Розділ 4 Судова влада у литовсько-польську добу

З посиленням державної централізації судова влада копи «одержавлюється» через приписи щодо присутності на ній урядників, фіксацію її вироків, складення по його закінченні «реляції» — донесення для місцевого державного гродського суду, з їх занесенням до актових книг. Водночас держава була заінтересована у збереженні копного судочинства: прямі вказівки про це містить Литовський статут 1588 р., а численні актові матеріали свідчать про його популярність у суспільстві. Однією з причин цього, очевидно, є те, що за судовою владою копи стояв увесь хід правового розвитку. Адже абстрактна ідея права не з’явилася сама собою. Вона є результатом тривалої боротьби різних життєвих відносин й інтересів, зіткнення яких викликає необхідність в їх захисті шляхом як самосуду, так і суспільного наряду. Якщо суд і його головні атрибути хоча б у найпримітивніших формах мали з’явитися раніше, чим вповні склалася в загальних рисах абстрактна ідея права[229], то, як уявляється, це був суд громади насамперед як неупередженого, але й усевладного арбітра.

* * *

Судова влада на українських землях литовсько-польської доби — це складне суперечливе явище, аналіз якого має базуватися на з’ясуванні ментально-культурних підвалин середньовічного і ранньомодерного соціуму. Функціонування судочинства зумовлювалося всім соціальним тлом суспільства, співіснуванням різних ціннісних систем його представників у їх нерозривній єдності.

Існує відчутна залежність сприйняття чи несприйняття певних носіїв судової влади від наявних у суспільстві духовних цінностей, стандартів поведінки, її мотивації тощо. Зважаючи ж на соціальну і культурну строкатість середньовічного, зокрема й українського, суспільства, можна говорити про різні типи судової влади та їх конкуренцію як з огляду на здатність забезпечувати прийнятний рівень правопорядку, так і на об’єктивну еволюцію державної влади загалом з тенденцією до її розділення. Показовою при цьому є еволюція судової влади монарха, шляхти і копи.

Еволюція судової влади на українських землях зумовлювалася уявленнями про монарха як носія найвищої справедливості, об’єктивною недоступністю монаршого суду та шляхетсько-магнатськими владними тенденціями у формуванні КП, ВКЛ і Речі Посполитої. У ході розбудови судової системи за ним залишалася функція найвищого судді в державі, право отримати справедливість від якого високо цінувалося в суспільстві.

Поза тим, на українських землях КП, ВКЛ і Речі Посполитій як у дореформений, так і післяреформений період, існував певний судовий плюралізм. Суди, з одного боку, виконували роль різної ваги важелів, що утримують суспільну рівновагу, з іншого — не робили і не могли зробити судову владу безумовною.

Політичні й економічні амбіції магнатів і шляхти, пов’язані з ними конфліктність та агресія часто призводили до активного й виснажливого судового протистояння. При цьому шляхетське судочинство вибудовувалося як конвенційне, засноване на врахуванні інтересів сторін і груп, які стояли за особою, культурних пріоритетів, вразливих місць культивованої честі, що давало б змогу надалі співіснувати шляхтичам, щохвилини готовим удатися до зброї. Судді були частиною тієї ж шляхетської спільноти, тісно зрощені з нею зв’язками крові, приятельських стосунків, клієнтурних підпорядкувань тощо. А їхні лояльності часто виявлялися важливішими в ієрархії цінностей, аніж обов’язки урядників. Чи не найдієвішими для відновлення або підтримання миру серед членів шляхетського загалу були позасудові механізми, що могли примирити їх з найменшими втратами[230]. Такий характер шляхетських судово-владних відносин на українських землях формувався внаслідок взаємопроникнення польських і руських правових уявлень, зокрема про відправлення правосуддя, що сприяло поширенню на території Речі Посполитої спільних «судових практик» і стереотипів.

Судова влада копи, очевидно, теж мала сприяти передусім залагодженню миру, а не встановленню істини. Показово, що це практично не впливало на її ефективність і визнання соціумом. Поступове виділення з-під її юрисдикції шляхти свідчить про формування культурного шляхетського середовища, яке вимагало уточнених (а не кардинально змінених) правил відправлення правосуддя.

Ефективність громадського судочинства, зокрема приятельського (полюбовного) та копного, в якому уособлювалася судова влада соціуму, і підкорення якій мало хоча б позірно добровільний характер, перевищувала чи була такою ж, як і ефективність державної судової влади.