Розділ ІІ. Злочини проти порядку підлеглості та військової гідності

Під зброєю слід розуміти предмети та пристрої, що призначені для ураження живих цілей, кораблів, літаків (вертольотів) та інших об’єктів і не мають іншого призначення, — штатна армійська зброя (автомат, гвинтівка, пістолет, кулемет, карабін, багнет, кортик та ін.)[17], а також іншу зброю[18], виготовлену як заводським, так і кустарним способом (мисливська рушниця, фінський ніж, кастет, зброя, уражаюча сила якої ґрунтується на використанні електричної енергії, радіоактивних випромінювань, біологічних та хімічних чинниках тощо). Питання про віднесення тих чи інших предметів до певних видів зброї вирішується з урахуванням об’єктивних і суб’єктивних критеріїв. За об’єктивними ознаками зброєю є предмети, здатні заподіяти шкоду життю та здоров’ю людини з урахуванням їх форми, маси, міцності, зокрема твердості матеріалу, з якого виготовлено вражаючі частини, конструктивних особливостей. Суб’єктивно вони призначені для ураження живої сили — ушкодження тіла іншої людини, тобто не повинні мати іншого призначення: господарського, побутового, спортивного, обрядового тощо. Використання при опорі предметів господарського призначення, наприклад сокири, палиці і под., не дає підстав кваліфікувати ці дії за ч. 2 ст. 404 КК.

У разі виникнення сумніву щодо належності того чи іншого предмета до зброї слід призначати відповідну судову експертизу.

При визначенні понять вогнепальної та холодної зброї слід мати на увазі роз’яснення, що містяться в пп. 4 та 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 3 «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами»[19].

Застосування зброї означає фактичне використання її для фізичного або психічного насильства над начальником або іншою особою. Погроза оголеною зброєю, розмахування нею повинні визнаватися застосуванням зброї. Погроза словами застосувати зброю без вчинення за допомогою неї конкретних дій (демонстрація зброї, виконання пострілу вгору тощо) не є обтяжуючою обставиною, передбаченою ч. 2.

Про поняття тяжких наслідків див. ст. 402 КК. При цьому навіть умисне заподіяння під час опору чи примушування тяжкого тілесного ушкодження хоча б одній людині або середньої тяжкості декільком особам, а також необережне заподіяння смерті не тягне за собою додаткової кваліфікації за статтями про злочини проти особи. Опір або примушування, унаслідок якого було умисно заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, що потягли за собою смерть потерпілого, необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів — за ч. 2 ст. 404 та ч. 2 ст. 121 КК.

Із суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Ставлення до тяжких наслідків (ч. 2) може бути як умисним, так і з необережності.

За ч. 3 ст. 404 КК кваліфікуються дії, передбачені ч. 1 або ч. 2 цієї статті, якщо вони були вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Про поняття воєнного стану та бойової обстановки див. ст. 401 КК.

За ч. 4 ст. 404 КК опір або примушування кваліфікуються у випадках, коли є хоча б одна із ознак, передбачених частинами 2, 3. Крім того, треба, аби діяння було пов’язане з умисним вбивством начальника чи іншої особи, що виконували обов’язки з військової службі. У цьому разі опір чи примушування, пов’язані з умисним вбивством, не потребують додаткової кваліфікації за ст. 115 КК.

§ 5. Погроза або насильство щодо начальника

Стаття 405. Погроза або насильство щодо начальника

1. Погроза вбивством або заподіянням тілесних ушкоджень чи побоїв начальникові або знищенням чи пошкодженням його майна у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби —

карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Заподіяння тілесних ушкоджень, побоїв або вчинення інших насильницьких дій щодо начальника у зв’язку з виконанням ним обов’язків з військової служби —

карається позбавленням волі на строк від двох до семи років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені групою осіб, або із застосуванням зброї, або в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, —

караються позбавленням волі від п’яти до десяти років.

Суспільна небезпечність злочину визначається тим, що погроза порушує встановлений порядок відносин між начальниками і підлеглими, може дійсно злякати начальника, негативно вплинути на його службову діяльність, призвести до зниження вимогливості щодо підлеглих, ослаблення військової дисципліни.

Військова дисципліна як необхідна умова постійної боєспроможності військових частин та підрозділів досягається повсякденною вимогливістю командирів (начальників) до підлеглих, повагою до особистої гідності військовослужбовців, умілим поєднанням і правильним застосуванням засобів переконання та примушення.

Необхідною умовою успішного виконання завдань щодо забезпечення військової дисципліни, покладених на командирів (начальників), є охорона їх недоторканності, життя та здоров’я. Погроза стосовно начальника або насильницькі дії стосовно нього спрямовані проти військової підлеглості, мають велику суспільну небезпечність, оскільки ускладнюють, а інколи взагалі роблять неможливим виконання командиром (начальником) своїх статутних обов’язків. Крім того, ці дії заподіюють шкоду життю, здоров’ю та особистій (фізичній і психічній) недоторканності начальника. Злочин унеможливлює виконання командиром (начальником) своїх обов’язків, керування діями підлеглих в інтересах військової дисципліни та порядку.