Розділ 4. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності на підставі законів про амністію

На наш погляд, тут можливі два варіанти. Варіант перший, коли особа має право на звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію, а також на підставі закінчення строків давності (ст. 49 КК). Варіант другий, коли особа має право на звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію, а також на підставі інших законів, наприклад, у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК).

Якщо особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності в зв’язку з закінченням строку давності, а також на підставі закону про амністію, то вона може бути звільнена від кримінальної відповідальності тільки на підставі ст. 49 КК. Як відзначав Ю.В. Баулін, “звільнення від потенційної кримінальної відповідальності може мати місце після вчинення злочину в період, коли для цього виникли й існують передбачені КК підстави, проте в будь-якому випадку до закінчення строку, протягом якого на особі лежить обов’язок відповідати за вчинене перед державою. Це, за загальним правилом, день спливу строку давності (ст. 49 КК)”[133].

У судовій практиці неодинокі випадки, коли суди не виконують цих вимог, допускають помилки, застосовуючи до осіб амністію замість застосування до останніх ст. 49 КК.

Приклад: Районний суд вироком від 4.11.2005 р. засудив М. за ч. 1 ст. 396 КК на 1 рік обмеження волі. На підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. звільнив того від покарання. Апеляційний суд ухвалою від 31.01.2006 р. та Верховний Суд України ухвалою від 5.12.2006 р. рішення місцевого суду залишили без змін. Із матеріалів справи вбачається, що М. вчинив цей злочин 07.02.2002 р. Санкція ст. 396 ч. 1 КК передбачає покарання у виді арешту строком до 3 місяців або обмеження волі на строк до 3 років, або позбавлення волі на той самий строк. Строк давності на підставі п. 2 ч.1 ст. 49 КК для цієї категорії злочинів складає – 3 роки, а тому він стосовно М. закінчився 07.02.2005 р., однак не один із судів не звільнив М. чи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 КК, чи від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК[134].

Верховний Суд України неодноразово по цим підставам скасовував рішення судів.

Приклад перший: Районний суд вироком від 22.04.2004 р. засудив Р. за ч. 1 ст. 296 КК на 2 роки обмеження волі. На підставі ст. 1 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. звільнив того від покарання. Верховний Суд України ухвалою від 12.12.2006 р. рішення місцевого суду скасував, а справу закрив на підставі ст. 49 КК у зв’язку із закінченням строків давності. Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі, з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло 3 роки. Із матеріалів справи вбачається, що М. вчинив цей злочин 09.11.1999 р., а постановлений щодо нього вирок за злочин невеликої тяжкості набув чинності у травні 2004 р. – більш як через 4 роки після вчинення злочину, тобто після закінчення строку давності, протягом якого Р. можна було притягнути до кримінальної відповідальності і засудити за ч. 1 ст. 296 КК. На ці обставини суд не звернув уваги і засудив Р., у той час як відповідно до вимог ч. 2 ст. 11-1 КПК мав прийняти рішення про закриття справи у зв’язку із закінченням строків давності[135].

Приклад другий: Місцевий суд вироком від 06.06.2001 р. засудив Г. та А. за ч. 1 ст. 148-5 КК 1960 р. на 1 рік позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади строком на 2 роки, за ч. 2 ст. 148-5 КК 1960 р. на 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади строком на 5 років, за ч. 1 ст. 172 КК 1960 р. на 1 рік позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади строком на 2 роки, за ч. 2 ст. 172 КК 1960 р. на 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади строком на 4 роки. На підставі ст. 42 КК 1960 р. остаточне покарання кожному визначено у виді 6 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади строком на 5 років. Апеляційний суд в ухвалі від 25.02.2002 р. перекваліфікував дії Г. та А. на ст. ст. 366 ч. 1, 366 ч. 2 та 222 ч. 2 КК. На підставі ст. 70 КК остаточно призначив їм покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади строком на 3 роки. На підставі ст. 1 п. “б” Закону України “Про амністію” від 5 липня 2001 р. звільнив А від покарання, а на підставі ст. 7 цього Закону призначене Г. покарання у виді позбавлення волі скоротив наполовину. Верховний Суд України ухвалою від 11.11.2005 р. рішення апеляційного суду змінив, виключивши з нього рішення про засудження цих осіб за ч. 1 ст. 366 КК у зв’язку із закінченням строків давності. Із матеріалів справи вбачається, що Г. та А. вчинили злочини з жовтня 1996 р. по червень 1998 р. Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження волі чи позбавлення волі, з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло 3 роки. Злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК, згідно з ч. 2 ст. 12 КК відноситься до категорії невеликої тяжкості. Враховуючи, що на момент перегляду справи щодо Г. і А. в апеляційному порядку з моменту вчинення службового підроблення минуло більше 3 років, кримінальну справу щодо них за ч. 1 ст. 366 КК необхідно було закрити. Однак апеляційний суд цього не зробив[136].

При другому варіанті, якщо особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності по різним підставам, право вибору цих підстав належить цій особі. Однак суд, керуючись ч. 6 ст. 16-1 КПК, повинен роз’яснити останній наслідки застосування щодо неї амністії, зокрема те, що в разі застосування амністії, в подальшому інші закони про амністію не можуть бути до неї застосовані.

В судовій практиці виникло питання, на якій підставі необхідно звільняти особу від кримінальної відповідальності, якщо вона вчинила декілька злочинів, на яких поширюється дія акта про амністію, але за частина з них особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності також і на підставі ст. 49 КК?

Приклад: Постановою міського суду від 12.09.2007 р. С., який є інвалідом 3 групи, на підставі п. “е” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. був звільнений від кримінальної відповідальності, а кримінальна справа по звинуваченню С. у вчинені злочинів, передбачених ст. ст. 366 ч. 1 та 191 ч. 2 КК, була закрита. Із матеріалів справи вбачається, що С. 26.12.2003 р. вчинив службове підроблення документів і на протязі 1 півріччя 2004 р. привласнив 8288 грн. шляхом зловживання своїм службовим становищем[137].

На нашу думку, суд повинен був звільнити С. від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК за вчинення злочину, передбаченого ст. 366 ч. 1 КК, оскільки строк давності за цей злочин невеликої тяжкості закінчився ще 01.07.2007 р., а потім звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. за злочин, передбачений ч. 2 ст. 191 КК.

Суд повинен в першу чергу звільняти осіб від кримінальної відповідальності за ту частину злочинів (злочин), які підпадають під дію ст. 49 КК, і не тільки тому, що звільнення осіб від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію існує тільки до закінчення строку давності, а також і тому, що його застосування може розширити межі звільнення осіб від кримінальної відповідальності по іншим підставам. Так, при звільнені особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК, може зникнути така кваліфікуюча ознака злочину, як повторність (ч. 4 ст. 32 КК), а тому злочин, який був тяжким за даною ознакою, може стати злочином середньої тяжкості і закон про амністію, який до цього не поширювався на особу, яка якого вчинила, буде тепер поширюватися на неї. Наприклад, 1.10.2003 р. особа, яка має неповнолітніх дітей, вчинила шахрайство (ст. 190 ч. 1 КК – злочин невеликої тяжкості) і 1.10.2006 р. закінчився строк давності, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 49 КК. 1.02.2007 р. ця особа повторно вчинила відкрите викрадання чужого майна (ст. 186 ч. 2 КК – тяжкий злочин). Після звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, кваліфікуюча ознака “повторність” ст. 186 КК зникне і тоді грабіж, яка вчинила особа, необхідно буде кваліфікувати по ч. 1 ст. 186 КК і на неї пошириться дія Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. (На питання, чому не можливо було також застосувати амністію до особи за вчинення злочину, передбачено ч. 1 ст. 190 КК, є відповідь, що сучасна судова практика Верховного Суду України не дозволяє звільняти особу від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі акта про амністію за окремі злочини, якщо амністія не поширюється на всі вчиненні нею злочини. Більш детально ці питання будуть розглянуті в розділі 6 цього посібника).

Крім того, суди повинні пам’ятати, що відповідно до ч. 3 ст. 248 та ч. 4 ст. 282 КПК апеляції, касаційні подання чи скарги (якщо справу розглядав апеляційний суд по першій інстанції) на постанову або ухвалу про закриття справи у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності сторони можуть подати протягом семи діб із дня винесення цього рішення (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності”)[138].