Розділ «Тема 8 Конституційно-правовий статус іноземний громадян, осіб без громадянства та біженців»

охорону здоров’я та відпочинок у порядку, передбаченому законодавством для громадян України;

одержання грошової допомоги, пенсій та інших видів соціального забезпечення в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

користування житлом, наданим у місці тимчасового проживання;

навчання в порядку, передбаченому законодавством України для іноземців;

користування надбаннями культури;

свободу совісті та вільне відправлення релігійних обрядів;

недоторканність особи, житла, охорону законом особистого життя, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень;

судовий захист від посягань на честь і гідність, життя та здоров’я, особисту свободу та житло, а також захист майнових та немайнових прав;

вступ до легалізованих громадських організацій відповідно до їх статутів (положень).

Біженець зобов’язаний:

дотримуватися Конституції та законів України, виконувати рішення й розпорядження органів державної виконавчої влади, регіонального та місцевого самоврядування;

виконувати законні вимоги державних органів і посадових осіб.

Біженець не може бути висланий або примусово повернутий до держави, де ще існують умови, зазначені в статті 1 Закону України «Про біженців». Цей закон встановлює порядок порушення клопотання про надання статусу біженця; умови, за яких статус біженця не надається, порядок набуття та втрати статусу біженця.

Статус біженця не надається особі, за якою компетентними органами влади держави, де вона проживає, визнаються та якій забезпечуються права й обов’язки, пов’язані з громадянством цієї держави; щодо якої встановлено, що вона вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства й людяності, як їх визначено в міжнародному праві; яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття на її територію; яка до прибуття в Україну перебувала в державі, де вона могла у встановленому порядку отримати притулок чи оформити статус біженця.

Питання про надання та позбавлення статусу біженця вирішують у межах своєї компетенції Державний комітет України у справах національностей і міграції та його органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Певними повноваженнями щодо біженців наділені Державний комітет України у справах охорони державного кордону, Прикордонні війська України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство закордонних справ України, Міністерство праці України.

Статтею 26 Конституції України запроваджено інститут притулку: «іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом». Відповідно до Конституції України статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців» встановлено, що «іноземцям може надаватися притулок».

Ці норми повністю відповідають статті 14 Загальної декларації прав людини, прийнятої та проголошеної резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р., у якій зафіксовано, що кожна людина має право шукати притулку від переслідування в інших країнах і користуватися цим притулком. Це право не може бути використане у випадку переслідування, яке дійсно базується на скоєнні неполітичного злочину, чи діяння, яке суперечить цілям і принципам Організації Об’єднаних Націй.

Розрізняють дипломатичний і територіальний притулок. Дипломатичний притулок являє собою надання певній особі можливості сховатися від переслідування за політичними мотивами в приміщенні іноземного дипломатичного чи консульського представництва, а також на іноземному військовому кораблі. Відповідно до міжнародного права недоторканність приміщення дипломатичного чи консульського представництва, а також екстериторіальність іноземного військового корабля не дають права надавати в їхніх приміщеннях притулок особам, які переслідуються владою держави перебування за скоєння ними правопорушення.

Територіальний притулок являє собою надання певній особі можливості сховатися від переслідування за політичними мотивами на території певної держави. Дозвіл на постійне проживання, який надається іноземцю чи особі без громадянства, не означає надання територіального притулку. Підстави для надання останнього встановлюються внутрішнім законодавством держави. Він не повинен надаватися особам, які скоїли загальнокримінальні й військові злочини, злочини проти миру та людяності. Існує низка міжнародних договорів, у яких зазначається, які категорії злочинців підлягають видачі (тобто не можуть отримати територіального притулку). Надання державою територіального притулку тягне за собою її обов’язок:

не видавати особу, яка отримала територіальний притулок, державі, від переслідувань якої вона шукала захисту;