Розділ ІІ. Злочини проти порядку підлеглості та військової гідності

Суб’єктом злочину може бути військовослужбовець чи військовозобов’язаний під час проходження зборів, який за своїм службовим становищем чи військовим званням є підлеглим начальникові, який віддав наказ.

У ч. 2 ст. 402 КК передбачено відповідальність за непокору, вчинену групою осіб або яка спричинила тяжкі наслідки.

Групова непокора передбачає злочинну дію двох або більше осіб, об’єднаних спільністю умислу. Вчинення злочину групою осіб визначене у ч. 1 ст. 28 КК і має місце тоді, якщо у ньому беруть участь декілька (два чи більше) виконавців без попередньої змови між собою. За цієї форми співучасті всі виконавці (співвиконавці) виконують у повному обсязі чи частково об’єктивну сторону складу злочину. У цих випадках діяльність одного виконавця приєднується до діяльності іншого (інших) у процесі вчинення злочину, коли злочин уже розпочався, але ще не закінчився. У разі непокори, вчиненій групою осіб, кожний, хто відмовився виконати наказ начальника, усвідомлює, що непокора здійснюється ним разом з іншою особою у складі групи. Для групової непокори наявність попередньої змови не є обов’язковою. За цією нормою кваліфікуються також дії винних осіб, які вчинили злочин за попередньою змовою (ч. 2 ст. 28 КК) чи у складі організованої групи осіб (ч. 3 ст. 28 КК). Якщо група осіб вчинила злочин з попередньою змовою, це означає, що у ньому брали участь особи, які заздалегідь домовилися про спільне вчинення злочину. Злочин вважається вчиненим організованою групою, якщо у його вчиненні брали участь декілька осіб (три та більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання.

До тяжких наслідків невиконання наказу слід відносити: зрив виконання бойової операції чи завдання, пошкодження бойової техніки та устаткування, утворення реальної небезпечності для життя та здоров’я особового складу підрозділу, спричинення тяжкого або середньої тяжкості пошкодження, загибель людей, заподіяння великої матеріальної шкоди, зниження боєздатності військових частин та підрозділів тощо. Зазначене поняття є оцінним, і його зміст у кожному конкретному випадку вчинення злочину залежить від обсягу заподіяної шкоди, її характеру, обсягу витрат та ресурсів, які слід використати для усунення заподіяної шкоди, ступеня негативного впливу на об’єкт кримінально-правової охорони тощо.

Для притягнення до кримінальної відповідальності завжди слід установити наявність необхідного причинного зв’язку між непокорою та настанням тяжких наслідків.

Психічне ставлення до тяжких наслідків може виявлятися лише в необережній формі вини.

У ч. 3 ст. 402 КК передбачено підвищену кримінальну відповідальність за непокору, вчинену в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

§ 3. Невиконання наказу

Стаття 403. Невиконання наказу

1. Невиконання наказу начальника, вчинене за відсутності ознак, зазначених у частині першій статті 402 цього Кодексу, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, —

карається службовим обмеженням на строк до двох років або триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до одного року, або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Цей злочин є різновидом невиконання наказу начальника, тому на нього повністю поширюються положення про об’єкт посягання, поняття наказу, суб’єкта злочину, наведені щодо характеристики ознак злочину, передбаченого ст. 402 КК.

Об’єктивна сторона злочину полягає у невиконанні або неналежному виконанні наказу, що спричинило тяжкі наслідки. Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони є: 1) діяння у формі невиконання наказу начальника за відсутності ознак непокори, зазначених у ч. 1 ст. 402 КК; 2) спричинення тяжких наслідків; 3) необхідний причинний зв’язок між невиконанням наказу начальника та тяжкими наслідками.

Формою виявлення діяння є таке невиконання наказу, що не містить ознак непокори, у тому числі за відсутності відкритої заяви про небажання виконувати наказ або демонстративних дій, що свідчать про явне небажання підлеглого коритися наказу начальника.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є настання через невиконання наказу тяжких наслідків. До таких належить відносити: зрив заходів щодо забезпечення постійної бойової готовності військової частини, підрозділу, корабля; зрив бойового завдання, операції, чергування; знищення або пошкодження бойової та спеціальної техніки; загибель людей; заподіяння хоча б одному потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, тілесних ушкоджень середньої тяжкості двом або більше потерпілим; втрату керування військами; заподіяння істотної майнової шкоди тощо. Поняття тяжких наслідків у розглядуваному складі злочину є оцінним, визначення його змісту в кожному конкретному випадку пов’язано зі з’ясуванням обсягу заподіяної шкоди, її характеру, обсягу витрат та ресурсів, що слід використати для усунення заподіяної шкоди, ступеня негативного впливу на об’єкт кримінально-правової охорони тощо.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є необхідний причинний зв’язок між невиконанням наказу та наслідками, що настали. У разі відсутності настання саме тяжких наслідків дії винної особи, яка не виконала наказ начальника, складу цього злочину не містять. Винна особа може бути притягнена до відповідальності за нормами Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережною формою вини у вигляді злочинної недбалості або злочинної самовпевненості. При цьому винний не передбачає можливості настання тяжких наслідків через невиконання наказу, хоча повинен був і міг це передбачити, чи свідомо не виконує наказ, легковажно розраховуючи на конкретні обставини, завдяки яким, на його думку, тяжкі наслідки буде відвернено.

У ч. 2 ст. 403 передбачено кваліфікуючі ознаки злочину: невиконання наказу в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.