Розділ 4. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності на підставі законів про амністію

На нашу думку, не дивлячись на колізію між нині діючим КПК та законами про амністію, в теперішній час застосування закону про амністію на стадії порушення кримінальної справи – не можливо. При цьому ми виходимо з наступного, що після прийняття Закону України “Про застосування амністії в Україні”, а також прийнятих після нього Законів України “Про амністію”, п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК фактично перестав діяти, як стосовно осіб відносно яких були порушені кримінальні справи, так і стосовно підозрюваних.

По перше, в цих випадках відсутня така обов’язкова передумова застосування закону про амністію, як наявність певної категорії осіб, які мають право давати згоду на застосування щодо них амністії.

По друге, згідно з вимогами ст. 8 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. та інших Законів про амністію, застосування амністії покладено тільки на суд. У зв’язку з цим виникає питання, на якій правовій підставі останній буде вирішувати питання про відмову в порушенні кримінальної справи за матеріалами органів дізнання чи досудового слідства, якщо згідно вимог діючого КПК суд не має права порушувати кримінальну справу (відмовляти в порушені кримінальної справи) за виключенням кримінальних справ приватного провадження (ст. 27 КПК)? Відповідь на це запитання відсутня, оскільки “вирішення питань про відмову в порушенні кримінальної справи за матеріалами органів дізнання чи досудового слідства законами про амністію, не передбачено”[80]. Крім того, Судова палата в кримінальних справах Верховного Суду України, відповідаючи на запитання, чи повинен суд розглядати подання органу дізнання чи досудового слідства про застосування Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. по матеріалам щодо осіб, які перебувають у провадженні цих органів, у випадках якщо кримінальна справа щодо таких осіб не порушувалася, відповів, що виходячи з того, що ч. 2 ст. 8 і ч. 1 ст. 9 цього Закону вказують на права обвинуваченого, підсудного чи засудженого ініціювати застосування амністії або заперечувати проти цього і не згадують відповідних прав підозрюваного. Закон передбачає застосування амністії лише до обвинуваченого, підсудного або засудженого. За своєю правовою природою звільнення від кримінальної відповідальності можливе лише за умови, що особі пред’явлено обвинувачення[81].

Таким чином, для вирішення питання про застосування амністії справа в суд може направлятися тільки після пред’явлення обвинувачення. Це випливає і з обов’язку забезпечити особі права, гарантовані Законом, а також п. 1 пп. “а” п. 3 Конвенції про захист прав людини і основних свобод[82].

Приклад: Постановою місцевого суду від 21.10.2005 р. за скаргою В., та постановою того ж суду від 21.10.2005 р. за скаргою Н. відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо Г. на підставі ст. 1 п. “б” Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. Верховний Суд України ухвалою від 07.11.2006 р. постанови суду скасував і відзначив, що відповідно до вимог ст. 6 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. підлягають звільненню від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених цим Законом, особи, які підпадають під дію ст. 1 цього Закону, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчиненні до набрання цим Законом чинності. Отже, виходячи із змісту закону, питання про застосування амністії може бути вирішено лише після порушення щодо особи кримінальної справи. Вирішення питання про відмову в порушенні кримінальної справи внаслідок акту амністії цим законом не передбачено, що не враховано судом. Крім того, відповідно до вимог ст. 9 цього Закону застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений, підсудний або засуджений проти цього заперечує, тобто фактично на всіх стадіях судочинства. Однак, як убачається із матеріалів, судом не з’ясовувалося питання про згоду Г. на застосування щодо нього амністії, а рішення прийнято без його участі, чим порушено вимоги ч. 2 ст. 9 згаданого закону про амністію[83].

Однак, існує і протилежна судова практика по цьому питанню.

Приклад: Постановою місцевого суду від 11.11.2005 р. за скаргою К. відмовлено в порушенні кримінальної справи за ч. 1 ст. 125 КК щодо У. на підставі ст. 1 п. “г” Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. Ухвалою апеляційного суду від 24.01.2006 р. постанову суду залишено без зміни. В касаційній скарзі У. просить постановлені щодо нього судові рішення скасувати, посилаючись на те, що з рішеннями застосування до нього акту амністії він не згоден. Верховний Суд України, відмовляючи У., відзначив, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння. Як установлено у справі У. вчинив дії, за які Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. усуває застосування покарання. Обвинувачувався він у злочині, який є невеликої тяжкості, на момент вчинення якого У, виповнилося 55 років, а тому він підпадає під дію п. «г» ст. 1, п. «г» ст. 12 вказаного Закону. З матеріалів справи вбачається, що У. було роз’яснено його права і наслідки застосування до нього амністії. Сам У. не заперечував проти застосування щодо нього акту амністії, про що свідчить його власноручна заява[84].

На наш погляд, такі судові рішення, викликають сумніви. По перше, на стадії порушення кримінальної справи У. не міг обвинувачуватися у злочині, оскільки згідно зі ст. 131 КПК притягнення як обвинуваченого можливо лише тоді, коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою і слідчим виноситься мотивована постанова про притягнення цієї особи як обвинуваченого. По друге, згідно з вимогами 9 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. застосування амністії допускається тільки у тому разі, якщо обвинувачений, підсудний або засуджений не заперечують проти цього. У., проти якого порушувалася справа, не відноситься ні до одної вищевказаної особи.

В зв’язку з цим, з нашої точки зору, є сумнівними також сучасні рекомендації у деяких коментарях до КК або КПК, а також в підручниках про те, що:

- “якщо кримінальну справу порушено всупереч акту амністії, що звільняє обвинуваченого від кримінальній відповідальності, обвинувальний вирок, хоча б із звільненням засудженого від покарання, підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі”[85];

- “згідно з чинним законодавством до особи, яка вчинила злочин, може бути застосований один із таких видів амністії, як відмова в порушенні кримінальної справи (п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК)”[86];

- “амністія – акт вищого органу державної влади, що звільняє від кримінальної відповідальності, а також від покарання повністю або частково осіб, які вчинили злочин до видання акту амністії. Тому в тих випадках, коли скасовується покарання за ці злочини, у порушенні кримінальної справи повинно бути відмовлено на цій підставі”[87].

Порядок звільнення особи від кримінальної відповідальності, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання чи досудового слідства передбачений п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності” і полягає в тому, що справу з постановою про її закриття у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності можуть направляти до суду прокурор, а за його згодою – також слідчий. Зазначена постанова має бути вмотивована. Крім даних про особу у цьому процесуальному документі мають бути наведені докази вчинення злочину, а також обставини, на підставі яких прокурор або слідчий дійшов висновку про необхідність закриття кримінальної справи. Справу, яка надійшла без такої постанови або з постановою слідчого, не погодженою з прокурором, суддя повертає останньому на підставі ст. 249-1 КПК під час попереднього розгляду[88] – слід визнати неповним по відношенню до порядку звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію.

Ми виходимо з того, що згідно з вимогами ст. 8 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. питання про застосування амністії суд вирішує за власною ініціативою, ініціативою прокурора, органів дізнання та досудового слідства, а також за ініціативою обвинуваченого, їх захисників чи законних представників. При цьому цей Закон застосовується до осіб, кримінальні справи стосовно яких перебувають у провадженні органів дізнання та досудового слідства – за поданням цих органів, погодженим з прокурором, або за заявою самої особи, захисника чи законного представника (п. “а” ст. 8 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р.). Звертаємо увагу суддів на те, що особа, яка має право подати таку заяву, повинна знаходитися серед осіб, зазначених у ст. 1 цього Закону. Інші особи, крім зазначених у ст. 1 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., право на подачу такої заяви не мають, оскільки вони не можуть бути звільненні від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію.

Таким чином, на відміну від порядку звільнення осіб від кримінальної відповідальності, встановленими ст. ст. 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 КПК, де ініціатива направлення справи до суду належить тільки прокуророві або слідчому, ініціатива застосування амністії, шляхом направлення справи до суду, належить також обвинуваченому, його захисникові чи законному представникові. (Ще один із аргументів того, що порядок звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію, більш детально регламентований не КПК, а конкретно прийнятими законами про амністію, оскільки нині діючий КПК не передбачає право суду по своїй ініціативі витребувати кримінальну справу, яка перебуває у провадженні органів дізнання та досудового слідства і розглянути питання щодо застосування до обвинуваченого амністії).

Виникає наступне запитання, а який суд повинен розглядати питання про застосування амністії, щодо осіб, кримінальні справи та матеріали про злочини перебувають у провадженні органів дізнання чи досудового слідства? «За змістом Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. і ст. 409 КПК застосування цього Закону здійснює суддя того місцевого суду, до підсудності якого ст. ст. 33, 36, 37 КПК відносить розгляд справи»[89].

Подання органів дізнання чи досудового слідства, а також заява обвинуваченого, його захисника чи законного представника розглядається суддею одноособово в судовому засіданні з обов’язковою участю прокурора. Рішення про застосування або не застосування амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально, а тому вона викликається в судове засідання і має право давати пояснення. Неявка цієї особи, якщо вона належним чином повідомлена про час і місце розгляду подання (заяви), не зупиняє розгляд справи. Якщо розглядається справа про застосування амністії щодо неповнолітньої особи, в судовому засіданні може брати участь законний представник, неявка якого не зупиняє розгляд справи, якщо суд не визнає його участь обов’язковою (ч. 5 ст. 441 КПК). Права законного представника визначенні у ч. 2 ст. 441 КПК. За наявності належним чином оформлених повноважень в судовому засіданні бере участь захисник. Розгляд подання (заяви) здійснюється в порядку, визначеному ч. 4 ст. 411 КПК. Обвинуваченому роз’яснюються наслідки застосування амністії, зокрема те, що застосування амністії не звільняє його від обов’язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, а також те, що в разі застосування амністії в подальшому інші закони про амністію до нього не можуть до нього застосовуватися.

При розгляді подання (заяви) з’ясовуються обставини чи факти, що мають значення для застосування чи не застосування амністії. Суд має перевірити, чи дійсно обвинувачений не заперечує проти застосування амністії. Письмова заява про це додається до справи, а усна – заноситься до протоколу судового засідання. Розгляд справи у відсутності обвинуваченого допускається лише у разі наявності у справі належним чином завіреної письмової заяви про те, що він не заперечує проти застосування амністії. За результатами розгляду справи суд виносить мотивовану постанову з посиленням на відповідні статті Закону. В разі застосування амністії до обвинуваченого кримінальна справа на підставі п. 4 ч. 1 ст. 6 КПК закривається[90].

В розділі “Критичний аналіз законів про амністію”, ми вже давали негативну оцінку ч. 2 ст. 10 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. про те, що у разі якщо особа, кримінальна справа чи матеріали про злочин якої перебувають у провадженні органів дізнання чи досудового слідства, заперечує проти застосування щодо неї амністії, суд приймає рішення після всебічного, повного і об’єктивного розгляду справи та встановлення вини у вчиненні злочину в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України.

На нашу думку, ч. 2 ст. 10 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. просто невдало була вставлена в аналогічний зміст ст. 10 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та ст. 11 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. Важко розуміти, з точки зору здорового глузду, коли кримінальна справа чи матеріали про злочин перебувають у провадженні органів дізнання чи досудового слідства, а обвинувачений заперечує проти застосування щодо нього амністію, за чиєю ж ініціативою направляється подання (заява) в суд і для чого, оскільки суд ні при яких умовах не може застосувати амністію до обвинуваченого і кримінальну справу (матеріали про злочини) обов’язково треба повернути назад органам дізнання чи досудового слідства для подальшого розслідування справи.