• зміст правочину викладається за допомогою писемності, загальновідомих умовних знаків, які розташовуються у певному порядку, та фіксується в одному або кількох документах (листах, телеграмах), якими обмінялися сторони;
• матеріальним носієм закріплення даного документа є будь-який предмет незалежно від його форми, розміру, цілей, для яких він призначається, матеріалу, з якого він виготовляється;
• воля сторін може бути виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку;
• правочин має бути підписаний його стороною (сторонами) [98].
Розглянемо відповідність електронних правочинів зазначеним критеріям. Текст електронних правочинів також може викладатися за допомогою писемності, загальновідомих умовних знаків, які розташовуються у певному порядку, змістом яких буде волевиявлення особи, спрямоване на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Даний текст може мати всі реквізити документа. Передається вказаний текст правочину за допомогою електронного зв'язку. Підписуватися може за допомогою електронного підпису, який ідентифікує певну особу і захищає документ від підробки.
Єдиною відмінністю електронного правочину є те, що він фіксується на віртуальному папері, а не на виробленому із переробленої деревини. Як зазначає А. Чучковська, еволюція носія письмової форми не призводить до виникнення нової форми поряд із письмовою. На її думку, яку ми цілком поділяємо, використання як матеріального носія письмової форми каменю, пергаменту, паперу не створювало кам'яної, пергаментної чи паперової форми. Існувала одна й та сама форма – письмова. При цьому акцент робиться не на носії форми, а на способі її закріплення – письмово за допомогою умовних знаків, які розташовуються у певному порядку [269].
Професор І.В. Спасибо-Фатєєва зазначає, що віднесення правочинів, вчинених за допомогою електронних засобів зв'язку, до письмових слід розуміти як подання інформації (змісту правочину) на інших носіях, аніж папір, однак із фіксацією волі (думки, намірів) сторін через логічно упорядковані знаки. Матеріальним носієм, на її думку, буде комп'ютерний диск, з якого зчитується відповідна інформація через її сприйняття на моніторі або після роздрукування на папері. Тому електронно-цифрова форма є різновидом письмової форми з урахуванням специфіки мережі Інтернет [233, с. 32].
Цікавим прикладом підходу до вирішення зазначеної проблеми є німецьке законодавство. Так, німецький законодавець практично миттєво відреагував на новий спосіб вчинення правочинів шляхом прийняття низки нових правових актів. Відтак, було не лише прийнято Закон "Про регулювання рамкових умов для інформаційних та комунікаційних послуг" від 22 липня 1997 року, а й 13 липня 2001 року схвалено окремий закон, підготовлений Федеральним міністерством юстиції, що охоплює проблематику форми правочинів [22], і передбачає зміни до багатьох правових актів щодо форми правочину. Так, було внесено зміни до близько ЗО правових актів та Німецького цивільного уложення 1986 року (BGB). Закон ввів до німецької правової системи окрему (нову) електронну форму. Відповідно до концепції, запропонованої німецькими цивілістами, письмову форму та електронну форму слід трактувати як дві окремих форми, незважаючи на те, що волевиявлення як у письмовій формі (традиційній), так й в електронній, як правило, призводить до аналогічних правових наслідків. У процесі роботи над проектами законів щодо електронної форми та електронного підпису серед науковців широко дискутувалася проблематика електронної форми. Було вирішено, що з метою належної імплементації Директиви 1999/93/ЄС "Про систему електронних підписів, що застосовується в межах Співтовариства" [15] допускаються три підходи:
• 1) одна форма та два способи її вчинення. Відповідно до цієї концепції в німецькому праві повинна існувати лише письмова форма (і відсутня електронна). Водночас така письмова форма мала б два прояви – власноручне підписання документа, що становить волевиявлення, та шляхом підписання електронного документа удосконаленим електронним підписом;
• 2) виокремити електронну форму та в передбачених законодавством випадках дозволити вчинення правочину в електронній формі з наслідками, аналогічними письмовій формі. Недоліком цієї концепції була надмірна казуїстичність та необхідність внесення змін до величезної кількості правових актів;
• 3) виокремлення електронної форми та загальне прирівнювання за правовими наслідками та юридичною силою електронного волевиявлення до традиційного, вчиненого в письмовій формі, якщо інше не випливає із закону. Аргументом на підтримку цієї концепції було те, що навіть удосконалений електронний підпис не відповідає всім функціям, які виконує власноручний [46].
Так, найбільш обгрунтованою, на думку німецького законодавця, виявилася третя концепція, яка й лягла в основу Gesetzzur Anpassung der Formvorschriften.
Відповідно до § 126а BGB "Електронна форма": 1) якщо передбачена законом письмова форма замінюється електронною формою, укладач повинен доповнити волевиявлення своїм іменем і підкріпити електронний документ кваліфікованим електронним підписом відповідно до Закону "Про електронний підпис"; 2) під час вчинення правочину сторони повинні відтворити електронні підписи під тотожними за змістом документами, як вказано в абз. 1 [96].
Таким чином, для укладення правочину в електронній формі, сторони повинні висловити згоду на таку форму, причому форма, в якій згода виражається, є довільною.
Для укладення правочину достатньо обміну документами, підписаними електронним підписом, з яких кожен містить волевиявлення однієї зі сторін відповідно до вимог Цивільного уложення. Водночас у Цивільному уложенні передбачено ряд норм, що прямо забороняють використання електронної форми правочину. Так, не можна вчиняти в електронній формі правочини про довічну ренту (§ 761), поруку (§ 766) та абстрактні боргові зобов'язання (§ 780). А відповідно до § 761 обіцянка сплачувати довічну ренту, вчинена в електронній формі, заборонена, оскільки обіцянка пов'язана з наданням утримання згідно з нормами сімейного права.
Необхідно зауважити, що поряд із електронною формою, німецький законодавець ввів і текстову форму (Textform). Так, відповідно до § 126b, якщо законом передбачено текстову форму, волевиявлення повинно бути вчинене в одному документі із зазначенням особи, яка виявила волю, або іншим способом, що дає можливість відтворювати друковані знаки протягом тривалого строку, волевиявлення необхідно завершити підписом особи, яка виразила волю, або ідентифікувати її в інший спосіб. У принципі, така форма передбачена для випадків, коли немає необхідності вчиняти правочини в письмовій або електронній формі, а достатнім є письмове підтвердження, що дає змогу встановити особу, яка висловила волевиявлення. Прикладом такої форми може бути електронна пошта, телефакс тощо. Текстова форма є нібито проміжною формою між письмовою (електронною) формами та усною. Текст, який містить волевиявлення, повинен бути протягом тривалого часу придатним для відтворення та ознайомлення, при цьому не існує вимог щодо зберігання таким способом, який уможливлюватиме миттєве відтворення без використання додаткових приладів. Таким чином, текстове волевиявлення може бути записане в електронній формі, але має бути придатне для ознайомлення, наприклад, шляхом відтворення на екрані монітору, в роздрукованому вигляді тощо. В німецькій літературі зазначається, що вимоги § 126b будуть дотримані навіть тоді, коли документ міститиме відсканований підпис особи, яка виражає волевиявлення, а також шляхом накладення графічного знаку, який дасть змогу ідентифікувати особу. До речі, в текстовій формі можуть бути видані, наприклад, страхові поліси [28].
Запровадження текстової форми сприяло лібералізації формальних вимог щодо письмової та електронної форм у низці випадків, коли запровадження абсолютної свободи вибору форми було б неможливим з огляду на безпеку або захист інтересів однієї зі сторін. Тому за обставин, передбачених у нормах цивільного законодавства, допускається вчинення волевиявлення, наприклад, у формі звичайного електронного повідомлення. Так, у п. 1 § 355 щодо права на скасування споживчого договору зазначається, що скасування не вимагає обгрунтування і про нього слід повідомити підприємцю протягом двох тижнів у формі тексту або шляхом повернення речі. Варто зауважити, що подібного підходу дотримано і в німецькому законі про товариства з обмеженою відповідальністю [246]. Зокрема, п. З § 47 передбачає, що довіреності повинні бути представлені у текстовій формі. А п. 2 § 48 вказує, що проводити збори не потрібно, якщо всі учасники в текстовій формі повідомили про свою згоду з рішенням, яке слід прийняти, або з голосуванням у письмовій формі.
Зазначене вище спонукає до роздумів щодо доцільності запозичення наведених положень до української правової системи.
Окрім того, необхідно зазначити, що 14 лютого 2003 року Цивільний кодекс Польщі [23] доповнено положеннями щодо вчинення волевиявлення в електронній формі та електронної форми правочину. Відповідно до § 2 ст. 61 цього Кодексу "волевиявлення, виражене в електронній формі, вважається вираженим іншій особі в момент, коли його введено у засіб електронної комунікації з допомогою способу, який дає змогу цій особі ознайомитися з його змістом". Таким чином, польський законодавець, високо оцінюючи значення практичного використання та очевидні переваги засобів електронної комунікації, зрівняв юридичну силу волевиявлення, вчиненого в електронній формі, з традиційним, вчиненим у письмовій формі. Параграф 2 ст. 78 Кодексу зазначає, що "волевиявлення, вчинене в електронній формі та забезпечене безпечним електронним підписом, верифікованим за допомогою чинного кваліфікованого сертифіката, є рівносильним волевиявленню, вчиненому в письмовій формі". Такий самий підхід прийнято й у ст. 7 Закону Польщі "Про банківське право" [47]. Зважаючи на положення Закону Польщі "Про електронний підпис" від 18 вересня 2001 року [49], електронний підпис може бути визнано безпечним, якщо він відповідає наступним вимогам: 1) пов'язаний виключно з особою, що підписалась; 2) створений за допомогою безпечних (а, отже, й таких, які відповідають законодавчим приписам) засобів та даних, що слугують складанню електронного підпису, які особа, що підписалась, може тримати під своїм повним контролем; 3) пов'язаний із даними, до яких він приєднаний таким чином, що будь-яку подальшу зміну даних можна виявити.
Проаналізувавши положення Цивільного кодексу Польщі та Закону "Про електронний підпис", можна дійти висновку, що на їх підставі слід розглядати електронну форму правочину як самостійну. Водночас необхідно зауважити, що в доктрині польського цивільного права існують різні підходи до розуміння цього питання. Загалом предметом дискусії є різний підхід у розумінні понять "форма" та "спосіб" вчинення волевиявлення.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Електронний правочин у цивільному праві України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Електронний правочин та електронна форма правочину“ на сторінці 4. Приємного читання.
