Як уже зазначалось, важливою умовою дійсності правочину, в тому числі й електронного, є його форма. Стаття 205 ЦК України передбачає наступні форми укладення правочинів: усну, письмову (просту або кваліфіковану), шляхом вчинення конклюдентних дій, шляхом мовчання (бездіяльності).
У літературі наведено різні підходи щодо класифікації форм правочинів. Водночас ми поділяємо позицію щодо поділу форм правочину на усну (вербальну, конклюдентні дії та мовчання) та письмову (проста та кваліфікована) [259, с. 94–95]. При цьому усний правочин є волевиявленням сторін, при якому це волевиявлення сприймається, як правило, безпосередньо, наприклад, переговори під час зустрічі або по телефону. Що стосується письмової форми, то, як слушно зазначає Μ.І. Брагінський, "можливість укладення правочину в письмовій формі обмежена за ознакою його суб'єктного складу і суми, що становить його предмет" [81, с. 342]. Зі ст. 208 ЦК України випливає недопустимість укладення в усній формі насамперед правочинів між юридичними особами, а також між фізичною та юридичною особою. У письмовій формі укладаються правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
ЦК України надає можливість усного укладення двох видів правочинів. Так, у ст. 206 передбачається, що правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону. Усно також можуть укладатися правочини, які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Виконання правочинів, здійснених в усній формі, може супроводжуватися видачею документів, що підтверджують їх виконання (наприклад, товарних чеків). У такому випадку, як зазначає Є. О. Суханов, "усної форми достатньо, оскільки виконання правочинів у процесі їх укладення означає припинення їх дії з цього моменту" [95, с. 451].
Що ж стосується електронного правочину, то, на нашу думку, він може бути укладений як в усній, так і в письмовій формі.
Близькою до висловленої є і позиція, викладена в міжнародних актах. Так, на підставі аналізу ст.ст. 8 і 9 Конвенції ООН про використання електронних повідомлень в міжнародних договорах, можна виділити наступні форми електронного правочину:
• непідписане електронне повідомлення, в якому інформація не може бути доступна для подальшого використання (аналог усної форми правочину);
• непідписане електронне повідомлення, в якому інформація може бути доступна для подальшого використання;
• електронне повідомлення, підписане таким чином, що можна достовірно встановити, що повідомлення виходить від другої сторони (аналог простої письмової форми у вітчизняному законодавстві) [139].
Розглядаючи питання можливості укладення договорів в усній формі, слід зауважити, що сама усна форма для електронного правочину можлива шляхом укладення правочину через мережу Інтернет шляхом спілкування контрагентів за допомогою веб-камер або спеціальних комп'ютерних програм, що дають можливість спілкуватися через мережу з допомогою голосу чи в інший спосіб, оминаючи використання знаків письма. Наприклад, як справедливо стверджують С. Ковальов і А. Сергеев [135], усний правочин може бути укладений в електронному вигляді, якщо всі його суттєві умови були обумовлені на словах (під час особистої зустрічі, по телефону або з використанням інших видів зв'язку). Такої ж позиції дотримується С. В. Малахов, вважаючи, що: "... Сучасні комп'ютерні технології, які використовуються в Інтернеті, дають змогу різним його користувачам вербально спілкуватися між собою, допускаючи навіть можливість наявності при цьому між ними зорового контакту" [151, с. 71].
Правочин, для якого законом не встановлено обов'язкову письмову форму, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п. 2 ст. 205 ЦК України). Такі дії називаються конклюдентними. У повсякденному житті конклюдентні дії часто застосовуються громадянами як форма правочину (наприклад, продаж товарів з використанням автоматів обміну валюти в банкомат!, видача грошей банкоматом, купівля товарів з допомогою автоматів тощо). У процесі вчинення вказаних правочинів конклюдентні дії особи приводять до активації механічних приладів як із програмним управлінням, так і без нього, в результаті роботи яких особа вчиняє правочин і стає його учасником. Таким чином, електронні правочини можуть вчинятися шляхом конклюдентних дій.
У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (п. З ст. 205 ЦК України). Мовчання може мати правостворюючу силу, якщо законом або угодою сторін йому надається така властивість. Тільки в таких випадках мовчання свідчить про вираження волі суб'єкта породжувати правові наслідки. Так, якщо абонент, підключений до мережі Інтернет, продовжує користуватися даною мережею після спливу строку договору за відсутності заперечень з боку оператора, договір вважається відновленим на тих же умовах на невизначений строк. Даний приклад є цікавим ще й тому, що воля оператора на продовження відносин надання послуг виражається мовчанням, а воля абонента на це – шляхом вчинення конклюдентних дій (продовженням користування мережею Інтернет).
ЦК України, інші закони та правові акти детально регламентують, які правочини повинні вчинятися в письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (п. 2 ст. 207 ЦК України). Письмова форма дає можливість найбільш адекватно, документально закріпити волю суб'єктів і одночасно забезпечити докази дійсної спрямованості їх намірів [95, с. 463]. За домовленістю суб'єктів можна втілити в письмову форму будь- який правочин, хоча згідно із законом така форма для нього є необов'язковою.
Як справедливо зазначає В.С. Мельников, "будучи більш складною порівняно з усною, письмова форма правочину має низку переваг: а) привчає учасників цивільного обігу до порядку, точного вираження своєї волі; б) краще за усну сприяє з'ясуванню реального змісту правочину; в) найбільш точно закріплює зміст правочину в часі; г) надає можливість ознайомитись з умовами правочину безпосередньо на підставі тексту і переконатися в його укладенні; г) дає змогу перевірити оригінальність документа і полегшує здійснення контролю за законністю правочину; д) дає можливість мати декілька ідентичних екземплярів документа, в якому втілений правочин" [157, с. 28].
Правочин у письмовій формі може бути укладений наступними способами: 1) шляхом складання одного документа, підписаного сторонами; 2) шляхом обміну документами з допомогою поштового, телеграфного, телетайпного, телефонного, електронного та іншого зв'язку, що дає змогу точно встановити, що документ виходить від сторони в договорі.
Перелік технічних засобів, що використовуються під час укладення договору, складений з урахуванням розвитку сучасних способів передачі даних і включає обмін документами, виготовленими і підписаними з допомогою електронно-обчислювальної техніки. Оскільки більшість правочинів укладається між юридичними особами і, як правило, не виконується в момент їх здійснення, очевидно, що з метою визнання законними правочинів, які укладаються, наприклад, в мережі Інтернет, необхідною є відповідність між простою письмовою і електронною формами укладення правочину [146, с. 48–49].
Також варто зауважити, що коли йдеться про письмову форму укладення електронного правочину, то ми повинні усвідомлювати, що його особливістю буде те, що волевиявлення, яке становить зміст такого правочину, буде зафіксоване в певній системі писемних знаків та становитиме поняття електронного документу. Як зазначається в літературі, електронний документ – електронне повідомлення, стосовно якого існує визнана учасниками електронного документообігу, затверджена компетентним органом або встановлена законом процедура, що дає змогу однозначно перетворити його в документ традиційного режиму [163, с. 115].
Так, традиційне визначення поняття "документ" (від лат. documentum – доказ) пов'язане з письмовою формою збереження інформації на матеріальному носії [229, с. 407]. Як зауважує С.І. Семілєтов, документ є письмовим актом – результатом вольових дій людини, в якому міститься виділена за метою і призначенням інформація з реквізитами про події, стани, факти, зафіксована на матеріальному носії в певній організаційній формі, що дає людині можливість його однозначно сприймати та ідентифікувати безпосередньо або з допомогою інструментально-технічних або програмно-апаратних засобів [224].
Справді, в традиційних паперових документах реквізити й зміст нерозривно пов'язані з матеріальним носієм документа. Матеріальний носій із зафіксованою інформацією, що може бути безпосередньо сприйнятою, виділяє документ як відокремлений цілісний матеріальний об'єкт, який приймається, сприймається та використовується у правовідносинах та діловому обігу. Особливість електронних документів у тому, що в них кожна із цих складових є відносно самостійною. Це зумовлено особливостями їх виготовлення, обробки, збереження й передачі. Фізично електронний документ не має матеріальної основи, доступної для безпосереднього сприйняття людиною. Зазначена особливість і визначає специфіку правового статусу електронних документів.
Документ, виходячи з аналізу правової літератури [224, с. 92; 118; 84, с. 43; 137; 220], має низку ознак:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Електронний правочин у цивільному праві України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Електронний правочин та електронна форма правочину“ на сторінці 1. Приємного читання.
