Виокремлення електронної форми правочину на грунті польського права є спірним.
Прихильники цієї теорії Я. Барта та Р. Маркевич [3] висловлюються на підтримку тези, що правочини, вчинені за допомогою електронних носіїв, становлять вид письмової форми. Ця теза випливає з широкого розуміння документа та підпису. На думку цих авторів, документом є кожен спосіб фіксування волевиявлення, незалежно від того, чи це матеріал, на якому зафіксовано знаки письмової мови. При цьому необхідно зауважити, що ані в цивільному матеріальному, ані в процесуальному праві не визначено поняття документа. Аналогічним є й широке розуміння цими авторами поняття підпису. На їхню думку, підписом є кожен знак ідентифікації автора волевиявлення. Таким чином, згідно з цією теорією, можна припустити, що й сам підпис, складений в електронній формі, є волевиявленням. Як наслідок, електронний підпис є лише різновидом письмової форми правочину.
Інші автори, наприклад Ж. Радванські [43], вирізняють окрему, "електронну" форму правочину. Між волевиявленнями, складеними в письмовій та електронній формі, є низка відмінностей. Так, прихильники цього підходу вважають, що для проставлення підпису повинен існувати матеріальний документ, на якому його можна відтворити. Безумовно, електронний запис не може відповідати цьому критерію. Доктрині цивільного права відомі й інші види підписів, окрім традиційного підпису, проте у разі використання замінників традиційного підпису польський законодавець чітко окреслив передумови їх допустимості. Але зажди необхідним є існування документа, на якому такий замінник може бути вміщений (документ в матеріальному розумінні). Будь-який власноручний підпис чи ідентифікуючий автора волевиявлення знак та електронний підпис виконують однакові функції – ідентифікації, різною є лише їхня природа. Більше того, положення щодо вимог, передбачених для письмової форми правочину, мають на меті гарантування безпеки цивільно-правового обігу, а тому повинні бути чітко прописані.
Згідно з п. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зі змісту п. З ст. 203 ЦК України випливає, що для чинності волевиявлення учасника правочину необхідно, щоб воно було складене вільно і відповідало його внутрішній волі. Наступною вагомою передумовою чинності правочину є його спрямованість на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. Отже, вважаємо, що кожне електронне волевиявлення, а не лише те, яке скріплене електронним підписом, за умов дотримання зазначених вище вимог є чинним [78].
Як уже було згадано, виходячи зі специфіки розповсюджених на сьогодні технологій вчинення електронного правочину, його неможливо підписати власноручно. Однією із характерних особливостей письмової форми вчинення правочинів є наявність у документі, укладеному сторонами правочину, їхніх підписів або підписів уповноважених ними осіб. Так, цивільним законодавством (п. З ст. 207 ЦК України) допускається використання електронного цифрового підпису як аналога власного підпису. Для електронного правочину, щоб він був правомірним і виходив від сторони, яка бажає укласти правочин, необхідним є електронний підпис.
Цим шляхом іде й судова практика. Так, постановою Вищого господарського суду України від 02.04.2013 року у справі №5008/587/2012 [251] було встановлено, що з певної електронної адреси, на адресу позивача надійшла заявка-договір на транспортно-експедиційне обслуговування перевезення вантажу – паперу, яка містить відтиск печатки відповідача та підпис без ідентифікації особи, яка його здійснила (не було електронного цифрового підпису). З огляду на це, суд цілком вірно зазначив, що одержаний позивачем електронною поштою договір-заявка на транспортно-експедиційне обслуговування не є належним доказом того, що зазначений договір було відправлено саме відповідачем та скріплено сторонами накладенням цифрового підпису. До того ж, позивачем, відповідно до ч. З ст. 207 ЦК України, не надано ані укладеної між сторонами окремої письмової згоди на факсимільне вчинення підпису, ані зразку аналогу власноручного підпису підписанта договору з боку контрагента, з тим, щоб можна було допустити факсимільну копію договору (у якій факсимільно відтворено підпис), як доказ його дійсного укладення у письмовій формі саме з відповідачем по справі.
Таким чином, теорія та практика найбільш поширеним способом встановлення походження електронного документа, що гарантує його цілісність і незмінність, вважають електронний підпис. Використання під час вчинення правочинів факсимільного відтворення підпису з допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного цифрового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках і в порядку, передбачених законом, іншими правовими актами або за домовленістю сторін. У сучасних умовах порядок використання аналогів власноручних підписів краще детально обумовити в угоді учасників правочину, оскільки законодавча база, що стосується аналогів власноручного підпису, є досить вузькою [95, с. 468].
Як зазначає Є.О. Суханов, "електронний цифровий підпис є результатом роботи програми генерації цифрового підпису" [95, с. 469]. Такий підпис є аналогом власноручного підпису і має дві основні властивості: відтворюється тільки однією особою, а оригінальність його може бути засвідчена багатьма; він нерозривно пов'язаний з конкретним документом і лише з ним.
Електронний цифровий підпис жорстко поєднує в одне ціле зміст документа і секретний ключ того, хто підписує, і робить неможливою зміну документа без порушення оригінальності даного підпису [149, с. 32]. На думку автора, він є самостійним аналогом власноручного підпису поряд з аналогом, отриманим в результаті факсимільного відтворення підпису з допомогою засобів механічного або іншого копіювання.
Електронний цифровий підпис складається з трьох елементів.
1. Шифрування – застосування до електронного повідомлення особливого алгоритму, що робить неможливим звичайне прочитання документа, в результаті чого електронний документ набуває закодованої форми [146, с. 61].
Захист інформації в електронному документі грунтується на двох основних методах шифрування: симетричному й асиметричному [236, с. 29]. Основний недолік симетричного шифрування полягає в тому, що дві його сторони – відправник і одержувач електронного документа – повинні попередньо володіти ключем і, відповідно, надійним каналом для його передачі.
Тому впродовж останніх років набули поширення системи асиметричного кодування даних в електронній формі, які дають змогу не тільки організувати конфіденційну передачу інформації без попереднього обміну секретним ключем, а й такі, що значно розширюють функції криптографії, включаючи технологію електронного цифрового підпису. Метод асиметричного шифрування надає можливість використовувати пари ключів: закритого і відкритого.
Закритий – "секретний" ключ, ніколи не розкривається, а другий – відкритий – навпаки, є доступним і розкривається для всіх бажаючих (наприклад, він може міститися в сертифікаті або бути доступним через Інтернет). Тільки спільним використанням двох ключів (відкритого й закритого) можна перевірити належність підпису певній особі. Повідомлення, зашифроване з допомогою закритого ключа, може бути дешифроване тільки з допомогою кореспондуючого йому відкритого ключа, і навпаки [155]. Тому електронний цифровий підпис має високий ступінь достовірності, що свідчить про незмінність підписаного документа і про знання закритого ключа його автором.
2. Хешування – перетворення вхідного масиву даних довільної довжини у вихідну бітову послідовність фіксованої довжини, яку можна використати для порівняння даних, що дає змогу використовувати таку функцію в процедурах електронного підпису для скорочення часу формування і перевірки підпису [146, с. 62].
Під час хешування неможливо відновити документ, оскільки перевірка електронного цифрового підпису полягає в порівнянні розшифрованого відритим ключем електронного цифрового підпису з "хешем" документа. Збіг з високим ступенем достовірності гарантує, по-перше, незмінність документа (захист від підробки), і, по-друге, що його підписав власник закритого ключа.
До надісланого електронного документа його відправником може додаватись так званий "дайджест електронного документа", який виконує функцію засвідчення цілісності та незмінності змісту електронного документа. Він є послідовністю символів, отриманою в результаті обробки документа з допомогою спеціальної односторонньої функції – хеш-функції. Її особливість полягає в тому, що первинний текст документа не може бути відтворений з результату, отриманого після обробки тексту хеш-функцією.
Адресат електронного документа, який отримав разом із самим електронним документом його дайджест, в свою чергу обробляє текст документа з допомогою хеш-функції. Відмінність результату обробки документа від отриманого дайджесту свідчитиме про те, що документ був змінений [225, с. 92].
3. Сертифікат ключа – електронний документ, що пов'язує відкритий ключ із суб'єктом, який правомірно володіє відповідним закритим ключем. Це невеликий файл, який "подорожує" з усіма документами, завіреними електронним підписом, і є публічним. Він містить відомості про емітента електронного підпису, про строк його дії та призначення [146, с. 63].
Щоб споживач документа міг об'єктивно встановити особистість пред'явника, вимагається участь третьої сторони. Вона свідчить, що відкритий ключ, який додається до документа, дійсно кореспондує із закритим ключем, що належить відомій юридичній або фізичній особі. Організації, які виконують сертифікацію ключів електронного цифрового підпису, називаються засвідчувальними центрами або центрами сертифікації.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Електронний правочин у цивільному праві України» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Електронний правочин та електронна форма правочину“ на сторінці 5. Приємного читання.
