Розділ ІІ. Злочини проти порядку підлеглості та військової гідності

З об’єктивної сторони злочин полягає в нанесенні військовослужбовцю побоїв або в застосуванні іншого насильства з метою примусити його виконувати повністю або частково окремі обов’язки, покладені на винного по службі, або виконувати доручення особистого характеру чи які-небудь протиправні дії, а також для того, аби принизити особисту гідність потерпілого.

Побоями є протиправне неодноразове нанесення потерпілому ударів.

Під іншим насильством розуміють протиправний фізичний вплив (крім ударів та побоїв), що спричинив болісні відчування. Такі насильницькі дії найчастіше виявляються у формі викручування рук, ніг, стискування частин тіла людини, незаконного обмеження або позбавлення волі, насильницького введення в організм потерпілого наркотичних, токсичних засобів тощо. Удари, побої, інші насильницькі дії не спричиняють порушення анатомічної цілості тканин або нормального функціонування тканин чи органів тіла людини. Інше насильство може виражатися у різних видах фізичного та психічного впливу на потерпілого, погрозі застосування насильства; вилученні у військовослужбовця із застосуванням насильства та погрози його застосування предметів особистої власності тощо. Поняттям іншого насильства охоплюється протиправний вплив на психіку людини шляхом залякування застосуванням фізичного насильства, погроз, щоб зламати волю потерпілого до опору, відстоювання своїх прав та свобод.

Фізичне або психічне насильство одного військовослужбовця щодо іншого може бути визнано військовим злочином (ст. 406) лише у тому разі, коли воно посягає на встановлений порядок несення військової служби: застосоване у зв’язку з виконанням потерпілим обов’язків з військової служби чи при виконанні хоча б одного із цих обов’язків або коли застосування насильства хоча безпосередньо і не пов’язане з виконанням обов’язків з військової служби, але було пов’язане з очевидним для винного порушенням порядку військових відносин і виражало явну неповагу до військового колективу.

Для відповідальності необхідно, аби заподіяння шкоди здоров’ю іншої людини було протиправним. Заподіяння такої шкоди при обставинах, які виключають протиправність діяння, усуває відповідальність за тілесні ушкодження.

Злочин, передбачений цією статтею, може бути вчинено в розташуванні підрозділу, на території військової частини, у місці виконання робіт, проведення культурно-масових, спортивних заходів, організованого відпочинку, при находженні в звільненні, відрядженні, лікувальному закладі.

Застосування насильства або погроза його застосування може супроводжуватися вилученням у товариша по службі предметів обмундирування, продуктів харчування, сигарет, дрібних грошей або спонуканням до вступу в сексуальні стосунки неприродним способом. Якщо порушення статутних правил взаємовідносин супроводжуються вилученням у потерпілого предметів особистої власності, то такі дії додатково кваліфікуються згідно з розділом VI КК. Насильницькі дії сексуального характеру або примушування потерпілого до таких дій виходять за межі ст. 406 і потребують додаткової кваліфікації за ст. 153 або ст. 154 КК.

Злочин вважається закінченим з моменту застосування насильства.

Насильство щодо осіб, з якими винний перебуває у відносинах підлеглості, не може кваліфікуватись за ст. 406 КК.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, тобто винний усвідомлює, що, вчиняючи насильницькі дії щодо іншого військовослужбовця, він порушує закріплений у військових статутах порядок відносин між військовослужбовцями. Щодо наслідків вина суб’єкта цього злочину може бути у формі як прямого умислу, так і непрямого умислу, а також у формі необережності. Мотиви злочину можуть бути різноманітними, наприклад бажання незаконно підкорити своїй волі військовослужбовця, примусити його виконувати дії, які не випливають з вимог військової служби. Мотиви нестатутних насильницьких дій на кваліфікацію вчиненого не впливають.

Суб’єктом злочину є будь-який військовослужбовець (солдат, матрос, сержант, старшина, прапорщик, мічман, особа офіцерського складу), що не перебуває з потерпілим у відносинах підлеглості. Необхідно, аби злочинні дії вчинялися винним у зв’язку з виконанням ним або потерпілим обов’язків з військової служби. Винний несе відповідальність і тоді, коли застосування насильства хоч і не пов’язане з виконанням обов’язків військової служби, але супроводжувалося виявом явної неповаги до військового колективу, порушенням порядку військових відносин, нормального відпочинку або дозвілля військовослужбовців.

Кваліфікуючими ознаками передбачено: ч. 2 — вчинення діяння щодо декількох осіб; заподіяння військовослужбовцю легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень; вчинення таких дій, що мають характер знущання або глумлення над військовослужбовцем; ч. 3 — вчинення злочину групою осіб; застосування зброї; настання тяжких наслідків.

Вчинення діяння щодо декількох осіб має місце у випадках, коли протягом певного відрізку часу, що охоплюється конкретним злочином, нанесені побої або застосоване інше насильство щодо двох і більше потерпілих осіб.

Поняття легких тілесних ушкоджень та середньої тяжкості тілесних ушкоджень визначено відповідно в статтях 125 та 122 КК (див. ст. 405 КК).

Заподіяння в процесі нестатутних насильницьких дій легких тілесних чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень повністю охоплюється ч. 2 ст. 406 КК і додаткової кваліфікації не потребує.

Так, правильно було кваліфіковано за ч. 2 ст. 406 КК України дії рядового Р., який, порушуючи статті 49, 50 та 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, з метою показати свою перевагу над військовослужбовцем, який був молодшим за призовом, наніс удар ногою в гомілку рядовому К. за те, що він з необережності наступив на ногу Р., чим заподіяв рядовому К. легкі тілесні ушкодження[22].

Терміни «знущання» та «глумління» є оцінними, і питання про їх наявність та зміст повинні вирішуватися у кожному конкретному випадку індивідуально. Судова практика виходить з того, що знущанням є жорстоке поводження з людиною, безжалісні, грубі діяння особи, які завдають потерпілому фізичних чи психічних страждань (мордування, систематичне заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв, позбавлення їжі, води, одягу, житла та ін.). Стосовно визначення глумління слід виходити з того, що його змістом охоплюється принизливе ставлення до потерпілого, образи, цькування та інші форми приниження людської гідності (див. абз. 2 п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я особи»).

Групові нестатутні насильницькі дії вчиняються сумісно двома і більше військовослужбовцями, які об’єднані загальним умислом. Кожен із цих військовослужбовців виступає як співвиконавець, якщо злочин вчиняється без попередньої змови групою осіб (ч. 1 ст. 28 КК). Необхідною умовою кваліфікації дій винних (у разі відсутності попередньої домовленості між ними) є розуміння кожним із них того, що нестатутні дії вчиняються ними у групі з іншими. Злочин кваліфікується як вчинений групою осіб також тоді, якщо його вчинено за попередньою домовленістю винних осіб між собою (ч. 2 ст. 28 КК) чи організованою групою (ч. 3 ст. 28 КК).

За умови, що об’єктивна сторона злочину виконана одним військовослужбовцем за підбурюванням чи вказівкою організатора, то дії виконавця слід кваліфікувати за ч. 1 чи ч. 2 ст. 406, а дії організатора або підбурювача — за ч. 1 чи ч. 2 ст. 406 і ст. 14 чи ст. 15 КК залежно від стадії вчинення злочину.

При кваліфікації вчинених співучасниками нестатутних насильницьких дій за умови, що один із них є військовослужбовцем, а інший — цивільною особою, їх дії не можуть бути кваліфіковані за ч. 3 ст. 406 КК як групові нестатутні насильницькі дії, оскільки цивільна особа не є суб’єктом військових злочинів і може бути у даному випадку лише пособником, організатором чи підбурювачем. Разом з тим такі організатори, підбурювачі чи пособники можуть бути визнані співучасниками групових нестатутних насильницьких дій, вчинених декількома співвиконавцями-військовослужбовцями.