Розділ 4. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності на підставі законів про амністію

Виникають запитання, у провадженні кого повинна перебувати кримінальна справа, якщо суд тільки під час судового розгляду може всебічно, повно і об’єктивно розглядати справу та встановлювати вину у вчинені злочину, а це можливо тільки тоді, коли кримінальна справа перебуває у провадженні суду?

Про що суд може прийняти рішення, коли обвинувачений заперечує проти застосування щодо нього амністії? Про не застосування щодо нього амністії. А для чого? На нашу думку, якщо особа не дає згоду на застосування щодо нього амністії, органи дізнання, досудового слідства чи суд повинні розслідувати, розглядати кримінальну справу таким чином, будь то цей Закон про амністію і не існує відносно цієї особи.

Таким чином, ч. 2 ст. 10 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. вносила плутанину в порядок звільнення осіб від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію, і на наш погляд, її необхідно виключити з наступних законів про амністію, що було зроблено в ст. 10 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р.

В зв’язку з цим ми не можемо також погодитися з сучасними коментарями КПК, де вказано, що “згідно з ч. 2 ст. 6 КПК амністія не застосовується, якщо проти цього заперечує обвинувачений (наприклад, він не визнає своєї вини у вчинені інкримінованого йому злочину). У такому випадку провадження в справі продовжується у звичайному порядку, справа направляється до суду, який розглядає її і якщо вина підсудного доведена – постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання”[91], оскільки, на наш погляд, особа в цьому випадку не може бути звільнена від покарання, так як, якщо особа не давала на досудовому слідстві і не дає згоду в судовому засіданні на застосування щодо неї амністії, то виникає питання, на якій правовій підставі суд звільняє цю особу від покарання? А якщо особа дала згоду у судовому засіданні на застосування щодо неї акта амністії, то чому вона звільняється від покарання, а не від кримінальної відповідальності, оскільки умовою звільнення від покарання, згідно з ч. 2 ст. 6 КПК є те, що обставини про застосування амністії повинні бути виявленні тільки в стадії судового засідання, а не на досудовому слідстві, як приведено у коментарі?

На нашу думку, і в цьому випадку обґрунтованих відповідей немає.

4.2 Порядок звільнення осіб від кримінальної відповідальності, коли кримінальні справи перебувають у провадженні суду, але не розглянуті судами.

Звільнення осіб від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні суду, але не розглянуті судами, можливо як під час попереднього розгляду справи суддею, так і під час судового розгляду кримінальної справи.

При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) під час попереднього, судового розгляду справи повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК (законом про амністію – В.Б.). Тільки після цього можна постановити (ухвалити) у визначеному (та законом про амністію – В.Б.) порядку відповідне судове рішення (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності”)[92].

Приклад перший: Постановою місцевого суду від 13.01.2006 р. кримінальну справу щодо В., яка обвинувачувалась у вчиненні злочину, передбаченого ст. 367 ч. 2 КК закрито на підставі Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. Верховний Суд України ухвалою від 21.12.2006 р. постанову суду скасував і відзначив, що закриття кримінальної справи зі звільненням особи від кримінальної відповідальності можливе лише в разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, та за наявності визначених ч. 1 ст. 44 КК. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 р. при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) під час попереднього, судового розгляду справи повинен переконатися (незалежно від того, надійшла вона до суду першої інстанції з відповідною постановою чи з обвинувальним висновком), що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені КК. Якщо органи досудового слідства зазначені обставини не встановили, суд при попередньому чи судовому розгляді не може усунути допущену ними неповноту або неправильність, справу необхідно направити на додаткове розслідування з дотриманням вимог ст. ст. 246 або 281 КПК. Зазначені вимоги місцевим судом виконані не були[93].

Приклад другий: Постановою місцевого суду від 25.06.2007 р. кримінальну справу щодо Д., який обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ст. 122 ч. 1 КК закрито, провадженням закрито зі звільненням того від кримінальної відповідальності на підставі п. п. “б”, “г” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. У касаційній скарзі Д. просить скасувати судове рішення, оскільки суд не вправі був застосувати до нього амністію, не встановивши його винуватості у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК.

Верховний Суд України ухвалою від 22.01.2008 р. скаргу Д. не задовольнив і відзначив, що органами досудового слідства останній в тому, що він 11.02.2005 р. у м. Одесі на ґрунті особистих неприязне них стосунків, умисно наніс В. декілька ударів по ногам, завдавши потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров’я. Як убачається з матеріалів справи, Д. було пред’явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК. Така кваліфікація органами досудового слідства дій обвинуваченого відповідає зібраним у справі доказам. За цим законом максимальною мірою покарання є позбавлення волі на строк до 3 років. Обвинувачений Д. при судовому розгляді заявив клопотання про закриття щодо нього кримінальної справи у зв’язку з актом амністії, оскільки він має на утриманні дитину-інваліда першої групи та матір, яка достигла 70-річного віку. З урахуванням наведеного, Д. є суб’єктом амністії, а тому, відповідно до вимог зазначеного закону, суд обґрунтовано звільнив його від кримінальної відповідальності, а справу провадженням закрив[94].

Питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності у випадках, коли це є правом, а не обов’язком суду, він повинен вирішувати під час судового розгляду з дотриманням порядку, встановленого ст. 282 КПК, незалежно від того, надійшла справа до суду з постановою про її закриття чи з обвинувальним висновком (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності”)[95].

Виникає запитання, звільнення осіб від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію є правом чи обов’язком суду?

В теорії кримінального права по цьому питанню існують різні точки зору. Так, С.М. Школа стверджує, що треба зазначити, що амністія – це факультативне звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, оскільки прийняття законів про амністію є правом Верховної Ради України, а не обов’язком. Про факультативний характер амністії у контексті аналізованого питання свідчить і порядок її застосування. Вона поширюється на осіб не автоматично – після видання закону, а на підставі рішення, зокрема, органу досудового слідства. Не визнаючи себе винним, обвинувачений може заперечувати проти закриття справи внаслідок акта амністії. І його доля вирішуватиметься в суді[96].

Іншої думки дотримується Ю.В. Баулін, на його погляд, звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону, про амністію є не правом, а обов’язком суду[97]. Такої точки зору займають і російські вчені, які відмічають, що амністія є обов’язковим і безумовним звільненням осіб від кримінальної відповідальності яка не залежить від розсуду органів дізнання, досудового слідства і не ставиться в залежність від наступної поведінки особи або від інших обставин[98].

Ми підтримуємо останню точку зору. На нашу думку, критеріями права або обов’язку суду є повноваження передбаченні законодавством в конкретному випадку, звільнити особу від кримінальної відповідальності при наявності передбачених підстав і умов. Якщо при наявності достатніх підстав та умов, суд повинен звільнити особу від кримінальної відповідальності, то це є обов’язком суду, а якщо при наявності цих же підстав та умов, суд може звільнити, а може і не звільнити особу від кримінальної відповідальності, то це є правом суду а не обов’язком. Аналіз п. п. 3-8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності” свідчить про те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК), у зв’язку з примиренням з потерпілим (ст. 46 КК), закінченням строків давності (ст. 49 КК) – є обов’язком суду, а звільнення від кримінальної відповідальності з передачею на поруки (ст. 47 КК), а також в зв’язку із зміною обстановки (ст. 48 КК) є правом, а не обов’язком суду.

Різниця між ними полягає в тому, що якщо в першому випадку суд при наявності певних підстав та умов, відмовить особі в звільненні від кримінальної відповідальності – він постановить незаконне рішення, яке підлягає безумовному скасуванню вищестоящими судами. В другому випадку, при наявності певних підстав та умов, суд може звільнити, а може і не звільнити особу від кримінальної відповідальності. І перше і друге рішення суду можуть бути законними. Наприклад, за наявності зазначених обставин (вчинення особою злочину невеликої або середньої тяжкості, щире розкаяння особи, клопотання колективу підприємства, установи чи організації, членом якого є особа, про передачу її на поруки), а також належно оформленого клопотання – суд вправі (але не зобов’язаний) звільнити особу від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу. Відмова суду в задоволенні клопотання має бути вмотивованою (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності”).

В зв’язку з цим, важко погодитися з С.М. Школою в тому, що в критерій права або обов’язку суду звільнення особи від кримінальної відповідальності закладається наявність підстав (видання закону про амністію) або умов (згода особи на застосування щодо нього акту амністії), оскільки відсутність будь якої підстави чи умови звільнення від кримінальної відповідальності, свідчить про те, що амністія ні при яких обставинах не може бути застосована до цієї особи. Тому розмовляти в цьому випадку про право або обов’язок суду звільнити особу від кримінальної відповідальності, не має ніякого сенсу.

Таким чином, якщо є всі підстави та умови суд зобов’язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію, як під час попереднього розгляду справи, так і під час судового розгляду.

Приклад: Постановою місцевого суду від 25.08.2005 р. Н. звільнена від кримінальної відповідальності на підставі п. “г” ст. 1, ст. 6 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. Верховний Суд України постанову суду залишив без змін і відзначив, що під час попереднього розгляду справи суддею правильно встановлено підстави звільнення Н. від кримінальної відповідальності на підставі цього Закону та прийнято законне рішення про закриття провадження в справі. Що ж стосується тверджень потерпілої К. про можливість звільнення Н. від кримінальної відповідальності після судового розгляду справи по суті пред’явленого їй обвинувачення то вони не ґрунтуються на вимогах закону. Відповідно до вимог ст. 248 КПК за наявності обставин, які виключають подальше провадження у кримінальній справі, суддя має прийняти рішення про закриття її й на стадії попереднього розгляду[99].