Розділ «УМОВНИЙ РЕФЛЕКС»

Записки шкільного психолога

Найбiльшi проблеми - вiд добрих намiрiв

Коли я розповiдаю студентам про свої поневiряння шкiльним психологом, вони завжди запитують: чому я покинула цю роботу? Причин багато, ключова - неможливiсть допомогти дiтям реально. Справа в тому, що без спiвпрацi з батьками або хоча б без їхнього невтручання, усi зусилля шкiльного психолога зводяться нанiвець.

Прагнеш пiдняти дитячу самооцiнку, нарештi досягаєш результату - твiй маленький «клiєнт» починає вiрити у власнi сили, у те, що може досягти успiху. I тут батьки за першу ж невдачу: «Хiба можна бути таким дурнем? Я тебе що, головою вдарила коли народжувала? Турок! Дурний, аж свiтишся»…

Боїться дитина темряви. Мало що за нею ввижається: Бабай або iнше страховисько. Тут i дорослому страшно iнколи ногу з-пiд ковдри висунути - раптом щось вкусить? Причини страхiв рiзнi, i це важливо, хоча й не так принципово. Головне - толерантне ставлення. Аж нiяк не можна дiтей соромити або залякувати. Консультую батькiв, раджу: «Залишайте маленький свiтильник бiля лiжечка, не зачиняйте дверi в кiмнату, не влаштовуйте багатих вечерь перед сном, читайте добрi казки…» У вiдповiдь чую: «Я теж боявся темряви i якби зi мною панькались, що б з мене вийшло?» Питання резонне. I що ж вийшло? Черствий, садистичний батько, не здатний пригорнути дитину, заспокоїти, розвiяти страхи.

Найяскравiший випадок - iсторiя маленького Вадика, першачка. До мене звернулася його вчителька. Пiдшукуючи слова, пояснила: «У Вадика… як би це сказати… умовний рефлекс на крик. Гарне дитя, старанне, але нiчого не робить доти, доки голосу не пiдвищиш. Сидить у вiкно дивиться, папiрцi якiсь розмальовує. Просиш - жодної реакцiї. Раз не витримала, ногою тупнула, розкричалася - почав працювати. Зараз самiй страшно. Що з дитиною?» Ледве заспокоїла. Попросила привести Вадика.

Заходить. Дивиться кудись крiзь мене величезними, без жодного натяку на якiсь емоцiї очима, - порожнiми, аж моторошно. Запрошую сiсти за стiл. Пропоную листочок паперу.

- Вадику, - кажу, - давай намалюємо твою сiм'ю. З ким ти живеш?

- …М-м-м… ну, з котом.

- А ще з ким?

- Бабуся iнодi приїжджає.

- А мама, тато?

- …Ну так, i вони.

- Може ще хтось? Намалюй кого хочеш. Я тобi не заважатиму.

Вiдхожу убiк, спостерiгаю. Раптом випускаю з рук олiвець, випадково. Вiд реакцiї Вадима в мене ледве серце не стало. Вiн пiдстрибнув, перекинув стiлець, впав, розгубив олiвцi, забився в куток бiля вiкна i закрив долонями очi.

- Вибач. Це я винна. Впустила олiвець, - намагаюся пiдiйти, обiйняти, заспокоїти.

- Не я?

- Нi, звичайно. Це я впустила олiвець i вiн голосно впав.

- А я впустив iншi…

- Ну то й що? Давай разом збирати. Зберемо, будемо малювати. Гаразд? - Будемо малювати, - луною повторює хлопчик.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Записки шкільного психолога» автора Горбунова Вікторія на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „УМОВНИЙ РЕФЛЕКС“ на сторінці 1. Приємного читання.