Вчинення електронного правочину зі споживачем

Електронний правочин у цивільному праві України

За даними європейських аналітиків електронна комерція є однією з найважливіших сфер захисту прав споживачів, що передбачає особливу увагу з боку ЄС [21].

Із розвитком засобів зв'язку (відеотелефон, телебачення, електронна пошта, Інтернет тощо) на ринку, у тому числі українському, з'явилося багато раніше невідомих засобів просування і продажу товарів, робіт (послуг), таких, як, наприклад, продаж через телемагазини, Інтернет і відеотелефон. Активний розвиток електронної комерції, що для вітчизняного права є новою сферою суспільних відносин, зумовлює необхідність визначення норм поведінки, тобто особливих правових норм, що регулюють і закріплюють права, обов'язки, гарантії та відповідальність учасників цих відносин. Такий порядок необхідний усім учасникам відносин: підприємцям – для вигідного здійснення операцій, споживачам – для захисту їх законних прав [70, с. 193].

За останні роки збільшилась кількість договорів, що укладаються зі споживачами поза місцями звичайного ведення торгівлі (вдома, в офісі, на вулиці тощо), – так звані прямі продажі.

В Україні, на відміну від країн Європейського Союзу, норми, які спеціально регулюють сферу дистанційних і прямих продажів, з'явилися тільки з 1 грудня 2005 року в Законі України "Про захист прав споживачів" [204]. До цього часу відсутність цих норм призводила до збільшення випадків несумлінних організацій, що діють у цій сфері, а також збільшення числа шахрайства та обману споживачів. Тим самим завдається збиток не тільки споживачам, а й організаціям, що прагнуть діяти сумлінно.

Відповідно до змін у Законі України "Про захист прав споживачів" його було доповнено такими поняттями, як "договір, укладений на відстані" та "договір, укладений поза торговельними або офісними приміщеннями".

Так, договір, укладений на відстані – це договір, укладений продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв'язку.

Договір, укладений поза торговельними або офісними приміщеннями – це договір, укладений із споживачем особисто в місці, яке не є торговельним або офісним приміщенням продавця. Він здійснюється за допомогою електронного повідомлення – інформації, що надається споживачеві через телекомунікаційні мережі, яка може бути у будь-який спосіб відтворена або збережена споживачем в електронному вигляді.

Засоби дистанційного зв'язку – телекомунікаційні мережі, поштовий зв'язок, телебачення, інформаційні мережі, зокрема Інтернет, які можуть використовуватися для укладення договорів на відстані [202].

На думку О. Ю. Черняк, ключовим у понятті електронної комерції є використання у цьому виді діяльності засобів дистанційного зв'язку, тому ми можемо назвати купівлю-продаж на відстані одним із видів електронної комерції. А купівля-продаж поза торговельними або офісними приміщеннями до даного виду діяльності не належить, оскільки договір, укладений поза торговельними або офісними приміщеннями, – договір, укладений із споживачем особисто в місці, яке відрізняється від торговельних або офісних приміщень продавця [263, с. 136].

Використання такого способу реалізації продукції має власну специфіку: по-перше, щодо нього встановлюються спеціальні умови вчинення, а по-друге, він не звільняється від основних вимог законодавства, що застосовуються до продажу товарів, надання послуг тощо. Укладаючи договір на відстані, відповідно до ст. 13 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач має право: на отримання інформації перед укладенням договору на відстані; на поставку продукції протягом прийнятного строку, але не пізніше тридцяти днів з моменту одержання згоди споживача на укладення договору; на розірвання договору протягом 14 днів з моменту підтвердження інформації, або з моменту одержання товару чи першої поставки товару, або з моменту укладення договору.

Перед укладенням договорів на відстані продавець (виконавець) повинен надати споживачеві інформацію про: 1) найменування продавця (виконавця), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії; 2) основні характеристики продукції; 3) ціну, включаючи плату за доставку, та умови оплати; 4) гарантійні зобов'язання та інші послуги, пов'язані з утриманням чи ремонтом продукції; 5) інші умови поставки або виконання договору; 6) мінімальну тривалість договору, якщо він передбачає періодичні поставки продукції або послуг; 7) вартість телекомунікаційних послуг, якщо вона відрізняється від граничного тарифу; 8) період прийняття пропозицій; 9) порядок розірвання договору.

Факт надання такої інформації повинен бути підтверджений письмово або за допомогою електронного повідомлення. Інформація, підтверджена у такий спосіб, не може бути змінена продавцем (виконавцем) в односторонньому порядку. Підтвердження інформації не вимагається, якщо послуга надається засобами дистанційного зв'язку і оплачується через оператора телекомунікаційних послуг.

Необхідно з цього питання зазначити думку Європейського Суду Справедливості, викладену у справі С-49-11 від 5 липня 2012 року [8], де зазначено про форму підтвердження інформації про продукцію. Зокрема, Судом доведено, що така форма не може бути у вигляді гіперпосилання, оскільки таке повідомлення не належить ні продавцю (виробнику, виконавцю), ні споживачу, а повинна бути розміщена на паперовому носії, флешці, CD-ROM, DVD-дисках, картах пам'яті або жорстких дисках комп'ютерів, а також електронній пошті.

Як ми уже зазначали вище, підтвердження надання зазначеної вище інформації за допомогою електронного повідомлення має певні труднощі процесуального доведення факту такого повідомлення, зокрема відповідно до п. 46 Постанови Пленуму ВГСУ від 17 жовтня 2012 року № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності" [187] роздруківки Інтернет-сторінок (веб-сторінок) самі по собі не можуть бути доказом у справі. Але якщо відповідні документи видані або засвідчені закладом або спеціально уповноваженою особою в межах їх компетенції за встановленою формою і скріплені офіційною печаткою на території однієї з держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав, то згідно зі ст. 6 Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, від 20 березня 1992 року [252] вони мають на території України доказову силу офіційних документів [226].

Тому, на нашу думку, доцільно як для захисту прав споживача, так і виробника, продавця (виконавця робіт, надавач послуг) разом із продукцією передавати покупцю для підписання розписку про отримання інформації, передбаченої Законом України "Про захист прав споживачів", при цьому в розписці повинна бути сама інформацію про продукцію, а не посилання на чинне законодавство у сфері захисту прав споживачів.

У разі ненадання такої інформації суб'єкт господарювання несе відповідальність згідно із ст.ст. 15 і 23 Закону "Про захист прав споживачів".

Так, відповідно до ст. 15 зазначеного Закону в разі, коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про продукцію та про виробника (виконавця, продавця) спричинило придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей, – споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків; а відповідно до ст. 23 вказаного Закону відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію є підставою для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги. але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, – у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Важливо зважати й на той факт, що при вирішенні спорів щодо ненадання інформації законодавство про захист прав споживачів під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, встановлює презумпцію, відповідно до якої у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває [226].

Разом із тим, Директивою 97/7 передбачено випадки, коли не поширюються норми щодо надання попередньої інформації про продукцію, про порядок розірвання дистанційного контракту: контрактів про постачання харчових продуктів, напоїв чи інших товарів щоденного споживання, які постачаються до місця проживання чи роботи споживача постійним торговим агентом, – контрактів про забезпечення житла, транспорту, постачання продуктів або надання послуг дозвілля, де постачальник бере на себе зобов'язання після укладення контракту забезпечити усі ці послуги у визначений день або протягом визначеного періоду часу; як виняток, у випадку дозвільних подій, що проводяться на відкритому повітрі, постачальник може залишити за собою право не застосовувати статтю 7 (2) в особливих обставинах.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Електронний правочин у цивільному праві України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вчинення електронного правочину зі споживачем“ на сторінці 1. Приємного читання.