де вiн мав «сiсти за парту, нi з ким не розмовляти i чекати, доки вона не прийде». Наперед сумнiваючись в тому, що цей «просто жах» виконає iнструкцiї, я мовчки провела хлопчика до класу - просто не знала, що сказати. Iванко заговорив першим.
- Ти ж психолог? Ти приходила до нас, гралася.
- Так, - кажу.
- Забери мене з урокiв, пограймося, я тобi загадки позагадую.
Так ми i домовились. Я подумала, що i Ольга Вiкторiвна буде вдячна, якщо я заберу хлопчика на деякий час.
Повернувшись до кабiнету, я почула iсторiю стосункiв мiж «найкращим вчителем» i «катастрофою». Жодні спроби вплинути на Iванка не мали успіху. Вiн робив що i коли заманеться. Мiг витягти бутерброд посеред уроку, почати наспiвувати собi пiд нiс, встати i вийти в туалет або сказати: «Ви це вже розповiдали i менi не цiкаво». Великих зусиль коштувало Ользi Вiкторiвнi навчити його звертатися до неї на «Ви» та по iменi i по батьковi. Ще одна проблема - Iванчина мама, яка теж нiяк не могла зрозумiти нi вимог вчительки, нi її праведного гнiву. Вона обстоювала думку про те, що дитину не можна нi до чого примушувати, а тим паче терпiти голод або контролювати iншi нагальнi потреби.
Конфлiкт, що загрожував крахом вчительського авторитету, досяг точки кипiння сьогоднi зранку. Справа в тому, що вчора пiсля урокiв Ольга Вiкторiвна написала на дошцi слова, які, на її думку, мали присоромити i Iванка, i його маму: «Шановнi батьки, звернiть увагу на поведiнку Iвана Голенка. Учень першого класу не може так поводитись. Це - ганьба». Вчителька розраховувала, що батьки, забираючи дiтей зi школи й ознайомившись iз написом, забезпечать «народний осуд». Але ситуацiя вийшла з-пiд контролю. Зайшовши вранцi у клас, Ольга Вiкторiвна побачила на дошцi iнший напис. Незугарним дитячим почерком без жодної помилки там були старанно прописанi (правильнiше сказати, виправленi в необхiдних мiсцях) такi слова: «Шановнi дiти, звернiть увагу на поведiнку Ольги Вiкторiвни. Вчителька не може так поводитись. Це - ганьба».
Р. S. Я забрала Iванка з урокiв того дня i ми довго спiлкувалися, гралися i навiть пройшли кiлька тестiв. Згодом я розмовляла з його мамою. З'ясувалося, що Iванко - хлопчик розвинений iнтелектуально, його показники вищi за середнi, єдина проблема - розлади довiльної регуляцiї. Проблеми самоконтролю пов'язанi зi станом здоров'я - вегето-судинна дистонiя, частi застуди, розлади травлення.
ДЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ СНIГ…
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Записки шкільного психолога» автора Горбунова Вікторія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЗВЕРНIТЬ УВАГУ НА ПОВЕДIНКУ…“ на сторінці 1. Приємного читання.