Розділ 4. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності на підставі законів про амністію

Приклад перший: Вироком районного суду від 26.07.2005 р. В. був засуджений за ст.ст. 157 ч. 2, 158 ч. 3 і 364 ч. 1 КК на 5 років позбавлення волі. Постановою того ж суду від 26.07.2005 р. А., К., Н. та Р. були звільненні від кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 2 ст. 158 КК на підставі п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування постанови суду щодо А., К., Н. та Р., оскільки суд повинен був видалитися до нарадчої кімнати для постановлення вироку. Про те, суд виніс постанову, якою звільнив від кримінальної відповідальності зазначених осіб. Верховний Суд України відзначив, як вбачається із змісту ст. 6 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. цим Законом звільняються від кримінальної відповідальності особи, які підпадають під дію ст. 1 Закону, кримінальні справи щодо яких не розглянуті судами а також розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили. Оскільки зазначена норма закону звільняє від кримінальної відповідальності, а не від покарання, тому суд обґрунтовано виніс постанову щодо А., К., Н. та Р. про звільнення їх від кримінальної відповідальності у зв’язку з амністією[113].

Приклад другий: Вироком місцевого суду від 25.06.2007 р. Л. була засуджена за ст. ст. 358 ч. 3, 15 ч. 3 – 190 ч. 2 КК до штрафу в розмірі 850 грн., Ж. була засуджена за ст.ст. 358 ч. 2, 27 ч.5, 15 ч. 3 – 190 ч. 2 КК до штрафу в розмірі 850 грн., а С. був засуджений за ст.ст. 366 ч. 1, 27 ч.5, 15 ч. 3 – 190 ч. 2 КК до штрафу в розмірі 850 грн. На підставі п. “г” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. С. та Ж. від призначеного покарання були звільнені.[114].

На наш погляд, суд в останньому випадку повинен був постановити вирок тільки відносно Л, а постановою суду С. та Ж. необхідно було звільнити від кримінальної відповідальності та справу відносно них закрити. До речі, суд, призначаючи тільки основне покарання С., допустив помилку, оскільки санкція ч. 1 ст. 366 КК передбачає обов’язкове додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Враховуючи, що згідно із ст. 14 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., особи, на яких поширюється дія цього Закону, звільненню від додаткових видів покарань не підлягають, суд не міг би звільнити С. на підставі акта амністії від додаткового покарання і тоді останній мав би судимість та безпідставно відбував би додаткове покарання. Ось до яких негативних наслідків може привести неправильне звільнення від покарання особи вироком суду замість звільнення її від кримінальної відповідальності та закриття кримінальної справи постановою суду.

Крім того, звертаємо увагу суддів також на те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності обвинувальним вироком суперечить вимогам ст. ст. 7 ч. 3, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 ч. 2, 327 КПК та роз’ясненням п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності”[115], а також сучасній судовій практиці Верховного Суду України[116]. Враховуючи вищевказане, ми пропонуємо суддям в цих випадках не керуватися ч. 6 ст. 7 КПК в тій частині, де вказано, що “особа також може бути за вироком суду звільнена від відповідальності… на підставах, передбачених статтями 49 і 74 Кримінального кодексу України”.

Приклад: Вироком районного суду від 30.05.2006 р. М. був засуджений за ст. 185 ч. 2 КК на 2 роки обмеження волі. На підставі п. “а” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. М. був звільнений від покарання. У касаційному поданні прокурор ставить питання про необхідність звільнення М. від покарання на підставі Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р., а не Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. Верховний Суд України відзначив, ураховуючи, що М. визнаний винуватим у вчиненні в 2001 р. у неповнолітньому віці умисного злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, на день набрання чинності Законом України “Про амністію” від 11 липня 2003 р., подав заяву з проханням застосувати до нього амністію, він підлягав амністії як особа, що підпадала під дію ст. п. “а” Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р., який необхідно було застосувати. Однак, застосувавши до нього акт амністії, суд помилково послався на Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., а також не врахував вимог ст. 6 цього Закону, який передбачає звільнення від кримінальної відповідальності, а не від покарання. Вирок щодо М. змінити – замість звільнення його від призначеного покарання у виді обмеження волі на 2 роки, на підставі ст. 1 п. “а”, ст. 6 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. звільнити його від кримінальної відповідальності[117].

Ми згодні з рішенням вищевказаного суду, за виключенням одного, треба було вирок суду не змінювати, а скасувати, оскільки вироком суду неможливо звільнювати осіб від кримінальної відповідальності.

Також в судовій практиці виникають ситуації, коли органами досудового слідства особа обвинувачується, наприклад у вчинені тяжкого злочину, на який не поширювалася дія закону про амністію, але підсудний під час судового розгляду справи, заявляє клопотання про перекваліфікацію його дій на менш тяжкий злочин і просить суд застосувати щодо нього амністію, при цьому прокурор проти змін обвинувачення в суді. Виникає питання, якщо клопотання підсудного є обґрунтованим, то яким чином і від чого повинен звільняти особу суд, – від покарання чи від кримінальної відповідальності?

На наш погляд, суд в даному випадку повинен розглянути судову справу у повному об’ємі, після останнього слова підсудного, піти до дорадчої кімнати для постановлення вироку, за наявності підстав для застосування закону про менш тяжкий злочин, ніж той, за яким було пред’явлено обвинувачення, суду належить обґрунтувати у вироку висновок про перекваліфікацію дій підсудного на закон, що передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, призначити по цьому закону покарання і на підставі закону про амністію звільнити цю особу від покарання.

Приклад: Вироком місцевого суду від 26.07.2005 р. П. був засуджений за ч. 1 ст. 189 КК на 2 роки позбавлення волі і на підставі Закону України “про амністію” від 31 травня 2005 р. звільнений від кримінальної відповідальності. У касаційному поданні прокурор зазначив, що суд необґрунтовано перекваліфікував дії П. з ч. 2 ст. 189 КК на ч. 1 ст. 189 КК, а тому неправильно застосував Закон України “Про амністію”. Верховний Суд України, відмовляючи прокурору, вказав, що дії П. кваліфіковані вірно, а рішення про його звільнення від кримінальної відповідальності на підставі п. “а” ст. 1 Закону України “про амністію” від 31 травня 2005 р. належним чином мотивовано[118].

На нашу думку, суд в цьому випадку повинен був звільнити П. у вироку не від кримінальної відповідальності, а від покарання, оскільки діючим Кримінально-процесуальним законодавством України не передбачено вироком звільнення особи від кримінальної відповідальності, коли засудженому призначено конкретне покарання. Що ж стосується позиції прокурора, то він цієї помилки суду у своєму поданні не вказав, а тому Верховний Суд України не мав права по своєї ініціативі на цій підставі скасовувати вирок суду.

Суд не може звільнити особу від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію та закрити кримінальну справу постановою суду навіть тоді, якщо навіть клопотання підсудного є обґрунтованим, оскільки, по перше, згідно з вимогами діючого кримінально-процесуального законодавства України, перекваліфікація дій підсудного на закон, що передбачає відповідальність за менш тяжкий злочин, не передбачена, а по друге, згідно вимог ст. ст. 327 та 335 КПК, звільнення осіб від кримінальної відповідальності вироком суду, також не передбачено.

Однак, на наш погляд, в новому КПК це питання повинно вирішуватися навпаки, оскільки з позиції Верховенства права, помилка органів досудового слідства при кваліфікації дій особи, не може бути підставою для звільнення її тільки від покарання, замість звільнення особи від кримінальної відповідальності, так як правові наслідки звільнення від покарання та кримінальної відповідальності не співрозмірні між собою.

Між тим, ситуація принципово міняється, якщо під час судового слідства прокурор у порядку, передбаченому ст. 277 КПК виносить постанову про зміну підсудному обвинувачення о перекваліфікації його дій на менш тяжкий злочин.

Приклад: Постановою місцевого суду від 11.08.2006 р. Б. було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 190 КК, а провадження у справі закрито на підставі ст. 1 п. “б” Закону України “про амністію” від 31 травня 2005 р. Верховний Суд України, відмовляючи прокурору, відзначив, що за вимогами закону, при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності за актом амністії суддя повинен переконатися, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що містить склад злочину, а також, що умови та підстави звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, передбачені законодавством України. На досудовому слідстві Б. обвинувачувався за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 27 і ч. 2 ст. 369, ч. 2 ст. 190 КК. Проте, під час судового слідства прокурор у порядку, передбаченому ст. 277 КПК, виніс постанову про зміну Б. обвинувачення з перекваліфікацією його дій на ч. 2 ст. 190 КК. Встановивши, що Б. обвинувачується у вчиненні злочину, санкція якої передбачає покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк п’ять років, що він є суб’єктом амністії, оскільки має неповнолітню дитину, та заявив клопотання про застосування щодо нього Закону України “про амністію” від 31 травня 2005 р., суд законно та обґрунтовано прийняв рішення про звільнення Б. від кримінальної відповідальності на підставі п. “б” ст. 1, ст. 6 цього Закону і закрив провадження у справі[119].

4.3 Порядок звільнення осіб від кримінальної відповідальності, коли кримінальні справи перебувають у провадженні суду, розглянуті судами, але вироки яких не набрали законної сили.

Звільнення осіб від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні суду, розглянуті судами, але вироки яких не набрали законної сили, передбачено ч. 1 ст. 1 Закону України “Про застосування амністії в Україні”, а також статтею 6 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р.

Важко не погодитися з А.А. Музикою та С.М. Школою у тому, що законодавець в актах амністії не визначає повноважень судів апеляційної інстанції, а тому це питання потребує правового врегулювання, аби уникнути можливих порушень прав людини[120], а тому не випадково ці питання вирішуються на підставі рекомендаційних листів з Верховного Суду України. Так, згідно рекомендаційного листа першого заступника голови Верховного Суду України головам апеляційних суддів України “Щодо порядку застосування Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., питання про застосування амністії здійснюється:

- місцевими та апеляційними судами, які постановили вироки як суди першої інстанції – щодо осіб, вироки відносно яких не набрали законної сили і не були оскаржені в апеляційному чи касаційному порядку;

- апеляційними судами при розгляді справ у апеляційному порядку[121].

В цих випадках день набрання чинності законом про амністію може бути як до постановляння вироку судом, так і після постановляння вироку, але до набрання законної сили останнім. Аналіз цих даних свідчить про те, що з урахуванням згоди (або не згоди) особи на застосування щодо нього амністії, можливі десять різних варіантів розгляду питання про застосування або не застосування амністії.