Розділ «Тема 5 Конституційні основи суспільного ладу України»

Свідченням цього, зокрема, став прийнятий Верховною Радою України 21 травня 1997 р. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», який визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування, за Законом, повинно здійснюватися на принципах народовладдя, законності, гласності, колегіальності, поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених законами України; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів і посадових осіб, державної підтримки та гарантій місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

Відповідно до Закону місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно чи під відповідальність органів місцевого самоврядування та посадових осіб вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Визначаючи та закріплюючи ідею місцевого самоврядування та його відмежування від сфери державного управління, Конституція України встановила, що місцеве самоврядування використовується для вирішення місцевих питань у територіальних громадах сіл, селищ і міст і є їх конституційним правом. Але це не означає, що держава може повністю відійти від правового регулювання структури, функцій і повноважень місцевого самоврядування, тому що це не лише сфера самоорганізації населення, але й специфічний рівень влади.

Основним системотворчим елементом суспільного ладу є економічна система суспільства яка передусім характеризується відносинами власності та формами управління економічними процесами.

Конституція України передбачає право на існування власності Українського народу: державної, комунальної, приватної, інтелектуальної. Так, стаття 13 проголошує, що «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Згідно зі статтею 41 «кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом», і є непорушним. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

У широкому розумінні право власності складається з таких елементів:

права володіння, тобто виняткового фізичного контролю над благами;

користування, тобто застосування корисних властивостей благ для себе;

управління, тобто права вирішувати, хто та як забезпечуватиме використання благ;

на доход, тобто права володіти результатами від користування благами;

права суверена, тобто на відчуження, споживання, зміну або знищення блага;

на безпеку, тобто на захист від експлуатації благ і від шкоди з боку зовнішнього середовища;

на передачу благ у спадок;

на безстроковість володіння благом;

заборони на користування благом, що завдає шкоди довкіллю;

на відповідальність у вигляді стягнення, тобто на можливість використання блага для оплати боргу;

на залишковий характер, тобто на існування процедур та інститутів, які забезпечують відновлення порушеної правомочності.

Управління об’єктами державної власності та забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності здійснює (на підставі статті 116 Конституції України) Кабінет Міністрів України, а управління майном, що перебуває у комунальній власності (на підставі статті 143 Конституції України) здійснюють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Основні положення про власність в Україні встановлюються Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. зі змінами й доповненнями, внесеними до нього наступними законами України. Відносини власності, не врегульовані цим Законом, регулюються Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами, а особливості здійснення права власності на національні, культурні та історичні цінності визначаються спеціальним законодавством України.

Значну увагу в Конституції України приділено створенню умов підприємницької діяльності, яка є самостійною ініціативою, систематичною, на власний ризик, діяльністю з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття торгівлею з метою одержання прибутку.