Розділ ІІ. Злочини проти порядку підлеглості та військової гідності

Безпосереднім об’єктом злочину є порядок беззастережного підкорення начальнику, що встановлений у Збройних Силах і забезпечує йому можливість керувати діяльністю своїх підлеглих в інтересах військової служби. Додатковим об’єктом є життя, здоров’я та особиста недоторканність начальника.

З об’єктивної сторони злочин може виявлятися у таких формах:

1) погроза вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв начальнику або знищенням чи пошкодженням його майна у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби (ч. 1);

2) заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби (ч. 2).

Під погрозою щодо начальника слід розуміти такий протиправний вплив на нього, який має на меті залякати його вчиненням вбивства, заподіянням тілесних ушкоджень чи нанесенням побоїв або знищенням чи пошкодженням його майна з метою домогтися від нього відмови від належного виконання обов’язків з військової служби. Для складу цього злочину необхідно, аби погроза була адресована начальнику; була висловлена у зв’язку із виконанням ним обов’язків з військової служби; полягала в залякуванні вбивством, заподіянні тілесних ушкоджень чи побоїв або знищенні чи пошкодженні його майна; була наявною та реальною.

За відсутності хоча б однієї із зазначених ознак відсутній і склад розглядуваного злочину.

Погроза є психічним насильством. Вона може виявлятися у будь-якій формі: висловлюванні (усно, письмово, із застосуванням технічних засобів), а також у жестах або інших діях, за допомогою яких винний залякує потерпілого. Реальність погрози визначається у кожному конкретному випадку із урахуванням обставин справи, зокрема форми її висловлення, можливості реалізувати погрозу негайно чи після спливу порівняно нетривалого часу, впливу, який вона справила на начальника, а також тих негативних наслідків, які могли бути зумовлені цією погрозою. Нереальною є така погроза, якщо її здійснення зумовлено обставинами, які в теперішній час відсутні, а можливість їх настання в майбутньому є непевною та не залежить від підлеглого чи начальника (наприклад, погроза вбити начальника на фронті, коли почнеться війна).

Під погрозою вбивством слід розуміти виражений ззовні та доведений до відома потерпілого намір протиправно позбавити його життя за наявності у нього обґрунтованих підстав побоюватися її виконання.

Під погрозою заподіяння тілесних ушкоджень чи побоїв слід розуміти погрозу заподіяння начальнику різного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень чи побоїв, тобто наслідків, передбачених статтями 121, 122, 125, 126 КК. При цьому ступінь небезпечності насильства для здоров’я потерпілого на кваліфікацію не впливає.

Заподіяння начальнику тяжкого тілесного ушкодження кваліфікується за сукупністю злочинів (ч. 2 ст. 405 та ч. 1 чи ч. 2 ст. 121 КК). Це зумовлено тим, що застосування насильства щодо потерпілого у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків, яке призвело до заподіяння йому умисного тяжкого тілесного ушкодження, утворює ознаки самостійного (ст. 121 КК), більш небезпечного злочину, ніж злочин, передбачений ч. 2 ст. 405 КК, і притягнення винного до відповідальності лише за ч. 2 ст. 405 призведе до фактичного звільнення від відповідальності за більш небезпечний злочин.

Умисне вбивство начальника у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби за відсутності ознак опору та примушування кваліфікується за ч. 2 п. 8 ст. 115 КК.

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння начальнику тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій.

Під погрозою знищення майна слід розуміти виражені ззовні та доведені до потерпілого наміри привести його майно у стан, при якому його неможливо використовувати за цільовим призначенням. У той же час протидія законній діяльності начальника може здійснюватися й шляхом погрози пошкодження майна. При цьому вартість ремонту майна, яке особа погрожувала пошкодити, може дорівнювати або перевищувати його вартість. Іншими словами, ступінь суспільної небезпечності таких дій може дорівнювати або навіть перевищувати ступінь суспільної небезпечності злочину, вчиненого шляхом погрози знищення майна начальника. Це означає, що погроза пошкодження майна за певних обставин може вплинути на психіку потерпілого так, що протидія його законній діяльності буде більш ефективною.

Під майном слід розуміти як рухоме (носильні речі, автомашини, мотоцикли, худобу тощо), так і нерухоме (жилий будинок, дача, плодово-ягідні та інші насадження, посіви тощо) майно. Майно характеризується сукупністю певних ознак: 1) юридичною — право на майно належить певному власнику на законній підставі, для суб’єкта злочину воно є чужим; 2) соціально-економічною — майно має певну вартість, що вимірюється вкладеною у нього працею людини та здатне задовольняти певні потреби людини, суспільства; 3) фізичною — це предмети матеріального світу, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити і т. д.

Судова практика не розглядає як військовий злочин погрозу, висловлену начальнику у зв’язку з вчиненням ним неправомірних дій, а також таких, що не відповідають інтересам військової служби.

Погроза повинна бути конкретною. Заяви типу «я тобі покажу» тощо не містять конкретної форми залякування і не можуть бути визнані злочином, що розглядається.

Погроза може бути висловлена безпосередньо начальнику або через інших осіб. В останньому випадку обов’язково має бути встановлено, що винний бажав, аби погроза була відома начальнику.

Погроза вважається закінченим злочином з того моменту, коли начальник, на адресу якого її було висловлено, сприйняв її як реальну, тобто за наявності у нього обґрунтованих побоювань за її виконання.

Якщо погроза є складовою частиною вчинення опору начальнику або примушування, то такі дії слід кваліфікувати тільки за ст. 404 КК. Не створює самостійного складу злочину і погроза, висловлена під час вчинення насильницьких дій щодо начальника (ч. 2 ст. 405 КК).

До ч. 2 віднесено такі злочинні дії, як заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби.